Предмет і метод адміністративного права

Предмет і метод адміністративного  права

Соціальне призначення і система адміністративного  права. Адміністративне право —  це найоб'ємніша, наймобільніша, найнестабільніша і найскладніша з усіх існуючих юридичних галузей. Немає такої сфери державного або суспільного життя, якої б не зачіпали питання адміністративно-правового регулювання. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого само врядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, їх вплив постійно відчувають на собі конкретні особи.

Нас оточує велика кількість правил, якими визначається наша поведінка у громадських  місцях, закладах, транспорті тощо. Службові відносини між громадянином і  органом держави, органом місцевого  самоврядування, громадською організацією також будуються в рамках адміністративно-правових приписів. Правила внутрішнього роз  порядку, дорожнього руху, водокористування, санітарно-гігієнічні, пожежної і радіаційної  безпеки, а також багато інших  є сферою впливу адміністративних установлень. Норми адміністративного права  зберігають відносини, що складаються  під впливом цивільного, трудового, сімейного та інших галузей права.

Уже ст. 41 Особливої частини КпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про працю. Стаття 6 Цивільного кодексу прямо вказує, що захист громадянських прав у передбачених законом випадках здійснюється в адміністративному порядку. А угода, укладена представником, повноваження якого ґрунтуються на адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє громадянські права того, кого представляють (ст. 62 ЦК).

З курсу "Теорії держави і права" відомо, що вся право ва система поділяється на галузі, які класифікуються за трьома головними групами:

1) Профілюючі (первинні, фундаментальні, самостійні) — державне, адміністративне, громадянське  кримінальне право та їх процесуальні аналоги;

2) Спеціальні  — земельне, фінансове, трудове,  сімейне, виправно-трудове право;

3) Комплексні  — господарське, сільськогосподарське, природоохоронне, житлове, морське тощо.

До профілюючих  віднесені галузі, які концентрують у собі головні й вихідні у  системі права юридичні режими, первинні юридичні засоби. Завдяки цьому вони утворюють юридичне ядро, юридичну основу змісту всіх галузей права. Правові  режими у інших галузей ґрунтуються  саме на цих вихідних юридичних режимах.

Адміністративне право також належить до категорії  фундаментальних. У зв'язку з цим  треба підкреслити, що в умовах адміністративної реформи значно підвищується його роль як особливого інструмента в кардинальній пере будові всієї системи державної виконавчої влади.

Відомий французький адміністративіст Г. Бренбан, який у своїй фундаментальній праці "Французьке адміністративне право" (М., 1988, с. 21) зазначав, що немає таких секторів суспільного життя, які б випадали цілком з-під сфери адміністративно-правового контролю, оскільки адміністративне право є правом живим, глибоко вкоріненим у суспільстві, що увійшло в побут і свідомість сучасної людини. Думка західного вченого в принципі справедлива і для наших умов. Службова роль адміністративного права — юридичного "супутника" державного управління і виконавчої влади — зберігається в період реформування державних інститутів.

 

Адміністративне право є однією з провідних  галузей у правовій системі України, а також складним соціально-юридичним  утворенням, в якому відображаються матері альні, ідеологічні, моральні та інші відносини, що існують у суспільстві. Воно, насамперед, покликане відстоювати  державні інтереси і є необхідним інструментом у справі демократичних  перетворень.

Необхідність  такої галузі права зумовлена  потребами регулювання процесів і відносин, які складаються в  суспільстві. За допомогою адміністративного  права, а точніше — адміністративно-правових норм, держава впливає на суспільні  відносини і перетворює їх на відносини  державно-управлінські або на адміністративно-правові.

Прикладом такого регулювання може бути Указ Президента України від 2 грудня 1995 р. "Про впорядкування святкування  пам'ятних дат і ювілеїв". Суспільні  відносини, пов'язані з відзначенням пам'ятних дат і ювілеїв, історичних подій існували завжди (різного роду ювілейні за ходи, вшанування, урочисті збори, демонстрації тощо). Але до прийняття  названого нормативного акта ці відносини  фактично правовими нормами не регулювалися. Тільки в окремих випадках приймалися адміністративні рішення індивідуального  характеру щодо конкретних пам'ятних  подій.

Даний Указ в адміністративному порядку  врегулював відзначення пам'ятних  дат, історичних подій, ювілеїв підприємств, закладів та установ державної форми  власності, а також ушанування пам'яті  видатних людей. Зокрема, визначено, що святкування пам'ятних дат й  історичних подій, які мають загальнодержавне значення, проводиться за погодженням  з Кабінетом Міністрів України. Таким чином, не правові суспільні  відносини під впливом норм адміністративного  права перетворилися на адміністративні  правовідносини.

Соціальне призначення адміністративного  права не обмежується перетворенням  не правових відносин на правові. Це складніший процес. Значно частіше за допомогою  адміністративного права змінюються, реконструюються, реформуються вже  існуючі адміністративно-правові  відносини. Так, Указ Президента України  від 3 лютого 1998 p. "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької  діяльності" спрямований на зміну  встановлених раніше адміністративно-правових відносин.

Таке  регулювання (перетворення неправових відносин на адміністративно-правові або змінена встановлених раніше адміністративно-правових відносин) здійснюється в два етапи. Перший — правотворчий, на якому здійснюється прийняття відповідної адміністративно-правової норми. Другий — правозастосовчий. Наявність норми ще не є до статнім для настання правовідносин. Необхідно, щоб ви никла відповідна подія або дія (юридичний факт) і була застосована норма адміністративного права.

Тут треба  підкреслити, що безпосереднім об'єктом  адміністративно-правового впливу з боку держави є не будь-які  суспільні відносини, а тільки відносини  управлінського характеру, що виникають  у сфері державного управління.

Отже, соціальна  природа адміністративного права  дво єдина: з одного боку, адміністративне право виражає управлінську волю держави; з другого — є засобом організуючого впливу на управлінські відносини у сфері державного управління.

 

 

 

 

 

Система адміністративного права

Система адміністративного  права — це внутрішня по будова галузі. Для детермінації внутрішніх складових галузі найчастіше застосовуються два критерії: масштабність дії норм та правова природа норм.

 

В адміністративному  праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частини.

Загальна  частина об'єднує норми, що закріплюють  основні принципи управління, правове  становище суб'єктів, форми і методи їх діяльності, адміністративний процес, способи забезпечення законності в  державному управлінні.

Особлива  частина — норми, що регулюють  управління народним господарством, транспортом, соціально-культурним будівництвом, зв'язком  тощо.

Спеціальна  частина — норми, що регулюють  адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління конкретними  сферами. Наприклад, адміністративна  діяльність органів внутрішніх справ, адміністративна діяльність органів  митного контролю тощо.

В адміністративному  праві виділяють правові інститути: державної служби, адміністративної відповідальності, місцевого самоврядування та інші.

Зміст адміністративного  права становить безперервний ланцюг відносин, що виникають у глибині  економічних і соціальних процесів, які перетворюються через діяльність державних органів на адміністративні  правовідносини.

Предмет адміністративного права

 Предмет  правового регулювання (далі —  предмет права) будь-якої правової  галузі становлять суспільні  відносини, які нею регулюють  ся.Отже, предмет адміністративного права — це сукупність управлінських відносин, які складаються в сфері державного управління.

Суспільні відносини є результатом діяльності людей у сфері державного управління. Саме через них виявляються характер, призначення, спрямованість і мета управління. Вони є загальними й  існують в усіх соціальних системах і підсистемах, для яких характерне державне управління. Проте, хоч у  якій сфері вони не виникали б і  хто б у них не вступав, вони завжди є відносинами між керуючими  і керованими, між суб'єктом і  об'єктом управління.

Важливою  характеристикою управлінських  відносин, що складаються у сфері  державного управління, є їх системність.Як складне системне утворення вони взаємодіють з іншими підсистемами суспільства і відчувають на собі їх вплив. У той же час вони самі впливають на інші під системи.

Управлінські  відносини як результат людської діяльності, в основі якої лежить вольовий та усвідомлений початок, є суб'єктивними, цілеспрямованими, вольовими і усвідомленими. Проходячи крізь свідомість людей, вони являють собою наслідок взаємодії  волі та свідомості.

Предметом адміністративного права є не всі управлінські відносини, а лише ті, що складаються внаслідок і  з приводу виконання органами державного управління своїх виконавчо-розпорядчих  функцій.

Таким чином, відносини, що становлять предмет адміністративного  права, характеризуються такими особливостями:

• виникають  тільки в результаті державно-управлінської (владної) діяльності;

 

• в них  обов'язково бере участь виконавчо-розпорядчий  орган держави;

 

• завжди є  наслідком свідомої, цілеспрямованої, вольової діяльності від імені держави.

 

Відносини, що регулюються адміністративним правом, мають місце у різних сферах державного управління: це економіка, культура, комунальне господарство, охорона здоров'я, освіта, внутрішні справи, оборона тощо. Сфери соціально-господарського комплексу  за ознаками своєї діяльності здебільшого  автономні, тому спільне між ними, наприклад, комунальним господарством  і морським транспортом, відшукати  важко. Однак адміністративно-правові  відносини у зазначених сферах близькі  за своєю суттю. Ріднить їх те, що вони виникають з питань організації  їх діяльності і для цього застосовуються ідентичні методи та форми.

Метод адміністративного права

Поряд з  предметом, важлива роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції належить методу регулювання  суспіль них відносин або методу адміністративного права. Саме поняття  предмета і методу правового регулювання  дають повну характеристику будь-якій галузі права, включаючи й адміністративне.

У загальній  теорії права під методом правового  регулювання розуміють прийоми  юридичного впливу (точніше: поєднання  цих прийомів), які в концентрованому  вигляді виражені в правовому  становищі суб'єктів.

Виходячи  з цього, теорія права визнає існування  двох первинних (найпростіших) прийомів регулювання: методу субординації і  методу координації. Саме вони виражають  особливості юридичних режимів, які створюються тією чи іншою  галуззю права.

Метод субординації формує централізоване, імператив не регулювання, яке зверху до низу здійснюється на влад но-імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, від компетентних державних органів. Тому статус суб'єктів, їхнє становище  в правовідносинах насамперед характеризується субординацією або підпорядкованістю.

Метод координації  формує децентралізоване, диспозитивне регулювання. За такого регулювання  джерелом юридичної енергії рівною мірою є будь-які суб'єкти правовідносин. Тому статус суб'єктів характеризується, у першу чергу, рівноправним їх становищем у правовідносинах.

Зрозуміло, що в правовій дійсності зазначені  методи у чистому вигляді не зустрічаються. Будь-який правовий ре жим — це їх сполучення і модифікація. Однак  у будь-якому з варіантів один з двох розглянутих методів відіграє провідну роль, виступає юридичним  стрижнем, справляє вирішальний вплив  на формування і характер правового  режиму.

Найбільш  реально первинні методи виражені в  адміністративному праві (централізоване регулювання) і цивільному праві (децентралізоване регулювання). Саме ця обставина надає  вказаним галузям значення провідних  або профілюючих з юридичної  точки зору.

Регулювання відносин у сфері державного управління здійснюється за допомогою адміністративно-правового  методу. Під цим методом слід розуміти сукупність прийомів (способів, засобів), впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, на відносини в сфері державного управління, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридичне підвладне  становище суб'єктів у правовідносинах.

Відносини, що виникають під впливом адміністративно-правового  методу регулювання, характеризуються, як правило, нерівністю сторін і мають  назву "владовідносини", або "відносини влади і підпорядкування".

 

Дана  теза потребує деяких уточнень. У юридичному розумінні зміст формули "влада-підпорядкування" означає, що одна сторона управлінських  відносин юридичне владна, а друга  — юридичне підвладна. Таким чином, владовідносини не передбачають (і не виключають) організаційної підпорядкованості між суб'єктами. Вони можуть бути абсолютно незалежними один від одного. Однак рішення одного з них є обов'язковими для виконання другим, тобто вирішення усіх питань, що виникають між ними, здійснюється на засадах одностороннього волевиявлення суб'єкта, воля якого є похідною від волі держави.