Предмет і метод адміністративного права

Прикладом таких правовідносин можуть бути відносини між податковою адміністрацією і будь-якими іншими суб'єктами адміністративного  права, що зобов'язані сплачувати податки.

Аналіз  прийомів (способів, засобів) впливу, які  містить у собі адміністративно-правовий метод регулювання, показує, що їх зміст  складається з трьох компонентів: приписів, заборон, дозволів.

Приписи — покладення прямого юридичного зобов'язання чинити ті чи інші дії  в умовах, які передбачені нормою.

Так, п. 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації  містить таку норму:

у разі відсутності  голови державної адміністрації  його обов'язки виконує перший заступник  голови державної адміністрації, а  у разі відсутності останнього —  один із заступників голови.

Стаття 9 Закону "Про надзвичайний стан" приписує: при оголошенні через засоби масової інформації Указу Президента України про введення надзвичайного  стану народні депутати України  зобов'язані прибути на засідання  Верховної Ради України без спеціального виклику і в найкоротший строк. Органи державної влади зобов'язані  сприяти негайному прибуттю народних депутатів на засідання Верховної  Ради України.

Заборони  — це також фактично приписи, але  іншого характеру, а саме: покладення прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій в умовах, передбачених правовою нормою.

Так, ст. 8 Закону "Про правовий статус іноземців" визначає, що вони не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення  на ці посади або заняття такою  діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Дозволи — юридичний дозвіл чинити в умовах, передбачених нормою, ті чи інші дії, або  утриматися від їх вчинення за своїм  бажанням.

Так, Загальне положення про міністерство, інший  центральний орган державної  виконавчої влади містить дозвіл міністерствам одержувати в установленому  законодавством порядку від органів  виконавчої влади і самоврядування документи, матеріали, статистичні  дані, необхідні для виконання  покладених на нього завдань.

Стаття 22 Закону "Про надзвичайний стан" передбачає, що на період надзвичайного  стану можуть запроваджуватись такі заходи:

1) встановлення  особливого режиму в'їзду і  виїзду, а також обмеження свободи  пересування по території, де  запроваджено надзвичайний стан;

2) обмеження  руху транспортних засобів і їх огляд;

3) посилення  охорони громадського порядку  та об'єктів, що забезпечують  життєдіяльність населення та  народного господарства;

4) заборона  проведення зборів, мітингів, вуличних  по ходів і демонстрацій, а  також видовищних, спортивних та інших масових заходів;

5) заборона  страйків.

Приписи, заборони і дозволи використовуються для регулювання суспільних відносин не тільки адміністративним і цивільним  правом, а й іншими правовими галузями. Відрізняються вони між собою  лише за ступенем або питомою вагою  практичного використання того чи іншого регулятивного прийому. Дослідження  даного питання свідчать, що для  одних галузей найбільш притаманні риси, властиві цивільно-правовому  методу, для інших — адміністративно-правовому. Через це будь-які спроби сконцентрувати особливі риси, властиві, наприклад, для  регулювання виключно земельних, фінансових, природоохоронних, трудових, митних та інших відносин, неодмінно вели до визнання наявності одного з двох методів.

Розглядаючи адміністративно-правовий метод регулювання  суспільних відносин, треба звернути увагу ще на од ну важливу обставину. Проаналізовано лише ядро даного метода, найбільш концентрована його частина, сутність. Проте не можна не помітити, що "межі", у певному розу мінні, розмиті. На цих "межах" владність  і однобічність адміністративно-правового  регулювання проявляється не так  ясно і чітко, як у "центрі".

Норми адміністративного  права справляють регулюю чий  вплив не тільки за допомогою приписів. Нерідко вони використовують заборони і дозволи. У результаті застосування дозвільних засобів виникають, хоч  і ненадовго, управлінські відносини, в яких сторони рівні, тобто відносини, характерні для цивільно-правового  методу регулювання.

На основі адміністративно-правових норм можуть ви никати договірні зв'язки між  суб'єктами правовідносин. Вони ведуть до укладення відповідних угод. Такі угоди одержали назву "адміністративних договорів".

Повертаючись  до адміністративно-правового методу регулювання управлінських суспільних відносин, треба зупинитися на деяких його особливостях, що випливають із суті державного управління, як дії владної  і здійснюваної за допомогою системи  особливого виду органів — органів  державного управління. Виділимо з  них такі:

По-перше, для механізму адміністративно-правового  регулювання найбільш характерними є правові засоби розпорядчого типу, тобто приписи. Своє пряме вираження  вони знаходять у тому, що одній  стороні регульованих відносин надано певний обсяг юридично-владних повноважень  відносно другої сторони. Остання зобов'язана  підкоритися приписам, що виходять від носія розпорядчих прав. Такі повноваження не можуть бути в розпорядженні  обох сторін — інакше вони перетворилися  б на рівноправних суб'єктів.

По-друге, як наслідок першого, адміністративно-правове  регулювання передбачає односторонність  волевиявлення одного з учасників  відносин. Це волевиявлення юридичне владне, тому йому належить вирішальне значення. Волевиявлення однієї сторони  не рівнозначне волевиявленню другої. Пояснюється це перш за все тим, що юридично-владні приписи віднесені  до компетенції відповідних суб'єктів  виконавчої влади.

По-третє, в конкретних управлінських відносинах, що регулюються адміністративним правом, найбільш типовим є такий взаємозв'язок між керуючими і керованими: або  в керуючої сторони є такі юридичне владні повноваження, яких не має керована сторона (наприклад, громадянин), або обсяг таких повноважень у керуючої сторони більший, ніж у керованої (наприклад, у нижчестоящого органу виконавчої влади). Тобто, складається такий механізм правового регулювання, який не є результатом взаємного (тобто договірного) волевиявлення керуючих і керованих. Така особливість, зокрема, свідчить про те, що адміністративно-правове регулювання виходить з наявності офіційної державної інстанції, повноважень вирішувати в односторонньому порядку, але відповідно до вимог законів і адміністративно-правових норм, що виникають у рамках регульованих управлінських відносин, питання, незалежно від того, за чиєю ініціативою вони виникають.

По-четверте, владність і односторонність, як найбільш суттєві ознаки адміністративно-правового  регулювання, не виключають використання в необхідних випадках дозвіль них  засобів, у результаті яких можуть виникати управлінські відносини рівності. Але  використання дозволів також приписується адміністративно-правовим нормам (наприклад, у вигляді відповідних дозволів).

Таким чином, суть методів адміністративно-правового  регулювання суспільних відносин може бути зведена до такого:

а) встановлення певного порядку дій — припис до дій за відповідних умов і належним чином, передбаченим даною адміністративно-правовою нормою. Недотримання такого порядку  не викликає за собою юридичних наслідків, на досягнення яких орієнтується норма. Так, Кодексом про адміністративні  правопорушення встановлено, що адміністративні  стягнення можуть бути накладені (мають  бути накладені) не пізніше двох місяців  з дня скоєння вчинку. Перевищення  цього строку не дозволяє притягувати  винуватця до адміністративної відповідальності;

б) заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів  впливу (наприклад, дисциплінарної або  адміністративної відповідальності). Так, заборонено направлення скарг  громадян на розгляд тим посадовим  особам, чиї дії є предметом  скарги; винні посадові особи несуть за порушення даної заборони дисциплінарну відповідальність;

в) надання  можливості вибору одного з варіантів  належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою.Як правило, даний метод розраховано на регулювання поведінки посадових осіб, причому останні не мають права уникати такого вибору. Це "жорсткий" варі ант дозволу, що дає можливість прояву самостійності при вирішенні, наприклад, питання про застосування до осо би, яка скоїла адміністративне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного впливу (стягнення), або вивільнення його від відповідальності;

г) надання  можливості діяти (або не діяти) за своїм  бажанням, тобто чинити або не чинити передбачені адміністративно-правовою нормою дії у визначених нею умовах. Як правило, це має місце при реалізації суб'єктивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує питання, чи варто  оскаржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні. Це м'якший варіант дозволу. У зв'язку з цим треба підкреслити, що фактично дозвільні варіанти керуючого впливу мають усі риси офіційного дозволу  на вчинення певних дій. Дозвільний метод  є найбільш перспективним.

Такі основні  особливості адміністративно-правового  регулювання управлінських суспільних відносин, які не рідко характеризуються як владовідносини. За таким ви значенням приховане те, що у всіх варіантах регулюючого впливу адміністративне право виявляє себе владно, незалежно від конкретної форми вираження владності (припис, заборона або дозвіл).

Список використаних джерел

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 2006.
2. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. - М., 2008
3. Драго Р. Административная наука. — М., 2009.