Сутність системи трудового права України

Зміст

 

Вступ

 

Однією з  умов становлення та розвитку незалежної правової держави, впровадження ринкових форм господарювання і принципів соціально-орієнтованої економіки є формування нових демократичних інститутів. Сьогодні нагальною стає потреба реформування законодавчого регулювання праці, підготовки нових підходів до його регулювання, перегляду сутності і змісту кодифікації трудового законодавства в цілому. Системі національного трудового законодавства притаманні таки риси, як: нестабільність, безсистемність, дублювання; закони часто змінюються та доповнюються, що суттєво змінює зміст та спрямування політики України в сфері трудових відносин.

Багато законів  набрали чинності декілька років  тому і потребують свого удосконалення, вони не мають фінансового підґрунтя, що призводить до перетворення положень законодавства в пусті декларації, деякі нормативні приписи потребують скасування. Невід’ємною ознакою удосконалення трудового законодавства є його постійний процес, що охоплює як діяльність по створенню нових нормативно-правових актів, внесенню якісних змін та доповнень в них, так і діяльність по усуненню прогалин або пом’якшенню недоліків чинних нормативно-правових актів, покликаних регулювати трудові відносини.

Удосконалення трудового законодавства неможливе без його цілеспрямованої, науково обґрунтованої систематизації трудових нормативно-правових актів в сері регулювання діяльності суб’єктів трудових правовідносин. Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема виявленні причин протиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб’єктів.

 Мета роботи полягає в тому, щоб розкрити сутність та особливості системи трудового законодавства України в сучасних умовах.

Для досягнення поставленої мети в роботі поставлені наступні задачі:

• визначити поняття й особливості системи трудового законодавства України;
• проаналізувати структуру системи трудового законодавства України;
• дослідити співвідношення системи трудового права і системи трудового законодавства.

Об’єктом  дослідження є  система трудового законодавства України та система трудового права України

Предметом дослідження є соціально-правова природа системи трудового законодавства, її структура, взаємозв’язок останньої з системою трудового права України.

.

 

1. Сутність системи трудового права України

 

Систему трудового  права утворюють всі діючі  юридичні норми, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права.

Структура системи трудового права – це об'єктивно зумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженності й розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями [3].

Системність – закономірна, неодмінна властивість об'єктивного права. Її деформація, руйнування – аномалія, "хвороба" права, яка може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкодити очікуваному законодавцем соціальному результату. Соціальне призначення, соціальна суть системи права – служити нормативною базою, підмурівком державного забезпечення певних суспільних відносин, цілеспрямованого впливу на них.  

Система – це структура, що становить єдність закономірно розміщених і функціонуючих частин" або "сукупність яких-небудь елементів, одиниць, частин, об'єднаних загальним принципом, призначенням. Трудове право – це частина, елемент системи права. Тобто, частина не може не мати загальних, спільних ознак, притаманних цілому. Співвідношення права і трудового – це діалектичне відношення загального і особливого. Як загальне та особливе знаходиться між собою у нерозривному зв'язку, єдності, так і право в цілому пов'язане з його галузями. Остільки особливе завжди містить у собі елемент загального, оскільки галузі права завжди в головному, істотному виражають сутність права в цілому. Таким чином система права впливає і на формування системи трудового права України [2]. 

Система трудового права України – це об’єктивний розподіл у певній логічно витриманій послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об'єднаннями норм.Трудове право України розподіляється на 2 частини: Загальну і Особливу. У науці трудового права неодноразово висловлювалася точка зору щодо наявності третьої складової цієї галузі – спеціальної частини або іншими словами – трудового процесуального права.  Поділ трудового права на Загальну і Особливу частини носить штучний характер [4].

Загальна  частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення, для регулювання відносин, що складають його предмет. До Загальної частини трудового права включаються:

—  норми, які визначають завдання трудового права;

— норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

—   норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

—   норми, які визначають основні принципи трудового права;

—  норми, які визначають форми організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

—  норми, які визначають форми участі працівників в організації праці та управлінні виробництвом;

—  правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин. 

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудо вого права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

—  трудовий договір;

—  працевлаштування;

—  робочий час і час відпочинку;

—  нормування і оплата праці;

—  дисципліна праці і дисциплінарна відповідальність працівників;

—  матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

—  охорона праці;

—  праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

—  трудові спори;

—  нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства;

—  діяльність профспілок та інших органів виробничої демократії. 

Схематично  систему трудового права можна  зобразити наступною схемою (рис.1. ):

Рис. 1. Система галузі трудового права

Варто врахувати, що в КЗпП є в окремі глави зі спеціальними нормами щодо праці жінок (гл. XII КЗпП), праці молоді (гл. XIII КЗпП), щодо пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням (гл. XIV КЗпП), які не є інститутами трудового права, конкретизують норми інституту. Для цих категорій працівників визначено особливості правового регулювання охорони їх праці, регулювання робочого часу і часу відпочинку тощо. Не є самостійним інститутом і правові норми, що регулюють нормування праці (гл. VI КЗпП), вони є інститутом оплати праці [1].

 

2. Соціально-правова характеристика системи трудового законодавства України

 

Правове регулювання  суспільно-трудових відносин, обумовлених  та пов’язаних з використанням найманої праці, здійснюють органи державної  влади, місцевого самоврядування, уповноважені посадові особи. Вони ухвалюють різного роду неперсоніфіковані, розраховані на багаторазове використання правові акти, встановлюючи правила поведінки учасникам зазначених відносин: працівникам, роботодавцям, профспілкам, трудовим колективам, іншим, пов’язаним з ними суб’єкта

У теорії та практиці трудового права  такі акти прийнято називати актами законодавства про працю (ст. 4 КЗпП України), але останнім часом вживається інший термін — «трудове законодавство» (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 22 листопада 2006 року № 309/13/133-06, ст. 12 проекту Трудового кодексу України) [1].

Від системи трудового  права як галузі права необхідно  відрізняти систему трудового законодавства та систему науки трудового права. Система трудового законодавства характеризується складом, співвідношенням і внутрішньою побудовою джерел трудового права (законів, указів, постанов тощо). На відміну від системи трудового права, яка відображає взаємозв'язок правових норм і поділ їх на правові інститути, система трудового законодавства являє собою взаємозв'язок і поділ джерел права. Таким чином, система трудового законодавства – це об'єктивний розподіл та встановлення ієрархії нормативно правових актів, які регулюють трудові та тісно пов'язані з ними відносини. Схематично можна хобразити наступним чином (Рис. 2. ):

Система трудового законодавства на відміну від системи трудового права, складається з правових норм і є сукупністю нормативно-правових актів про працю. Система трудового права проявляється у трудовому законодавстві, яке є джерелом трудового права. Система трудового права співвідноситься з системою трудового законодавства як зміст і форма [5].

Акти трудового законодавства виокремили з-поміж законодавчих актів України, враховуючи специфіку предмета правового регулювання та коло суб’єктів, на які поширюється їх дія.

Передусім слід зазначити, що трудове  законодавство регулює трудові  відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Водночас, особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Проте гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю (ст. 3 КЗпП) [1]. Одначе трудове законодавство не вичерпується регулюванням суто трудових відносин, а регулює й інші пов’язані з ними відносини (як-от, щодо працевлаштування, соціального партнерства, вирішення трудових спорів тощо), які мають суспільно-трудовий характер.

Отже, з правової точки зору, це означає, що трудове законодавство України – це система нормативно-правових актів, які ухвалюють уповноважені органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи відповідно до закріплених за ними повноважень задля правового регулювання суспільно-трудових відносин, встановлюючи правила поведінки їх учасників [2].

Основні ознаки трудового законодавства  України:

відповідні акти:

1. ухвалюються винятково уповноваженими, компетентними органами, посадовими особами з питань праці;
2. поширюють свою дію на неперсоніфіковане коло суб’єктів суспільно-трудових відносин;
3. встановлюють правила поведінки учасників суспільно-трудових відносин через визначення їх прав, обов’язків, гарантій, юридичної відповідальності;
4. мають багаторазове використання;
5. зазвичай набувають чинності з часу оприлюднення (опублікування);
6. виступають правовою основою для ухвалення колективних угод, договорів, локальних нормативно-правових актів, а також трудових договорів (контрактів).

Трудове законодавство  — складна, системна правова категорія, яка охоплює різноманітні за юридичними властивостями, характером законодавчі  акти України.

Узагальнено структура  трудового законодавства (законодавства про працю) подається у КЗпП, за яким законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до нього (ст. 4 КЗпП). 

За юридичною силою  основним актом трудового законодавства є Конституція України, як Основний Закон України, що має на території України найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України), а це означає, що всі інші акти трудового законодавства мають їй відповідати.

Друге місце в структурі  трудового законодавства України посідають міжнародні договори про працю України, які належним чином ратифіковані в Україні.

Наступний щабель у складній структурі трудового законодавства  України відводиться Кодексу законів про працю України, який дотепер діє на території України зі змінами та доповненнями.

Наступний щабель у структурі  трудового законодавства України  посідають закони про працю, ухвалені Верховною Радою України з усіх питань суспільно-трудових відносин. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції України, міжнародних договорів України та КЗпП.

Наступне місце в  структурі трудового законодавства  посідають постанови Верховної Ради України. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів України. Зауважимо, що деякі постанови Верховної Ради мають індивідуально-правовий характер і не належать до трудового законодавства (як-от, про призначення членів Конституційного Суду України тощо).