Покарання за умисні вбивства за Кримінальним кодексом України

Тема: Покарання за умисні вбивства

за Кримінальним кодексом України

 

ПЛАН

Передмова                                                                                                                 3-4                                                                  

1.  Умисне вбивство: поняття, юридичні ознаки, види                                     5-12

2. Покарання за умисні вбивства: поняття, ознаки, види                                13-18

Висновки                                                                                                               19-20

Список використаних джерел                                                                             21-23        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

Актуальність  теми реферату. Розбудова правової держави та громадянського суспільства в України неможлива без міцних правових основ, без досконалих правових норм у всіх сферах державного і суспільного життя. Тому проблеми безпеки громадян, охорони їх життя та здоров’я  займають сьогодні один з пріоритетних напрямів у загальнодержавній соціальній політиці.

Конституції України (ст. 27) закріпила  головне природне право кожної людини – право на життя: «Кожна людина має невід'ємне  право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш суворі кримінальна відповідальність та покарання.

Умисне вбивство – це найтяжчий злочин проти життя, який існував з давніх часів і до сьогоднішнього дня рівень умисних посягань на життя, на жаль, не має тенденції до зниження. Вбивства вчиняються з більшою жорстокістю, що пов’язано з розквітом організованих злочинних угрупувань, корупції, бандитизму, вбивств на замовлення. Слід підкреслити, що зареєстровані вбивства не відображають реальної кількості цих злочинів, оскільки вбивства не рідко маскуються під самогубства, а кількість потерпілих у справах про вбивства, як правило, статистикою не враховуються.

Актуальність  дослідження  набуває у зв’язку з необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу (далі - КК) України, – перш за все, з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.

Питання кримінально-правової характеристики умисних вбивств та боротьби з цими злочинами завжди привертали увагу науковців. Ця тема була предметом дослідження у працях багатьох науковців, зокрема: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, А.В. Байлова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, С.В. Бородіна,      В.К. Грищука, В.Т. Дзюби, Н.А. Дідківської, М.Й. Коржанського,                 М.П. Короленка, О.П. Литвина, В.М. Мамчура, Ю.А. Пономаренка,              О.Л. Старко, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, Л.А. Остапенко, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка,          С.С. Яценка та інших.

Мета даного реферату конкретизується у завданнях, які полягають у наступному:

• проаналізувати проблемні питання визначення поняття «вбивство»;
• визначити зміст юридичних ознак вбивства та його види, передбачені у Кримінальному Кодексі (далі - КК) України;
• з’ясувати види та розміри покарань за вчинення умисних вбивств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Умисне вбивство: поняття, юридичні ознаки, види

Охорона життя людини – самого цінного її блага – найважливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство являє найбільшу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому вирішальна боротьба з вбивствами є важливою задачею правоохоронних органів.

У ст. 1 КК України закріплені завдання Кримінального закону, а саме: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Тобто першочерговим завданням є захист прав і свобод людини, зокрема право на життя. Виходячи з цього, перше, що звертає на себе увагу, це місце норм щодо злочинів проти людини в системі Особливої частини КК України. Якщо людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека, згідно ст. 3 Конституції України, є найвищими соціальними цінностями, то норми, що передбачають відповідальність за посягання на ці цінності повинні бути розташованими у першому розділі Особливої частини КК України. Слід погодитись з думкою В.К Грищука про те, що розміщення їх, починаючи з другого розділу, після статей про злочини проти основ національної безпеки України, свідчить, що синдром примату інтересів держави над інтересами людини ще до кінця не переборено¹.

Відповідно до ст. 115 КК України вбивством визнається умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Тобто всі інші види і способи заподіяння смерті в чинному КК України не можуть визнаватися вбивством. У такому разі слово «умисне» в диспозиціях ст.ст. 116, 117, 118 КК України є зайвим, а словосполучення «вбивство через необережність» у ст. 119 КК України є взагалі алогічним і таким, що утворює колізію кримінально-правових норм (ст. 115 та ст. 119 КК)².

У науці кримінального  права зустрічаються й інші визначення вбивства. Так, В.В. Сташис визначає вбивство як протиправне позбавлення життя іншої людини. С.С. Яценко визначає вбивство, як винне кримінально каране посягання на життя іншої людини, яке спричиняє їй смерть. М.Й. Коржанський визначає вбивство, як протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини. На думку С.С.  Яценка і С.Д. Шапченка, вбивство – це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричинає їй смерть. Аналогічне кримінально-правове визначення вбивства дає С.В. Бородін³.

Але поки недоречності з приводу законодавчо закріпленого поняття вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) та назви ст.119 КК не будуть усунуті в законодавчому порядку, в офіційних юридичних документах слід користуватися термінологією, передбаченою нині діючим КК України.

Заслуговує на увагу пропозиція Н.А. Дідківської про внесення таких змін у КК України: термін «вбивство» вживати лише щодо умисного позбавлення життя іншої людини, а для позначення необережного заподіяння смерті  пропонує використовувати такі термінологічні звороти, як «заподіяння смерті через необережність», «спричинення смерті через необережність», «необережне заподіяння смерті» тощо⁴.

Юридичними ознаками злочину «умисне вбивство» є:

1. об’єкт;
2. об’єктивна сторона;
3. суб’єкт;
4. суб’єктивна сторона.

Безпосереднім об’єктом вбивства є життя іншої людини. Вживання слова «іншої» є обов’язковим, бо цим стверджується відсутність вбивства там, де людина свідомо позбавляє себе життя – чинить самогубство. Важливим є визначення життя як періоду від народження до смерті. Початковим моментом життя як об’єкта посягання при вбивстві слід вважити початок фізіологічних пологів, у тому числі передчасних або штучних. Знищення плода до початку пологів, якщо воно не було заходом для врятування життя матері, повинно тягти відповідальність за незаконне проведення аборту. Якщо було здійснено спробу позбавити життя дитину, що народилася мертвою, відповідальність має наставати за замах на вбивство (непридатний замах).

Кінцевим моментом життя  є біологічна смерть – такий стан організму людини, коли зупиняється  робота серця, внаслідок чого відбувається безповоротний процес розпаду клітин центральної нервової системи. Від біологічної смерті необхідно відрізняти клінічну, коли, не зважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені. Протиправне посягання, яке призвело до клінічної смерті потерпілого, але останній врешті-решт залишився живим, за відповідних умов може розцінюватися лише як замах на умисне вбивство або як спричинення умисного чи  необережного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно  від її життєздатності (хворої, божевільної, такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок травми, хвороби  тощо), моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

Об’єктивна сторона  вбивства характеризується:

1. діяння у вигляді посягання на життя іншої людини;
2. наслідком у вигляді смерті людини;
3. причинним зв’язком між вказаними діяннями і наслідком.

Посягання на життя може бути вчинено і шляхом дії, і шляхом бездіяльності. Дія є активним елементом діяльності, проявляючись у поведінці людини, і може відбуватись у вигляді безпосереднього фізичного впливу на організм людини (нанесення ударів, вогнепальних ушкоджень в життєво важливі органи, скидання з висоти, утримання під водою, удавлення шиї тощо), психічного впливу, навіювання (провокація раптового і сильного афекту у хворої на серце людини і схиляння особи, яка не розуміє значення і наслідків своїх дій, до спричинення собі смерті; гіпнотичне навіювання тощо), створення смертельно небезпечної ситуації або використання деяких факторів зовнішнього середовища та речей (дія високої чи низької температури, електроструму, отрута, радіоактивних матеріалів та ін.).

Вбивство шляхом бездіяльності  трапляється тоді, коли винний не виконав дій, які б відвернули настання смерті потерпілого, хоча в даній конкретній ситуації він міг і повинен був такі дії виконати, він не бажав настання смерті, але ставився дуже байдуже до можливості її настання (відмова від годування дитини з боку матері, ухилення від лікування хворого медичним працівником тощо).

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку – біологічної смерті потерпілого. Відсутність такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчений злочин. У таких випадках в діях винного можуть бути ознаки готування до вбивства або замаху на вбивство.

Для притягнення до кримінальної відповідальності за вбивство необхідно  встановити причинний зв'язок між  діяннями винного і настанням смерті потерпілого. При цьому, якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкодження до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має⁵.

В окремих випадках на кваліфікацію вбивств може впливати спосіб їх вчинення (наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб – п.5 ч.2 ст.115 КК України). Необхідно обов’язково встановлювати мету та мотив діяння винного. У деяких умисних вбивствах мотив та мета є обов’язковими ознаками складу злочину (п.6 ч.2 ст.115 КК України – умисне вбивство з корисливих мотивів, п.7 ч.2 ст.115 КК України – з хуліганських мотивів, п.8 ч.2 ст.115 КК України – з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення).

З суб’єктивної сторони  вбивство може бути умисним (ст.ст. 115 - 118 КК України) або необережним (ст. 119 КК України ). Умисне вбивство може бути вчинено з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом – коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання. Згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння. Евтаназія в Україні заборонена.

Суб’єктивне ставлення  винного до наслідків свого діяння є визначальним для відмежування умисного вбивства від тяжкого тілесного  ушкодження, через яке настала  смерть потерпілого. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а у випадку умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, в результаті якого настала смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності і містить склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Суб’єктом умисного вбивства, передбаченого ст. 115-117 КК України є фізична осудна особа, яка досягла 14 років, а передбаченого ст. 118 КК України – яка досягла 16 років.

Умисні вбивства можна  класифікувати за різними ознаками:

1. За формами вини:
1. умисні вбивства (ст. 115 – 118 КК України);
2. вбивства, вчинені через необережність (ст. 119 КК України ).
2. За ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості):
1. просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК України);
2. вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство    (ч. 2 ст. 115 КК України ), а саме умисне вбивство: