Реформування кримінальної юстиції

Вступ

 

 

Процес побудови правової держави, розвиток демократичних засад мають  бути пов’язані з переглядом чинних і введенням нових правових норм. Нині, коли процес правотворчої діяльності в Україні набуває швидкого розвитку, спостерігаються позитивні тенденції у приведенні правової системи України у відповідність із міжнародними стандартами.

 

 Особливо актуальним стає  питання вдосконалення кримінально-процесуального  законодавства та ретельного  реформування системи органів  досудового слідства, що є неминучим, оскільки викликано вимогами Конституції України. Мабуть, найпершою серед країн СНД це питання на законодавчому рівні закріпила у своїй Конституції Україна, в якій передбачено створення єдиної системи досудового слідства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Характеристика загальних умов реформування органів досудового слідства

 

 

            Проблеми реформування законодавства щодо системи органів досудового слідства

 

 

 Відповідно до ст. 121 Конституції  України прокуратуру не наділено  правом проводити досудове слідство, але п. 9 її Перехідних положень передбачає, що прокуратура відповідно до чинних законів продовжує виконувати функцію досудового слідства – до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Зазначимо, що прокуратура України – не єдиний правоохоронний орган, що має у своїй структурі слідчі підрозділи. Такі ж підрозділи є в органах внутрішніх справ, Служби безпеки України, податковій міліції.

Необхідність реформування органів  досудового слідства в системі органів кримінального судочинства обумовлена також і тим, що саме від ефективності діяльності цих органів залежить кінцевий результат протидії злочинності, безпека громадян та держави.

 

 

 Таким чином, на сьогодні  система органів досудового слідства України є різноманітною і складається з багатьох слідчих підрозділів, що створені в різних за своїм призначенням правоохоронних органах держави. І якщо відокремлення слідства від прокуратури чітко регламентоване вимогами Конституції Україні, то виокремлення слідчих підрозділів інших правоохоронних органів в єдину систему цілком логічно випливає з вимог Конституції України.

 

 Закріплюючи відповідні положення  в Основному Законі держави,  законодавець, на нашу думку, виходив  з того, що:

зосередження в одному органі (прокуратурі) функцій провадження слідства і функцій контролю за слідством є недоцільним;

створення єдиної системи органів  досудового слідства сприятиме процесуальній  незалежності слідчих, що позитивно  відіб’ється на повноті, всебічності  та об’єктивності розслідування кримінальних справ;

створиться чітке розмежування оперативно-розшукової і процесуальної  діяльності (адже не існуватиме органу, який поєднуватиме в собі ці дві  функції, як, наприклад, міліція);

позбавлення прокуратури функції  досудового слідства дасть їй змогу чіткіше здійснювати нагляд за законністю під час розслідування кримінальних справ;

створення єдиного органу досудового слідства має підвищити його економічну забезпеченість та певним чином позбавити  суперечок, що виникають між правоохоронними органами.

 

 

 Аналізуючи практичну діяльність  органів досудового слідства, можна  дійти висновку, що серед слідчих  підрозділів різних правоохоронних  органів (навіть одного правоохоронного  органу) не існує чіткої взаємодії,  допомоги та узгодженості в діяльності. Постійні суперечки між міліцією і прокуратурою є загальновідомими. Причинами таких явищ можна сміливо назвати невдале визначення підслідності кримінальних справ, перевантаження слідчих, боротьбу за статистичні показники, роздрібнення слідчих підрозділів між окремими відомствами. Все це породжує багато негативних явищ.

 

  Такий стан не є нормальним, а тому об’єднання слідчих працівників різних відомств в одну загальну структуру певним чином має позбавити досудове слідство цих недоліків. Разом із тим наявність органів контролю (прокуратура, суд) підвищить якість нагляду за законністю під час розслідування кримінальних справ.

 

 

 Сьогодні реформуванню системи  органів досудового слідства  заважає відсутність необхідної  законодавчої бази та концептуальних програм реформування таких органів. Дотепер не прийнятий новий Кримінально-процесуальний кодекс України, а проект Закону України „Про органи досудового слідства” загубився в кулуарах Верховної Ради України. Потрібна координація і узгодженість.

 

 

 Спробу першого кроку в  цьому напрямку вже зроблено. Нею сміливо можна назвати  проект Закону України „Про  статус слідчих”, внесений народним  депутатом України С. Ківаловим. Даним законопроектом пропонувалося визначити правовий статус слідчих з метою створення та забезпечення належних умов і гарантій їх діяльності під час провадження досудового слідства. Процесуальне становище слідчого як особи, що уповноважена на провадження досудового слідства у кримінальних справах, потребує створення відповідних гарантій процесуальної незалежності, а тому автори проекту, стурбовані нинішнім станом, що склався у слідчих підрозділах, спробували вирішити це питання на законодавчому рівні.

 

 

До позитивних рис проекту слід віднести:

заборону залучати слідчого до видів правоохоронної діяльності, що не пов’язані з розслідуванням кримінальних справ, які знаходяться у нього в провадженні;

надання слідчому спеціального статусу  та встановлення особливого порядку  притягнення його до кримінальної відповідальності, проведення щодо слідчого обшуків, оглядів та інших слідчих дій і оперативно –розшукових заходів;

встановлення спеціального порядку  відбору для призначення на посаду слідчого (наявність вищої юридичної  освіти, стажу роботи, складання  кваліфікаційного іспиту);

розширення кола повноважень слідчого;

встановлення адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог слідчого або за образу його;

підвищення рівня заробітної плати  та пенсійного забезпечення.

 

 

  На жаль,  проект не позбавлений суттєвих недоліків. Так, багато норм проекту містять положення, які є предметом регулювання Кримінально –процесуального кодексу України, не враховано належність слідчих до різних правоохоронних органів, не визначено норми навантаження слідчих, деякі положення проектів суперечать чинному законодавству та не узгоджуються між собою.

 

 

 Але незважаючи на всі недоліки,  проект безумовно можна назвати першою ластівкою на шляху реформування, що є позитивним і має сприяти активізації законодавчої діяльності в цьому напрямі. У 2005р. цей проект був розглянутий Вереховною радою України, але на жаль президент України В.Ющенко післі ознайомлення з законом повернув його до Парламенту Закон України "Про статус слідчих" як такий, що не відповідає вимогам Конституції України, не узгоджується з чинним законодавством та вносить до нього дисонанс.

Глава держави зазначив, що під  час прийняття Закону у новій  редакції 17 листопада 2005р. під час другого повторного розгляду Верховна Рада практично проігнорувала пропозиції Президента. Як зазначив президент "З прийняттям Закону знову запроваджується подвійне регулювання одних і тих самих правовідносин різними законодавчими актами, які мають однакову юридичну силу. Це може спричинити неоднакове застосування норм права і порушення прав людини", - переконаний Віктор Ющенко.

 

 

Вказаний проект Закону України "Про статус слідчих" до теперішнього часу не розлянуто. Потрібна координація і узгодженість щодо можливості його розгляду.

 

 

 Спробу кардинально реформувати  систему досудового слідства  було зроблено в проекті Закону України “Про Національне бюро розслідувань України”, декілька варіантів якого було внесено на розгляд парламенту. Усі проекти були спрямовані на створення єдиного слідчого органу і пристосування його до реалій нашої країни. Поряд з іншими суб’єктами законодавчої ініціативи один із проектів було внесено на розгляд Верховної Ради України і Президентом України. На жаль, внесені проекти не містили чітких і однозначних положень щодо мети створення НБР, його правового статусу, підслідності, підпорядкованості, порядку призначення керівника цього органу тощо, окремі їх положення не відповідали деяким нормам Конституції України та не узгоджувалися з низкою законодавчих актів, а також були внутрішньо суперечливими і потребували редакційного вдосконалення.

 

 

  Найголовнішим недоліком поданих законопроектів була ідея створення НБР на базі спеціальних підрозділів МВС і СБУ, які за визнанням самих же суб’єктів законодавчої ініціативи не стали перешкодою на шляху поширення корупції.

 

 

 Проте не можна не зупинитися й на негативних моментах такого об’єднання. Останнім часом деякі науковці і практичні працівники наголошують, що віддалення слідчих підрозділів від оперативних навряд чи позитивно вплине на розслідування кримінальних справ (будемо сподіватися, що в майбутньому таке віддалення матиме лише формальний характер).

 

 

Як вже, вказувалося раніше,  необхідність розгляду питання щодо реформування системи слідчих органів держави, перш за все, зумовлена вимогами Конституції України. Зокрема, пунктом 9 Перехідних положень Основного Закону держави визначено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи органів досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

 

 

 

Для реалізації зазначених положень Конституції Указом Президента України  від 17 серпня 2010 року № 820 створено робочу групу, основним завданням якої є підготовка узгоджених пропозицій щодо реформування кримінального судочинства, належного гарантування додержання конституційних прав громадян та впровадження загальновизнаних міжнародних демократичних стандартів у цій сфері, забезпечення виконання зобов'язань України перед Радою Європи.

 

 

Необхідність реформування органів  досудового слідства в системі органів  кримінального судочинства обумовлена також і тим, що саме від ефективності діяльності цих органів залежить кінцевий результат протидії злочинності, безпека громадян та держави.

 

Проблема реформування слідчих  підрозділів органів внутрішніх справ (далі – ОВС) України не нова, оскільки полеміка з цього питання  триває уже багато років, а нині, як уже відзначалося, обумовлена вимогами Конституції України, прийнятої ще в 1996 році.

 

Норми Конституції України наповнені  гуманістичними принципами щодо гарантій забезпечення демократичного кримінального  судочинства, яке повинно захищати права і свободи громадян нашої держави. Вони вже й сьогодні як норми прямої дії відчутно позитивно впливають на практику роботи правоохоронних органів і стимулюють законодавчий процес.

 

У зв’язку з цим нині особливої  актуальності набуває питання подальшої  демократизації досудового слідства, яке займає особливе місце у процесі судочинства, адже всебічність, повнота й об’єктивність досудового слідства поряд з іншими процесуальними принципами є не тільки основою гарантії правильного вирішення кримінальної справи у суді, а й забезпечують непорушність гарантованих Конституцією прав учасників кримінального процесу.

 

А для цього ми повинні вибудувати таку систему досудового слідства, яка також надійно забезпечуватиме  процесуальну незалежність та самостійність  самих слідчих, що є гарантією дотримання прав і свобод громадян.

 

Процесуальна незалежність та самостійність слідчого

 

Відповідно до вимог чинного  законодавства України ніхто, окрім  суду, прокурора, безпосереднього начальника слідчого підрозділу та вищих керівників слідчих управлінь (відділів), їх заступників, які діють у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом України, не може втрутитися в процесуальну діяльність слідчого. Останній при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій приймає самостійно і несе за них персональну відповідальність.

Процесуальна незалежність та самостійність  слідчого повинна гарантуватися: установленим порядком його призначення, притягнення  до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади; передбаченою законодавством процедурою досудового слідства; захистом від втручання в процесуальну діяльність слідчих інших осіб, які не мають на те повноважень; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності слідчих; гарантіями процесуальної незалежності слідчого, включаючи заходи його правового захисту, які передбачені кримінально-процесуальним законодавством.

 

 

Проте нині діюча система підпорядкування  слідчих ОВС, яка збереглася з  радянських часів, не повною мірою може гарантувати незалежність і самостійність слідчих у ході розслідування злочинів. Адже органи досудового слідства на місцях знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні керівників міськрайлінорганів внутрішніх справ, які одночасно є керівниками органів дізнання. Відповідно до чинного законодавства України та функціональних обов’язків ці посадові особи не вправі втручатись в процесуальну діяльність слідчих. Разом з тим, останнім надано право встановлювати рівень грошового забезпечення, присвоювати чергові спеціальні звання тощо. Зрозуміло, що при таких обставинах слідчі підрозділи на місцях певною мірою залежать від начальників органів дізнання.