Тілесне ушкодження

I.Тілесне ушкодження – це протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини. Тілесне ушкодження представляє собою наслідки, результат певної дії, а не саму дію.

Об’єктом тілесного ушкодження є здоров’я людини. Будь яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров’ю людини. Закон охороняє здоров’я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, або хвора, божевільна, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і т.д.), а також від її моральних якостей, віку, посади тощо.

За ступенем тяжкості тілесні  ушкодження в КК розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. Міністерством охорони здоров’я України 17 січня 1995 р. затверджені Правила  судово-медичного визначення ступеня  тяжкості тілесних ушкоджень, які передбачають, що судово-медичне визначення ступеня  тяжкості тілесних ушкоджень проводиться  згідно з Кримінальним і Кримінально-процесуальним  кодексами України та цими Правилами. Згідно зі ст. 76 КПК України проведення судово-медичної експертизи за цими справами є обов’язковим.

Відповідно до частини 1 ст. 121 КК України визнається умисним  тяжке тілесне ушкодження, яке  небезпечне для життя людини в  момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу, або його функцій, психічну хворобу, або інший  розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою  втратою працездатності не менше  як на одну третину, або переривання  вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

До числа тяжких слід відносити  тілесні ушкодження, небезпечні для  життя в момент заподіяння. Правила  судово-медичного визначення ступеня  тяжкості тілесних ушкоджень до небезпечних для життя відносять ушкодження, що самі собою загрожують життю потерпілого в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються смертю[2]. Своєчасна медична допомога, що призвела до швидкого і повного видужання потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121, якщо ушкодження були небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Тяжким визнається тілесне  ушкодження, що призвело до втрати будь-якого  органу або до втрати його функцій. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень  відносять до таких ушкоджень  втрату чи безповоротну втрату функцій  руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.

До тяжких тілесних ушкоджень  відноситься також ушкодження, що призвело до психічної хвороби –  будь-яке психічне захворювання, незалежно  від його тяжкості, тривалості і  ступеня виліковності. Не відносяться  до тяжких тілесних ушкоджень розлади  нервової діяльності, що не є психічними захворюваннями.

Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно спричинило інший  розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою  втратою працездатності не менше  ніж на одну третину. Під іншим  розладом здоров’я мається на увазі  ушкодження, що не підпадає під жодну  з інших ознак тяжкого тілесного  ушкодження, перерахованих у ст. 121 КК України. Вирішальне значення для  цього має стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину, яку  законодавець пов’язує лише з "іншим  розладом здоров’я".

До числа тяжких відноситься  тілесне ушкодження, що призвело до переривання вагітності. Відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень  йдеться про ушкодження, внаслідок  яких сталося переривання вагітності, незалежно від строку останньої, і за відсутності її патології[2]. З наведеного зрозуміло, що обов’язково необхідна наявність причинного зв’язку між заподіяним тілесним ушкодженням і перериванням вагітності, а також те, щоб особа усвідомлювала факт вагітності потерпілої та бажала, або свідомо припускала її переривання.

Тяжке тілесне ушкодження, що призвело до непоправного знівечення обличчя потерпілого, має місце, якщо ушкодження обличчя, будучи неусувним, додає йому відразливий, потворний  зовнішній вигляд.

Для встановлення факту непоправності  ушкодження обов’язково призначається  судово-медична експертиза, а наявність  знівечення визначається особою, яка  проводить розслідування та судовими органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень  про людський вигляд. Особистість  потерпілого (стать, вік, професія, національність тощо) під час вирішення цього  питання значення не має.

Умисне заподіяння тяжкого  тілесного ушкодження тягне відповідальність за ч. 2 ст. 121 за наявності хоча б однієї з таких обставин:

• якщо воно було вчинене способом, що має характер особливого мучення;
• або вчинене групою осіб;
• а також з метою залякування потерпілого або інших осіб;
• або вчинене на замовлення;
• або спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до Правил судово-медичного  визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень під мученням слід розуміти дії, які заподіяли потерпілому  страждання шляхом тривалого позбавлення  їжі, пиття, тепла, залишення його в  шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії.

Сюди ж відносяться  дії, пов’язані з багаторазовим  або тривалим спричиненням особливого болю (шмагання, щипання, застосування термічних чинників тощо).

Мучення викликають не просто больові відчуття, що мають місце  при кожному тяжкому тілесному  ушкодженні, а заподіюють особливо сильний фізичний біль і страждання. Слід мати на увазі, що мучення самі по собі не є видом тяжкого тілесного  ушкодження і можуть тягти відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України, лише за наявності  однієї з ознак, перерахованих у  ч. 1 цієї статті. Наявність мучення  встановлюється судом за допомогою  судово-медичної експертизи.

Заподіяння тяжкого тілесного  ушкодження групою осіб передбачає його вчинення двома або більше особами, які діють як виконавці. Попередня  змова не обов’язкова.

Вчинення тяжкого тілесного  ушкодження з метою залякування  має місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи залякати потерпілого або  інших осіб (наприклад, родичів, товаришів  по службі).

Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, передбачає, що причиною смерті було ушкодження, вказане  в ч. 1 ст. 121 КК України. Для застосування ч. 2 ст. 121 КК України в цьому випадку  слід встановити наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережної вини стосовно смерті потерпілого. Якщо смерть потерпілого  була результатом тяжкого тілесного  ушкодження, вчиненого через необережність, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України  наставати не може. У цьому випадку  особа може нести відповідальність за вбивство через необережність.

Об’єктивна сторона тяжкого  тілесного ушкодження характеризується діями або бездіяльністю, наслідками та причинним зв’язком між ними. Для закінченого злочину обов’язкове настання наслідків у вигляді тяжкого тілесного ушкодження.

Діями по заподіянню тяжких тілесних ушкоджень можуть бути, як правило, фізичне насилля, тобто  суспільно небезпечний протиправний вплив на організм іншої людини проти  її волі.

Суб’єктивна сторона тяжких тілесних ушкоджень може характеризуватися  умислом або необережністю. Мотив  і мета заподіяння тяжких тілесних ушкоджень не впливають на кваліфікацію діяння, але мають важливе значення для організації розслідування  і будуть розглянуті в наступних  підрозділах роботи.

Суб’єктом умисного тяжкого  тілесного ушкодження може бути особа, яка до моменту вчинення злочину  досягла 14 років.

II.1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладко-ствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян або обмеженням волі на строк  від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

1 Об’єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв. Загально-небезпечні предмети при їх неконтрольованому поширенні становлять підвищену загрозу для суспільства. Тому встановлені спеціальні правила поводження зі зброєю, боєприпасами, вибухівкою, визначено, з якими з цих предметів громадяни взагалі не вправі вчиняти будь-яких дій, а які дії можна виконувати на підставі спеціального дозволу.

2. Предметом злочину можуть  бути: 1) вогнепальна зброя (крім  гладкоствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263).

Про поняття вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових  речовин, вибухових пристроїв див. коментар до ст. 262 і 410.

Кинджали, фінські ножі —  вид холодної зброї колючо-ріжучої  дії. Характеризуються наявністю рукоятки з упором, що обмежує входження  ножа в тіло, та клинка специфічної  форми: кинджал — довгого, вузького, заточеного з обох боків, такого, що звужується до кінця, гостроконечного; фінський ніж (“фінка”) — короткого, товстого, заточеного з одного боку, наприкінці звуженого і вигнутого гострою стороною. Кастет — вид холодної зброї ударної дії. Являє собою металеву пластину, яка надягається на пальці й затискається в кулак, з отворами для пальців та виступами, якими й заподіюється удар. Інша холодна зброя — будь-які предмети, що спеціально призначені чи пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень. Це, зокрема, довгоклинкова холодна зброя (шабля, меч, шпага), метальні знаряддя (бумеранг, спис, праща, лук, арбалет), ударно-роздроблюючі пристосування (нунчаку, булава, кистень), рубаючі предмети (томагавк, бойова сокирка).

Питання про віднесення тих  чи інших предметів до певних видів  Зброї вирішується з урахуванням  об’єктивних і суб’єктивних критеріїв. За об’єктивними ознаками зброєю є предмети, що здатні заподіяти шкоду життю та здоров’ю людини з врахуванням їх форми, маси, міцності (зокрема твердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини), конструктивних особливостей. Суб’єктивно вони призначені для враження живої сили — ушкодження тіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення — господарського, побутового, спортивного, обрядового тощо. Питання про визнання зброєю предметів “подвійного” призначення — наприклад, лука, який може виступати і спортивним снарядом, і мисливським знаряддям, і предметом, призначеним для заподіяння смерті чи тілесного ушкодження,— вирішується з врахуванням мети дій, вчинених з такими предметами.

3. Об’єктивна сторона злочину може бути викопана шляхом здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготовлення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут. Всі вони характеризуються незаконністю, тобто здійснюються без відповідного дозволу. Під носінням зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід розуміти дії по їх переміщенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (в руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості їх швидкого використання — здійснення пострілів, вибуху, нанесення удару. Виготовлення — це створення зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи пристроїв заново чи перероблення будь-яких предметів, завдяки чому вони набувають властивостей відповідних загально-небезпечних предметів. Це, наприклад, виготовлення обріза з гладкоствольної мисливської рушниці, пристосування газового пістолета для стрільби бойовими патронами. Як ремонт розцінюються дії з відновлення вражаючих властивостей зброї чи вибухових пристроїв, завдяки чому вони знову можуть бути використані за цільовим призначенням, а як. збут — сплатне відчуження зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи пристроїв особам, які не мають права на їх придбання (продаж, обмін, оплата за виконані роботи чи надані послуги і т.п.).

Зберігання — Ідо дії, пов’язані з володінням незалежно від його тривалості вказаними предметами, які знаходяться не при винній особі, а у вибраному і відомому їй місці. До придбання належать дії, які полягають в сплатному чи безоплатному набутті відповідних предметів будь-яким способом (крім вказаних у ст’. 262) — купівлі, обміну, одержання як плата за виконану роботу чи надані послуги, привласнення знайденого, одержання в подарунок чи як відшкодування боргу тощо. Передача — це безоплатне надання відповідних предметів іншим особам, які не мають права на їх придбання (дарування, надання у тимчасове користування).

Зберігання, придбання і  передача холодної зброї не тягнуть  кримінальної відповідальності.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

6. У ч. З ст. 263 передбачене звільнення від кримінальної відповідальності за незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи пристроями, передбачені ч. 1 або 2 ст, 263. Його єдиною умовою є добровільне здавання органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

При цьому добровільним здавання с тоді, коли воно вчинене за власною волею, незалежно від мотивів, однак не в зв’язку з тим, що органами влади виявлено факт зберігання відповідних предметів. Потрібно також, щоб особа здала всю наявну у неї зброю та Інші предмети, щодо яких вчинялися незаконні дії.