Відповідальність за незакінчений злочин

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………    4

Розділ 1. Стадії вчинення злочину і незакінчений злочин: поняття, значення та проблеми розмежування………………………………………6

1.1. Поняття та значення стадії виникнення злочину…………………………6

1.2. Стадії вчинення злочину і незакінчений злочин: проблеми розмежування…………………………………………………………………….8

Розділ 2. Готування до злочину, як вид попередньої злочинної

діяльності і відповідальність за нього…………………………..……........12

 

2.1. Поняття і форми готування до вчинення злочину ……………………………………………………………………………………12

2.2. Відповідальність за готування до злочину ……………………………….18

Розділ 3. Замах на вчинення злочину ………………………………………21

3.1. Поняття та ознаки замаху на злочин ……………………………………21

3.2. Кримінальна відповідальність за замах на злочин …………………….26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….32

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави та громадянського суспільства в Україні, важливими залишаються питання практики застосування та вдосконалення положень Кримінального Кодексу України 2001 р.

 Питання про кримінальну  відповідальність за незакінчений  злочин, завжди були актуальними  у вітчизняній кримінально-правовій  науці. 

Боротьба зі злочинною діяльністю є ефективною, коли з нею боряться не в загальному, а в кожному конкретному випадку вчинення злочину, незалежно від того чи закінчений злочин, чи незакінчений. Тому, неостанню роль відіграє вірне визначення в кримінальному законі поняття незакінченого злочину, стадій вчинення злочину та відповідальності за попередню злочинну діяльність ( готування до злочину і замах на злочин ).

Для суспільних відносин, що існують на сьогодні в  нашій країні, небезпечним є не тільки завершені в повній мірі злочини, а й умисні дії, що входять до складу попередньої злочинної діяльності, і які виражаються у створенні умов для подальшого вчинення злочину ( готування до злочину ), а також і дії, безпосередньо спрямовані на його вчинення ( замах на злочин ), але, які не призвели до закінчення злочину через певні причини. З цих причин дії такого роду наділені суспільною небезпечністю і відповідальність за них, що передбачена в законі, є важливою умовою дотримання суспільного порядку, прав і свобод людини і громадянина.

Отже, актуальність та доцільність існування кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність зумовлена об′єктивною  необхідністю, оскільки діяння особи, навіть перерване на певному із його етапів, становить певну суспільну  небезпечність, а притягнення особи до відповідальності є виконанням принципу невідворотності кримінальної відповідальності. З іншого боку, встновлення такого роду відповідальності спрямовується на привенцію злочинів, відвернення настання шкоди, що може бути завдана закінченим злочином.

Встановлення  кримінальної відповідальності за попередню  злочинну діяльність в кримінальному  законі є свідченням того, що вже  на початкових етапах злочинної діяльності особа зазнає кримінально- правової репресії з метою захисту суспільних відносин від будь-яких посягань. Це також є свідченням того, що кримінальне право в цілому виконує свою функціональну роль щодо охорони всіх об'єктів, що перебувають під його захистом.

Саме ці аспекти  і обумовлюють актуальність даної  теми та необхідність даного дослідження.

Справжній інтерес до розробки цієї проблеми виник лише після проголошення незалежності України в процесі  підготовки нового Кримінального кодексу. Зокрема, дослідженню найбільш спірних  проблем цієї теми присвятили свої роботи Ю.В.Александров, Ю.В.Гродецький, О.О.Дудоров, Б.С.Житнигор, В.А.Клименко, П.С.Матишевський, М.І.Мельник, А.О.Пінаєв, В.П.Тихий, П.Л.Фріс, М.І.Хавронюк, Н.В.Чернишова, С.Д.Шапченко, А.В.Шевчук тощо. З необхідністю дослідження цієї проблематики зіткнулася і наука кримінального права у Російській Федерації. Свої роботи їй присвятили, зокрема, Є.В.Благов, М.В.Гринь, А.П.Козлов,  М.П. Рєдін, М.В.Феоктистов та інші.

Мета  і завдання роботи. Метою роботи є розробка на теоретичному рівні всіх аспектів, що стосуються поняття попередньої злочинної діяльності, особливостей кожної із стадій вчинення злочину, кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність та призначення покарання за неї.

Для досягнення визначеної мети були поставлені такі завдання:

- провести детальний  юридичний аналіз кожної із стадій попередньої злочинної діяльності, визначити і дослідити об'ємні і суб'єктивні ознаки кожної із стадій;

- визначити  критерії розмежування стадій  між собою та їх теоретичне  і практичне значення;

- провести дослідження  видів готування до злочину та видів замаху на злочин та визначити їх значення;

- визначити  підстави і характер кримінальної  відповідальності на кожній із  стадій попередньої злочинної діяльності.

Об'єктом  дослідження - є суспільні відносини, що виникають в процесі притягнення особи до кримінальної відповідальності на кожній із стадій попередньої злочинної діяльності. Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства, які регламентують стадії вчинення злочину, їх види, визначають підстави кримінальної відповідальності за них, керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Нормативної базою  дослідження були Конституція України, діюче кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, Постанови  Пленуму Верховного Суду України.

Структура роботи зумовлена її метою, поставленими завданнями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Стадії вчинення злочину і незакінчений злочин: поняття, значення та проблеми розмежування

1.1. Поняття та значення стадії виникнення злочину

Здійснювані в об’єктивному світі, скеровані волею вчинки людей, проходять в процесі їх реалізації окремі етапи. В кримінальному праві, що має справу з суспільно-небезпечними діяннями, юридичним вираженням цих етапів людських вчинків є стадії вчинення злочину.

Злочин  відповідно до кримінального права є актом зовнішньої суспільно-небезпечної поведінки людини, що здійснюється в часі, просторі, проходячи певні стадії від початку і до закінчення. Тому і всі стадії здійснення злочину є такими ж актами. Ще до початку умисної злочинної діяльності суб’єкт злочину уявляє собі вже її кінцевий результат. Це визначає спосіб і характер діяльності суб’єкта, направленої на реалізацію злочинного умислу [1, с. 95].

Таким чином, виокремлення стадії вчинення злочину  в кримінальному праві потрібно визнати відображенням фактів об’єктивної дійсності.

Розуміння такого поняття як стадії злочину  неможливе без розуміння і  визначення поняття злочину [2, с. 104], під яким розуміють винне суспільно-небезпечне заборонене діяння (дія чи бездіяльність) вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України). Граматичне тлумачення злочину  дозволяє зробити висновки про те, що мова йде вже про закінчений злочин. Це ж стосується і всіх статей Особливої частини КК [3, с. 261], де відповідальність за  умисний злочин встановлюється при умові вчинення винним всіх дій (бездіяльності), що утворюють об’єктивну сторону злочину [4, с. 140]. Проте в реальній дійсності нерідко буває так, що через певні причини задуманий особою злочин реалізується не до кінця. Припустимо, що злочинець для здійснення крадіжки грошей з банку набуває інструментів, отримує відомості щодо порядку несення служби охороною банку і про систему сигналізації, складає схему, підбирає співучасників, розподіляє ролі, але не доводить злочин до кінця, оскільки затримується співробітниками правоохоронних органів. Або ж, виконавши всі перелічені дії, він проникає до приміщення банку і пробує відкрити сейф з грошима, але не зумівши це зробити, тікає з місця злочину. З наведених прикладів видно, що спочатку особа створює умови для вчинення злочину, потім виконує дії, що безпосередньо посягають на охоронюваний об’єкт і лише після цього реалізує злочинний намір. Для правильного вирішення питання про кримінальну відповідальність за конкретні злочинні дії необхідно виділити їх в самостійні стадії. Тому обов’язково потрібно наголосити. Що для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, становлять небезпеку не лише закінчені злочини, але й умисні дії, що виражаються у створенні умов для подальшого вчинення злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не призвели до його закінчення з причин, що не залежали від волі винного.

Термін  «стадія злочину» (в перекладі  з грецької слово «стадія» означає  відому відстань, стародавню грецьку  міру довжини) законодавець не вживав раніше. Проте в нині діючому Кримінальному Кодексі даний термін використовується, а статті 13–17 Кримінального Кодексу України присвячені стадіям злочину, тому у назві розділу ІІІ Загальної частини Кримінального Кодексу і застосовується термін «стадії злочину». Вживання цього терміну в Кримінальному Кодексі України є одним із позитивних нововведень, що дозволяє конкретизувати і уточнювати поняття злочину та визначати особливості відповідальності особи за попередню злочинну діяльність.

Нерідко термін «стадії вчинення злочину» вживається в подвійному значенні: 1) для визначення тих етапів, які проходять закінчені злочини; 2) для визначення особливостей відповідальності за злочинне діяння в залежності від етапу, на якому було припинено вчинення злочину.

В кримінальному  праві відіграє важливу роль саме таке розуміння «стадій». Якщо злочин закінчений, то характер діяння, за загальним  правилом, немає суттєвого значення для відповідальності і кваліфікації закінченого злочину, при умові. Що ці дії не включають іншого злочину [5, с. 11].

Юридичне  поняття стадій вчинення злочину  передбачає розмежування завершеної (закінченої) злочинної діяльності і злочинної  діяльності, припиненої на одному із основних етапів підготовки і вчинення злочину. Та обставина, що дії, спрямовані на вчинення злочину,  завершились невдало, створює специфічні особливості в характері і ступені суспільної небезпечності діяння, а отже, і особливості відповідальності за ці дії в порівнянні з закінченим злочином того ж виду.

Тому, коли мова йде про стадії вчинення злочину, то мається на увазі не процес розвитку конкретного злочину, від готування до закінченого злочину. Говорячи про стадії, як кримінально-правову категорію, вказується на різні форми здійснення конкретного злочинного діяння, що відрізняються одне від одного в залежності від моменту, коли злочинна діяльність була припинена.

Таким чином, стадії мають самостійне значення для визначення відповідальності в  порівнянні з закінченим злочином і  в силу цього виділяються в  законі і в сучасній науці кримінального права.

Що  стосується безпосередньо самого поняття  стадій злочину, то тут немає єдиної думки, і ряд учених дають різноманітні визначення.

Під стадіями П.І.Грішаєв розуміє стани підготовки і здійснення умисного злочину, які розрізняються між собою характером здійснених дій і моментом припинення злочинної діяльності [6, с. 193]. Н.А. Беляєв і М.І. Ковальов стадіями злочину визначають певні етапи в розвитку умисного злочину, які полягають в готуванні до вчинення злочину, в замаху на його вчинення і в здійсненні закінченого злочину[7, с. 234]. З цього приводу професор Станин В.В. висловлюється так: стадії вчинення злочину – це етапи здійснення умисного злочину, які відрізняються за характером дій і ступенем їх суспільної небезпеки[8, с. 165]. Н.В.Чернишов, М.В. Володько і М.А. Хазін вважають, що стадії вчинення злочину – це етапи навмисного злочину, які він може проходити від моменту задуму до повного завершення[9, с. 114].

М.Й. Коржанський визначає поняття стадій злочину як здійснення злочинного наміру в декілька етапів, які різняться ступенем реалізації цього наміру, ступенем закінченості злочину [10, с. 75]. А.Н. Ігнатов, Ю.А. Красинов під стадіями навмисного злочину розуміють визначені етапи його підготовки і безпосереднього здійснення (етапи розвитку злочинної діяльності) [11, с. 180].

Ще  цілий ряд учених дають найрізноманітніші  визначення поняття «стадії злочину». Всі дефініції є, звісно, правильними, і всі вони в тій чи іншій  мірі відрізняться одна від одної. Проте  для всіх визначень спільним є те, що стадії вчинення злочину – це етапи, які проходить злочин від початку до кінця злочинної діяльності суб’єкта злочину.

Кримінально-правове  поняття злочинної діяльності відповідає розвитку злочину в реальній дійсності, воно відображає цей об’єктивний процес. Умисна злочинна діяльність може проходити 3 етапи: готування, замах і закінчений злочин. Відповідно і розрізняють три стадії умисної злочинної діяльності:

1. стадія готування до вчинення злочину;
2. стадія замаху на вчинення злочину;
3. закінчений злочин.

Перші дві стадії у теорії кримінального  права прийнято об’єднувати поняттям «попередня злочинна діяльність», оскільки вони мають місце до закінчення злочину, тобто передують його завершенню і здійснюються не як самоціль, а  для успішного його завершення. Ці дві стадії називають ще незакінченою злочинною діяльністю.

Сутність  кожної з трьох стадій вчинення злочину  зводиться до такого: готування до злочину в загальній формі  являє собою створення реальних умов для наступного вчинення злочину; замах – дія (в окремих випадках бездіяльність), що безпосередньо спрямована на вчинення злочину,  тобто це часткове виконання об’єктивної сторони конкретного злочинного посягання, якщо злочинець не доводить злочин до кінця з причин, які від нього не залежать; закінчений злочин – діяння, що містить усі ознаки конкретного складу злочину в повному обсязі.

Розмежування  стадій в кримінальному праві  засновано на розкритті об’єктивно існуючих а не привнесених свідомістю меж між цими стадіями.

Cтадії, як відрізняються між собою, відображають реально існуючі в об’єктивній дійсності етапи в розвитку цілеспрямованого діяння, вони можуть  бути визначені законодавством, юридичною наукою і судовою практикою з достатньою чіткістю. Це визначення стадій подано як в законі, так і в науці кримінального права.