Особливості відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. Н. Каразіна

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

Кафедра кримінально-правових дисциплін

 

 

 

 

Дисципліна: кримінально-виконавче право

 

Реферат

 

Тема: Особливості відбування покарання у виді довічного

позбавлення волі.

 

 

 

 

                                                                                Виконала: студентка ІV курсу

                                                                                Юридичного факультету

                                                                                Групи ЮП – 44

Павленко А.В.

Перевірив: К.ю.н, доцент кафедри

кримінально-правових дисциплін

                                                                                    Храмцов О. М.

 

 

Харків – 2013

План

Вступ

1. Загальна характеристика  виконання покарань у виді  довічного позбавлення волі

2. Порядок і умови  виконання покарань у виді  довічного позбавлення волі

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Значною перешкодою на шляху становлення України як демократичної, соціальної, правової держави є злочинність. Криміногенна ситуація в державі, вказується у Постанові Верховної Ради України від 23 березня 2000р. "Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій законності в забезпеченні прав і свобод людини", "за рівнем, змістом та негативними наслідками є складною, напруженою, загрожує національній безпеці України, гарантованим Конституцією України правам людини на життя, здоров’я, власність" .

Важливу роль у боротьбі із злочинністю відіграє покарання, зокрема і найсуворіший його вид – довічне позбавлення волі. Однак стан дослідження у літературі цього покарання не можна визнати задовільним. Ґрунтовних робіт, спеціально присвячених довічному позбавленню волі, немає. У наявній ж літературі – підручниках і коментарях до КК – воно розглядається фрагментарно і у загальних рисах, без необхідної глибини і повноти, що, зрозуміло, не може сприяти правильному його застосуванню. З огляду на це до питань, що потребують першочергового з’ясування, належать, зокрема, такі: формулювання самого поняття довічного позбавлення волі; розкриття змісту підстав та умов його встановлення і застосування; виявлення й аналіз ознак, що визначають дане покарання як найсуворіше з передбачених чинним КК; вироблення пропозицій щодо вдосконалення ст.64 КК, присвяченій цьому виду покарання. Розв’язання зазначених проблем, як видається, сприятиме правильному і ефективному використанню довічного позбавлення волі та підвищенню якості законодавчої регламентації питань, пов’язаних з його встановленням і застосуванням.

 

 

 

1. Загальна характеристика виконання покарань у виді довічного позбавлення волі

Підтримуючи гуманістичні тенденції та прагнучи стати повноправним членом Ради Європи, Україна 29.12.1999 р. визнала положення Кримінального кодексу 1960 р., у яких смертна кара передбачалася як покарання, неконституційними. І тому в державі була скасована смертна кара 22.02.2000 р. Натомість, вітчизняна система кримінальних покарань доповнилася принципово новим інститутом у вигляді довічного позбавлення волі, що знайшло своє відображення у прийнятому в 2001 р. новому Кримінальному кодексі України [11;131].

Довічне позбавлення  волі в Україні не застосовувалось, хоч і законодавство і судова практика багатьох країн світу передбачала цю міру покарання. В Російській імперії, до складу якої входила Україна, відома була лише довічна каторга .

За ступенем суворості  довічне позбавлення волі наближається до покарання у вигляді смертної кари. Тому не випадково розвиток довічного позбавлення волі в Україні, як і в інших країнах, залежав від двох обставин: від обсягу застосування позбавлення волі взагалі та ступеня поширення застосування смертної кари [15;12].

Питання про доцільність та місце довічного позбавлення волі як еквівалента смертної кари в системі кримінальних покарань було спірним протягом років, коли велася підготовка та обговорення Кримінального кодексу. Вирішення цього питання суттєво ускладнювала та обставина, що кримінальне законодавство СРСР не знало довічного позбавлення волі, хоча тривалі строки покарання для багатьох засуджених фактично робили його безстроковим. У радянській науці кримінального та кримінально-виконавчого права проблема довічного позбавлення волі не лише не розглядалась, а й не ставилась. Прийнято було вважати, що позбавлення волі, на відміну від капіталістичних країн, у СРСР не може бути довічним або безстроковим.

Довічне позбавлення  волі як найтяжчий вид покарання  з’явилося у вітчизняному законодавстві  у 2001 р. з прийняттям нового Кримінального кодексу, де цей вид покарання вперше передбачено як самостійний вид покарання . Довічне позбавлення волі передбачене в 11 санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу як альтернативна міра нарівні з позбавленням волі на певний строк – від 10 до 15 років .

Характер і особливості  виконання покарання у виді довічного  позбавлення волі в Україні визначаються передбаченим законом режимом утримання  і відповідним правовим статусом засудженого. Засуджуючи злочинця на життя  в умовах ізоляції від суспільства не на один десяток років, держава повинна гарантувати, щоб покарання було не катуванням і засуджений не втратив людське обличчя.

Кримінально-виконавчий кодекс України передбачає порядок  виконання покарання на принципах  диференціації і індивідуального підходу до перевиховання засуджених. Для цього перебудовується класифікація засуджених за ступенем безпеки за системою, прийнятою в Європі: мінімального, середнього та максимального рівня безпеки.

Згідно з ч. 1 ст. 150 діючого  КВК, засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у кримінально-виконавчих колоніях максимального рівня безпеки. Термін тримання засуджених до довічного позбавлення волі у вказаних колоніях законом не обмежується. Це дозволяє дійти висновку, що єдиним місцем відбування покарання для вказаних осіб є тільки колонії максимального рівня безпеки і що чинним законодавством не передбачає можливості переведення засуджених навіть у колонії середнього рівня безпеки як заохочення з метою здійснення виховного впливу.

Відбування довічного позбавлення волі має складатися з декількох стадій. На першій стадія засуджена до довічного позбавлення волі особа направлятися до кримінально-виконавчої установи максимального рівня безпеки. В установах даного типу розпочинається перший етап відбування довічного позбавлення волі, який полягає в оцінці ступеня суспільної небезпечності засуджених, вивченні їхнього стану здоров'я освітніх та професійних потреби, трудовим навичок, здійсненні початкової оцінки особи та розробка плану відбування першої стадії довічного позбавлення волі [10;15].

Персонал кримінально-виконавчої установи максимального рівня безпеки  повинен допомагати засудженим у  пристосуванні до відбування покарання  на його першій стадії. Вважаємо, що ця стадія є початком складання на засудженого до довічного позбавлення волі кримінально-виконавчої характеристики.

Друга стадія наступає через  рік відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Персонал кримінально-виконавчої установи максимального  рівня безпеки повинен зробити контрольний зріз стосовно кожного засудженого: як він влаштувався у відділенні, які у нього є скарги, побажання, прояви інтересів, чи розуміє шкідливість вчиненого злочину та зміст довічного позбавлення волі і як ставиться до його відбування, стосунки з адміністрацією та іншими засудженими.

Подальший моніторинг поведінки  засудженого до довічного позбавлення  волі має відбуватися щороку, а  наприкінці п'ятирічного періоду —  проводитися детальне, поглиблене оцінювання ступеня небезпеки кожного засудженого, на основі чого підводиться підсумок, в якому відзначаються прогресивні зміни у стані та поведінці особи, фактори ризику та можливі подальші перспективи. Вся отримана інформація переноситься у кримінально-виконавчу характеристику. [7;11]

Третя стадія передбачає відбуття засудженим не менше 15 років позбавлення волі в приміщеннях камерного типу. Засуджені, які виконували розроблений для них індивідуальний план відбування довічного позбавлення волі та мали позитивні перспективи, можуть бути переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

Ті особи, які характеризуються негативно і продовжують становити  небезпеку для суспільства, залишаються  відбувати покарання у кримінально-виконавчій установі максимального рівня безпеки.

Четверта стадія визначає, що при сумлінній поведінці та ставленні до праці особи, засуджені до довічного позбавлення волі, після відбуття не менше 20 років позбавлення волі, мають право на поліпшення умов тримання і можуть бути переведені до установ середнього рівня безпеки, допоможе персоналу установи. Застосувати четверту стадію допоможе персоналу установи інформація з кримінально-виконавчої характеристики.

Засуджені, які визнані злісними порушниками встановленого порядку  відбування покарання, можуть бути переведені з колонії середнього рівня безпеки до колонії максимального рівня безпеки. З метою заохочення слід передбачити повторне переведення у кримінально-виконавчі установи середнього рівня безпеки.

П'ята стадія може забезпечити після  відбуття 25 років позбавлення волі особі, засудженій до довічного позбавлення волі, можливість для умовно-дострокового звільнення при виконанні нею певних умов. Якщо ці умови виконані, слід призначити обмеження волі терміном від 3 до 5 років і вже після цього допустити повне звільнення. Перевагою такої пропозиції є полегшення соціальної адаптації після звільнення.

Наведена схема відбування довічного  позбавлення волі дозволить засудженим завдяки своїй поведінці певним чином регулювати місця відбування покарання: Такими можуть бути як: кримінально-виконавчі установи максимального чи середнього рівня безпеки, так і дільниці соціальної адаптації.

Так, засуджені до позбавлення волі в порядку кримінального покарання  обмежуються в свободі користування громадянськими правами, але це не означає нерівнозначне позбавлення цих прав взагалі, адже в'язні продовжують користуватися багатьма з них, хоча і з деякими обмеженнями.

Таким чином, на даний момент умови  та порядок відбування довічного  позбавлення волі певним чином не відповідають міжнародним стандартам утримання таких засуджених. Тому при розробці законодавчих положень щодо удосконалення відбування довічного позбавлення волі, можливості пом'якшення умов відбування покарання, необхідно звернутися до практики пенітенціарних систем зарубіжних країн.

Узагальнюючи вищевикладене, визначаємо, що покарання у виді довічного  позбавлення волі—це міра державного примусу, яка застосовується виключно судом і передбачає певні обмеження  прав і свобод засуджених.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Порядок і умови виконання  покарань у виді довічного позбавлення волі

Процес виконання покарання  у вигляді довічного позбавлення  волі здійснюється у напрямку, визначеному  нормами чинного кримінально-виконавчого законодавства і відповідає вимогам суворого режиму в тюрмі. Як відомо, зміст позбавлення волі полягає в ізоляції засуджених від суспільства і поміщенні їх в установи виконання покарань. Відповідно зміст довічного позбавлення волі зводиться до поміщенні засуджених у тюрму на суворий режим, де і забезпечується найбільш суворий ступінь їх ізоляції від суспільства .

Засуджені до довічного  позбавлення волі тримаються у виправних  установах максимального рівня  безпеки і розміщуються в приміщеннях камерного типу, окремо від інших засуджених, як правило, по дві особи і забезпечуються житловою площею за нормами, установленими кримінально-виконавчим законодавством України (3 кв. м на особу). В інших випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на нього з боку іншого засудженого чи запобігання вчинення ними нового злочину або за наявності медичного висновку за мотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах. [9;2-3]

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, розповсюджуються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі на певний строк. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

— на щоденну прогулянку тривалістю одну годину;

- користуватися книгами,  журналами та газетами з бібліотеки установи і придбаними через торговельну мережу, передплатними виданнями, а також телевізорами;

- на отримання грошових  переказів без обмежень;

- на короткострокове  побачення — один раз на  шість місяців;

- на отримання протягом  року двох посилок (передач) вагою до ЗО кг кожна і двох бандеролей;

- у встановленій кількості  і асортименті купувати в магазині  установи продукти харчування  і предмети першої необхідності  на кошти, зароблені в місцях  позбавлення волі або одержані  переказом;

- на п'ятнадцятихвилинну платну телефонну розмову один раз на три місяці;

- придбавати протягом  місяця в магазині установи  по безготівковим розрахунком  продукти харчування і предмети  першої необхідності на суму  до п'ятдесяти відсотків мінімального  розміру заробітної плати на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди першої і другої груп - також і на кошти, одержані переказом; без обмежень дозволено купувати письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу за переказом;