Особливості відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

- мати при собі і  зберігати в камері особисті  предмети, речі й продукти харчування  згідно з Правилами внутрішнього  розпорядку установ виконання  покарань;

- в індивідуальному  порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою;

- одержувати і відправляти  листи без обмеження їх кількості;

- звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних  органів, громадських організацій  і посадовців;

- користуватися настільними  іграми;

- мати побачення з адвокатом для отримання юридичної допомоги в порядку, встановленому кримінально-виконавчим законодавством.

З урахуванням тяжкості злочинів, вчинених засудженими вказаної категорії, та ступеня їх небезпеки  визначені відповідні заходи безпеки при поводженні з ними. Зокрема, під час виведення з камер, конвоювання територією установи та за її межами до засуджених застосовуються наручники. Враховуючи рекомендації експертів Ради Європи, наразі вирішується питання про заборону застосування наручників до засуджених під час побачень з родичами, а також з

Відповідно до Положення  про порядок застосування помилування, затвердженого Указом Президента України  від 16.09.2010 № 902/2010, засуджені до довічного позбавлення волі можуть звертатися з клопотанням про помилування після відбуття не менше як двадцять років призначеного покарання. Відповідно до ст. 87 КК України заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на термін не менше двадцяти п'яти років, може здійснюватися виключно актом Президента про помилування.

У цьому випадку на засудженого розповсюджується дія  ст. 81 КК України, яка передбачає, що при фактичному відбутті не менше  трьох чвертей терміну покарання, призначеного за умисний тяжкий злочин, до засудженого може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбуття покарання (за умови, що він сумлінною поведінкою і добросовісним ставленням до праці доведе своє виправлення).

Тривале перебування  в умовах ізоляції, усвідомлення тяжкості скоєних злочинів спонукає багатьох засуджених звернутися до релігії. Законодавство гарантує засудженим до довічного позбавлення волі право на свободу віросповідання і задоволення релігійних потреб, проте проведення релігійних обрядів обмежується режимом тримання. Тому зустрічі зі священнослужителями надаються засудженим в індивідуальному порядку та у визначений час, з дотриманням необхідних заходів безпеки.

В Україні для засуджених до довічного позбавлення волі існує можливість заміни цього покарання позбавленням волі на певний строк у порядку помилування, клопотання про яке можна подавати на адресу Президента України після фактичного відбуття засудженою особою не менше 20 років позбавлення волі. Відповідно до ст. 2 Указу Президента України «Про порядок здійснення помилування» від 16.09.2010 № 902/2010. помилування засуджених здійснюється у вигляді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, але згідно з ч. 2 ст. 87 Кримінального кодексу – на строк не менше 25 років. Отже, особа, засуджена до довічного позбавлення волі, має відбути покарання не менше 45 років до звільнення в порядку помилування [6;116].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Довічне позбавлення волі – це фактично і юридично найбільш суворий  вид покарання з передбачених чинним КК. Фактично найсуворіший характер довічного позбавлення волі визначається істотністю і тривалістю позбавлень та обмежень прав і свобод особи, засудженої до цього покарання. На те, що довічне позбавлення волі є і юридично найбільш суворим видом покарання, вказує його місце у встановленій ст.51 КК системі покарань, де, як відомо, окремі види покарань розташовані від найменш суворого до найбільш суворого. Замикає ж цю систему, тобто визнається найбільш суворим видом покарання, саме довічне позбавлення волі.

У нашій державі на сьогодні діють умови і порядок відбування довічного позбавлення волі, які істотно відрізняються від існуючих у розвинених країнах світу і не відповідають Європейським тюремним правилам, прийнятим Радою Європи. Цей факт виявлений при інспектуванні установ виконання покарання в Україні Європейським Комітетом проти тортур, коли умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі в Україні, були однозначно визнані як невідповідні міжнародним стандартам поводження із засудженими і були рекомендовані до перегляду [10;123].

Це стало наслідком  багатьох чинників, головними з яких є, по-перше, відсутність такої законодавчої бази, яка б давала реальну можливість особі, засудженій до довічного позбавлення  волі, довести своє виправлення і  відбувати покарання в тих умовах, на які вона заслуговує завдяки своїй поведінці у виправно-трудовій колонії. Потребує додаткового правового регулювання призначення довічного позбавлення волі на основі диференціації, тобто максимального врахування характеру скоєного злочину, причин і умов, які сприяли його вчиненню, а головне – особистості злочинця (обставини і мотиви скоєння злочину, його психологічні та психічні особливості, ступінь педагогічної занедбаності). Слід запровадити новий порядок виконання покарання, що засновується на принципах індивідуального підходу до перевиховання засуджених. Крім того відсутній закон про довічне позбавлення волі, який би визначав основні конституційні права і обов’язки особи, засудженої до найтяжчого виду покарання, тому що норми кримінально-виконавчого права майже не стосуються питання про конституційні права і обов’язки громадян України щодо вказаної категорії осіб [8;382].

Залишаються за межами правового  регулювання багато відносин в галузі сім’ї та шлюбу, спадкування. Не може бути повною мірою поширене на засуджених конституційне право про недоторканість житла і таємницю листування. Право недоторканості особи обмежується тим, що в будь-який момент засуджений може бути підданий обшуку, а його речі та спальне місце – огляду. Нічим не можна пояснити положення, коли засуджені, які відбувають покарання у тюрмі, позбавлені права отримувати без обмежень посилки та передачі, мати тривалі побачення зі своїми родичами, обмежені права у листуванні. Такі дії слід розцінювати як порушення прав засуджених та порушення загальної декларації прав людини [10;123].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року [Текст] // ВВР. – 1996. – № 30 – Ст. 141.

2. Конституція України. Науково-практичний коментар [Текст] / редкол.: В.Я. Тацій (голова редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю.Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Х.: Право, 2011. – 1128 с.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України [Текст]: від 11.07.2003  № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України.- Х.: Одісей , 2013.- 360 с.

5. Наказ ДДУПВП "Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань" № 270/1560 від 19.12.2003.

6. Гізімчук С. Умовно-дострокове  звільнення від покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення  волі: перспективи та вдосконалення  // Підприємництво, господарство і  право. – Київ, 2007. - № 7. – С. 115 – 118.

 

7. Косий М. Страчувати  не можна помилувати // Голос України. – 2005. - № 164. – С. 9 – 12.

 

8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти /М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.

 

9. Мироненко О. Рішення  про скасування смертної кари. Проблеми законності і конституційності // Голос України. – 2000. - № 11. – С. 6 – 8.

 

10.  Мостепанюк Л. Відбування довічного позбавлення волі в Україні та за кордоном: проблеми і перспективи // Підприємництво, господарство і право. – Київ, 2004. - № 5. – С. 121 – 124.

 

11. Мостепанюк Л. Довічне позбавлення волі: історія і сучасність // Підприємництво, господарство і право. – Київ, 2004. - № 8. – С. 131 – 133.

 

12.  Пташинський О. Система виконання покарання в умовах реалізації нового Кримінального кодексу України // Держава і право. – Вип. 15. – К., 2002. – С. 410

 

13. Сулицький В. Соціально-психологічні аспекти утримання засуджених на довічне позбавлення волі // Соціальна психологія. – Київ, 2006. - № 5. – С. 163 – 178.

 

14. Удовенко Г. Скасування смертної кари – крок до цивілізації // Голос України – 2000. - № 43. – С. 11 – 14.

 

15.  Фріс П. Кримінальне право України: Навч. Посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – 362 с.