Слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП..............................................................................................................3

 
          РОЗДІЛ 1

Поняття та види слідчих (розшукових) дій в кримінальному процесі України

1.1. Поняття слідчих (розшукових) дій.........................................................5

1.2. Види та класифікація слідчих (розшукових) дій..................................9

 

          РОЗДІЛ 2

Процесуальна характеристика гласних слідчих (розшукових) дій

2.1. Допит свідка, потерпілого, малолітньої або не повнолітньої

особи…………………………………………………………………...……13

2.2. Огляд місця події та огляд  місця житла чи іншого володіння….….15

2.3. Освідування та проведення  експертизи……………………….…….18

2.4. Слідчий експеримент ……………………………………………..….22

 

ВИСНОВОК………………………………………………………………..28

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..…………………………..…29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України порушило низку наукових дискусій серед учених- процесуалістів і практиків, які жваво точаться на сторінках наукової літератури. Одним із дискусійних питань є поняття й види слідчих (розшукових) дій. Відсутність єдності думок учених-процесуалістів і практиків щодо розуміння поняття й сутності слідчих (розшукових) дій призводить до побільшання помилок у правозастосовній діяльності. Це негативно впливає на стан дотримання прав і свобод людини, який потрапляє до сфери кримінального судочинства, а також на стан подальших наукових розробок, зокрема тактико-криміналістичного забезпечення провадження тих чи інших слідчих (розшукових) дій. КПК України 2012 року містить низку новел щодо законодавчого регулювання провадження слідчих (розшукових) дій.

Насамперед, уперше на законодавчому рівні закріплене визначення поняття слідчих (розшукових) дій (ст. 223); передбачена можливість проведення допиту та впізнання у режимі відеоконференції (ст. 232); можливість заявляти клопотання стороною захисту щодо проведення процесуальних дій (ст. 220); залучення експерта за клопотанням сторони захисту (ст. 243); заборона проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (ч. 4 ст. 223); обмеження тривалості допиту, що не може перевищувати восьми годин на день (ч. 2 ст. 224) та ін. Новелою для вітчизняного кримінального процесу є суддівський контроль за досудовим розслідуванням, здійснюваний слідчим суддею (п. 18 ч. 1 ст. 3), а також процесуальне керівніцтво досудовим розслідуванням прокурором (ч. 2 ст. 36). Гострі наукові дискусії викликав і запроваджений до вітчизняної моделі кримінального судочинства інститут негласних слідчих (розшукових) дій (глава 21). Отже, метою статті є авторське визначення поняття слідчих (розшукових) дій згідно з КПК України 2012 р.

Перебусім зауважімо, що окремі аспекти інституту слідчих дій досліджували Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, І. Є. Биховський, В. І. Галаган, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий, А. Я. Дубинський, В. С. Зеленецький, В. В. Кальницький, О. В. Капліна, Н. С. Карпов, Є. Г. Коваленко, Г. К. Кожевніков, В. С. Кузьмічов, О. М. Ларін, О. М. Литвак, Л. М. Лобойко, І. М. Лузгін, В. Г. Лукашевич, Є. Д. Лук’янчиков, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, Д. П. Письменний, М. А. Погорецький, О. П. Рижаков, М. В. Салтевський, О. Б. Соловйов, С. М. Стахівський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, Л. Д. Удалова, В. І. Фаринник, Ю. М. Чорноус, С. А. Шейфер, В. Ю. Шепітько, В. П. Шибіко, М. Є. Шумило та ін.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом даної курсової роботи є кримінально-процесуальні відносини, що складаються в кримінальному провадженні, що стосуються слідчих (розшукових) дій.

Предметом курсової роботи – кримінальне процесуальне законодавство, судова практика, кримінально-процесуальна характеристика провадження правоохоронними органами слідчих (розшукових) дій.

Метою курсової роботи є досягнення теоретичного та практичного результату дослідження інституту кримінального процесуального інституту слідчих (розшукових) дій.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• визначити поняття та види слідчих (розшукових) дій в кримінальному процесі України;
• дослідити загальні умови провадження окремих слідчих (розшукових) дій;
• здійснити їх порівняльний аналіз.

Методи дослідження : історико-типологічний, метод теоретичного аналізу і систематизації, структурно-системний, порівняльно-правовий, соціокультурний метод.

Структура роботи. Курсова робота вкладається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. Поняття та види слідчих (розшукових) дій в кримінальному процесі України

 

1. Поняття слідчих (розшукових) дій

 

Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання і перевірки доказів є слідчі дії. 
У теорії кримінального процесу мають місце різні визначення поняття слідчих дій. Наприклад, на думку Н. А. Громова, слідчі дії — це передбачені кримінально-процесуальним законом і здійснювані з метою збирання і перевірки доказів заходи, що складаються з сукупності пошукових, пізнавальних і засвідчуваних прийомів, які обумовлені своєрідним поєднанням у кожному з них загальнонаукових методів пізнання, відповідаючих особливостям слідів злочину і пристосованих для ефективного виявлення, сприйняття і закріплення доказової інформації.

Слідчі дії — це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів.

Іншими словами, слідчі дії — це процесуальні дії, здійснювані для одержання доказової інформації, збирання, дослідження та перевірки доказів. Вони мають пізнавальний характер та процесуально-правову природу [17, С. 171].

На підставі аналізу наукової літератури можна дійти висновку, що до визначення поняття слідчих дій склалося два основні підходи. Перший характеризується широким розумінням цього поняття. Прибічники цього підходу вважають, що слідчими є будь-які процесуальні дії слідчого  Прибічником такої думки був О. М. Ларін, який навіть прийняття слідчим у межах порушеної кримінальної справи заяви про злочин (явки з повинною) , а саму слідчу дію визначав слідчою.

З урахуванням кримінально-процесуальних завдань, що виконуються шляхом їх провадження, прибічники широкого підходу до розуміння слідчих дій класифікують їх на такі, що:

1) визначають виникнення та направлення  кримінальної справи (винесення  постанов про порушення кримінальної  справи, про передачу справи за підслідністю, про виділення, об’єднання чи припинення справи, про надіслання справи до суду з обвинувальним висновком чи з метою припинення примусових заходів медичного характеру тощо);

2) установлюють процесуальний статус  учасників розслідування (про притягнення особи як обвинуваченого, про визнання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, вирішення заяв і клопотань про відводи);

3) спрямовані на збирання та  перевірку доказів (допити, огляди, обшуки, виїмки тощо);

4) є запобіжними заходами та іншими заходами процесуального примусу;

5) становлять гарантії прав осіб, які беруть участь у процесі (роз’яснення суб’єктам процесу  їх прав, обов’язків, заходи піклування  про дітей та охорони майна  ув’язненого, пред’явлення обвинувачення, ознайомлення учасників процесу з матеріалами кримінальної справи тощо);

6) спрямовані на усунення причин  та умов, що сприяють вчиненню  злочину  На наш погляд, в основу  цього підходу покладено належність  дій до суб’єкта їх виконання  − слідчого.

У цьому підтримуємо думку М. А. Погорецького, який слушно зазначає, що такий підхід є необґрунтованим, і таким, що не відображає сутності цих дій і дає підстави ці ж дії вважати прокурорськими, судовими чи такими, що здійснюються органами дізнання.  Через вищезазначене, уважаємо необґрунтованою й думку тих науковців, які, даючи наукове тлумачення поняття слідчих (розшукових) дій, дотримуються суб’єктного підходу. Ними, зокрема, зазначено, що “ініціатором їх проведення майже в усіх випадках виступає слідчий, тому й не дивно, що вони називаються слідчими. Однак слідчий має право шляхом надання доручення працівникові оперативного підрозділу, зобов’язати його брати активну участь у процесі досудового розслідування [22, С. 113].

Кримінальним процесуальним кодексом України, а саме ст. 41, передбачено можливість працівника оперативного підрозділу користуватися повноваженнями слідчого. У зв’язку із цим у назві, поряд із слідчими, з’являються розшукові дії . У зв’язку із, доповнення у вигляді розшукових дій  постає закономірне питання термінологічного позначення цих слідчих (розшукових) дій, проведених прокурором (відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України), керівником органу досудового розслідування (п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК України), у судовому засіданні або ж з ініціативи сторони захисту. Очевидним є те, що більш раціональним є другий підхід, заснований на вузькому розумінні терміна “слідчі дії”, що пов’язаний із термінами “слід”, “йти по сліду”, “розслідування” тощо, відповідно до якого слідчі дії визначаються як самостійний елемент регламентованої кримінально-процесуальним законом діяльності слідчого із отримання, дослідження й оцінки доказів.

Слід зауважити, що серед учених, які підтримують таку позицію, єдність думок щодо визначення цього поняття також відсутня  . Прибічники цього підходу визначають слідчу систему прийомів та операцій дію як захід , комплекс пізнавальних і посвідчувальних операцій заходи, що складаються з сукупності пошукових, пізнавальних , систему кримінальних процесуальних і засвідчуваних прийомів, вид пізнавальної діяльності слідчого правил і умов   тощо, дію або вид діяльності. 

Метою провадження слічих дій, як правило, називають збирання й  виявлення й закріплення доказів перевірку доказів ; пошук, виявлення, отримання, закріплення, дослідження фактичних даних, відшукання, сприйняття даних певного виду, закріплення доказової інформації , виявлення, вилучення, дослідження і фіксацію доказів тощо,  збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів [16. С. 61].

Уперше на законодавчому рівні у ст. 223 КПК України 2012 р. слідчі (розшукові) дії визначені як дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або на перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. На наш погляд, для визначення поняття слідчих (розшукових) дій, важливим є встановлення їх сутнісних ознак, якими, на наш погляд, є такі:

а) вони є заходами, тобто діями або засобами для досягнення чогось  що мають активний діяльнісний характер (на наш погляд, неправильно визначати слідчі дії лише як систему процесуальних правил і умов);

б) передбачені та регламентовані нормами КПК України;

в) є частиною процесуальних дій, що мають пошуково-пізнавальний та посвідчувальний характер;

г) можуть здійснюватися лише уповноваженими суб’єктами;

 ґ) їх перебіг та результати фіксуються у відповідних процесуальних документах;

д) вони забезпечуються силою процесуального примусу;

е) проводяться з метою виявлення й закріплення фактичних даних і відомостей про їх джерела для отримання доказів у кримінальному провадженні або перевірки цих доказів. Варто зазначити, що ці дії мають пізнавальний характер та розшукову спрямованість [24, С.24-29].

Підсумовуючи викладене, уважаємо за доцільне викласти ч. 1 ст. 223 КПК України у такій редакції: “Слідчі (розшукові) дії є заходами, що складаються з сукупності пошуко-пізнавальних і посвідчувальних прийомів, проводяться уповноваженими кримінальним процесуальним законом суб’єктом у визначеному для кожного з них порядку з метою виявлення й закріплення фактичних даних і відомостей про їх джерела для отримання доказів у кримінальному провадженні та їх перевірки”.

 

 

 

 

 

 

2. Види та класифікація слідчих (розшукових) дій

 

Кримінальний процесуальний кодекс передбачає проведення наступних слідчих (розшукових) дій:

• допит (ст. 224-226, 232, 351-354, 356, 567 КПК);
• пред'явлення особи для впізнання (ст. 228, 232, 355 КПК);
• пред'явлення речей для впізнання (ст. 229, 232, 355 КПК);
• пред'явлення трупа для впізнання (ст. 230 КПК); обшук (ст. 233-236 КПК);
• огляд місцевості, приміщення, речей та документів (статті 237, 361 КПК);
• огляд трупа (ст. 238 КПК);
• огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК);
• слідчий експеримент (ст. 240 КПК);
• освідування особи (ст. 241 КПК);
• проведення експертизи (ст. 242245 КПК) [3].

Самостійну групу слідчих (розшукових) дій становлять негласні слідчі (розшукові) дії. Так, згідно з ч. 1 ст. 246 КПК негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК.

Кримінальний процесуальний кодекс передбачає проведення наступних негласних слідчих (розшукових) дій:

• аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК);
• накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК);
• огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК);
• зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК);
• зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК);
• обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК);
• установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК);
• спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК);
• аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК);
• контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК);
• виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК);
• негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК) [3].