Договір зберігання: загальні положення

У ч. 2 ст. 937 ЦК України встановлено  спеціальне правило, яке стосується форми договору зберігання при надзвичайних обставинах (так званого надзвичайного зберігання). При пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин прийняття речі на зберігання може підтверджуватися свідченням свідків. Ця норма встановлює виключення із загального правила щодо неможливості посилатися на свідчення свідків при недотриманні обов´язкової письмової форми правочину (ст. 218 ЦК України).

Укладення усного договору зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання. Наприклад, прийняття на зберігання речі в гардеробі зазвичай посвідчується видачею номерного жетона.

Окремі спеціальні види зберігання не потребують спеціального оформлення факту зберігання речей (крім грошей, цінних паперів, коштовностей). Це стосується, зокрема, зберігання речей у готелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших приміщеннях, в яких особа проживає тимчасово.

Права та обов´язки  сторін визначаються особливостями кожного конкретного договору зберігання, тому зупинимося на тих з них, які є найбільш характерними для всіх видів зберігання.

Обов´язки зберігача:

1) прийняти річ на зберігання за консенсуальний та (або) публічним договором. Слід мати на увазі, що зберігач звільняється від обов´язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв´язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності (ст. 940 ЦК України). ЦК України не розкриває зміст обставин, які мають "істотне значення" для відмови у прийнятті майна на зберігання, тому це поняття є оціночним;

2) оглянути майно (річ), визначити його кількість, якість та вартість, якщо інше не передбачено договором або законом.

Цей обов´язок прямо передбачено  законом лише для деяких спеціальних  видів зберігання (наприклад, у ст. 959 ЦК України для зберігання на товарному  складі), проте в більшості випадків зберігачем здійснюється огляд об´єкту  зберігання (поклажі) з метою визначення його вартості, що впливає на форму  договору та особливості зберігання;

3) вживати всіх заходів, установлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України), у тому числі дотримуватися нормативних вимог щодо режиму збереження речей (температурного, санітарного, екологічного тощо). За безвідплатним договором зберігання вказаний обов´язок зберігача трансформується у зобов´язання піклуватися про річ як про свою власну (ч. 2 ст. 942 ЦК України);

4) виконувати свої обов´язки  за договором зберігання особисто (ч. 1 ст. 943 ЦК України), тобто за  загальним правилом не дозволяється  на розсуд зберігача передавати  речі на зберігання іншій особі.  Проте згідно ч. 2 ст. 943 ЦК України  зберігач має право передати  річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. При цьому первісний зберігач зобов´язаний своєчасно повідомити поклажодавця про пе-редання речі на зберігання іншій особі. Він залишається відповідальним за збереження поклажі, тобто несе відповідальність за дії особи, якій він передав річ на зберігання. Таким чином, передача іншій особі майна на зберігання не означає припинення первісного договору зберігання;

5) не користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також не передавати її в користування іншій особі без згоди поклажодавця (ст. 944 ЦК України). Ця заборона встановлена у зв´язку з тим, що користування річчю (вилучення її корисних властивостей), зазвичай, передбачає зменшення цінності речі, а отже використання речі суперечить меті договору зберігання, оскільки поклажодавець сподівається зберегти повну цінність свого майна, передаючи його на зберігання (за винятком природних втрат);

6) негайно повідомляти  поклажодавця про необхідність  зміни умов зберігання речі  і отримати його відповідь (ч. 1 ст. 945 ЦК України). Цей обов´язок означає, що усі зміни за даним договором мають бути обов´язково погоджені та схвалені зберігачем. Проте законом передбачена можливість зберігача в окремих випадках змінити умови договору без узгодження їх з поклажодавцем. Зокрема на зберігача покладається обов´язок змінити спосіб, місце та інші умови зберігання речі, не чекаючи відповіді поклажодавця, коли існує реальна небезпека її втрати, нестачі або пошкодження (ч. 1 ст. 945 ЦК України). Якщо ж річ пошкоджена або виникла реальна загроза її пошкодження чи інші обставити, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину. При цьому, якщо ці обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. У випадку виникнення спору між сторонами договору зберігання, обов´язок доказування наявності зазначених обставин покладається на зберігача (ч. 2 ст. 945 ЦК України);

7) повернути поклажодавцеві  річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК України). Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Так, кількість речей визначених родовими ознаками, при поверненні може виявитися меншою, ніж передавалася, внаслідок усушки, утруски, випаровування та інших природних процесів. Слід мати на увазі, що природні втрати можуть мати місце лише в межах встановлених законодавством нормативів (розмірів). Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцю, може підтверджуватися свідченням свідків;

8) повернути плоди та  доходи, які були ним одержані  від речі (ч. 2 ст. 949 ЦК України)  тощо.

Поклажодавець зобов´язаний:

1) у разі не передання  речі на зберігання за консесуальним  договором, зобов´язаний відшкодувати  зберігачеві збитки, завдані йому  у зв´язку з тим, що зберігання  не відбулося, якщо він у  розумний строк не попередив  зберігача про відмову від  договору зберігання (ч. 2 ст. 939 ЦК  України);

2) повністю оплатити послуги  зі зберігання (для відплатного договору) у порядку і строки, встановлені договором (ч. 1 ст. 946 ЦК України);

3) оплатити витрати, пов´язані зі зберіганням, якщо інше не передбачено договором чи законом (ст. 947 ЦК України), а також відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 947 ЦК України);

4) забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України) тощо.

Слід мати на увазі, що будь-який договір зберігання (навіть кон-сенсуальний) не передбачає обов´язку поклажодавця передати річ на зберігання, тому зберігач не має права цього вимагати (ст. 939 ЦК України).

Відповідальність  сторін за договором зберігання. За невиконання сторонами обов´язків, передбачених законом або договором зберігання, на них покладається цивільно-правова відповідальність.

Відповідальність  зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, настає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Проте норми гл. 66 ЦК України  передбачають певні особливості  договірної відповідальності зберігача  в окремих випадках.

Так, ч. 2 ст. 950 ЦК України  встановлюється відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо він не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Таким чином, відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі може наступати і без вини. Слід мати на увазі, що наявність обставин, які звільняють зберігача від відповідальності (непереборної сили, особливих властивостей речі, умислу чи грубої необережності поклажодавця), має доводити сам зберігач.

Спеціальне правило щодо відповідальності за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання містить ч. З ст. 950 ЦК України. У такому разі зберігач несе відповідальність лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Втратою або пошкодженням речі заподіюються збитки поклажо-давцю, тому зберігач зобов´язаний їх відшкодувати:

1) у разі втрати (нестачі)  речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження  речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Проте, якщо внаслідок пошкодження  речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець  має право відмовитися від  цієї речі і вимагати від зберігача  відшкодування її вартості (ст. 951 ЦК України).

Договором зберігання може бути також встановлена відповідальність зберігача за прострочення передачі речі поклажодавцеві, самовільне користування майном чи передачу його у користуванні іншій особі тощо.

ЦК України передбачає лише одну спеціальну норму щодо відповідальності поклажодавця за невиконання своїх обов´язків. Так, у ст. 952 ЦК України вказується, що поклажодавець зобов´язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

В інших випадках порушення  зберігачем своїх обов´язків тягне  або певні правові наслідки, які  не є заходами цивільно-правової відповідальності, наприклад, якщо річ не буде витребувана із ломбарду, вона підлягає продажу (ст. 968 ЦК України), або вона визначається на підставі загальних положень про відповідальність за невиконання зобов´язань.

Слід звернути увагу на те, що ЦК України не встановлює відповідальність зберігача та поклажодавця за збитки у вигляді недержаних доходів.

Договір зберігання припиняється на загальних підставах, передбачених ЦК України для припинення зобов´язань (гл. 50 ЦК України). Особливістю припинення цього договору є те, що зберігач зобов´язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України), тобто допускається одностороннє розірвання договору на вимогу поклажодавця.

 

Висновки

З всього вищесказаного можна  зробити наступні висновки:

Договір зберігання — це договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов'язана зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і  повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.І ст.936 ЦК).

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ЦК договір  зберігання вважається оплатним, якщо інше не встановлено договором або  установчим документом юридичної особи. Безоплатним зазвичай є договір  між громадянами. Коли ж зберігання становить зміст правоздатності зберігача, договір зберігання, як правило, має сплатний характер (наприклад, підприємства-холодильники, камери схову транспортних підприємств, ломбарди).

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання у майбутньому, має бути укладений у письмовій  формі, незалежно від вартості речі, що передана на зберігання.

Зберігач зобов'язаний зберігати  річ протягом строку, встановленого  у договорі. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати  річ до пред'явлення поклажодавцем  вимоги про її повернення. Якщо строк  зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має  право зі спливом звичайного за цих  обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ  в розумний строк (ст.938 ЦК).

За договором зберiгання одна сторона (зберiгач) зобов'язується зберiгати рiч, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), i повернути її поклажодавцевi у схоронностi.

Договором зберiгання, у якому зберiгачем  є особа, що здiйснює зберiгання  на засадах пiдприємницької дiяльностi (професiйний зберiгач), може бути встановлений обов'язок зберiгача зберiгати рiч, яка буде передана зберiгачевi у майбутньому.

Договір складського зберігання — це договір, за яким товарний склад  зобов'язується за плату зберігати  товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у схоронності (ч.І ст.957 ЦК).

Договiр зберiгання речi, прийнятої  ломбардом вiд фiзичної особи, оформляється видачею iменної квитанцiї.

Цiна речi визначається за домовленiстю  сторiн.

Ломбард зобов'язаний страхувати на користь  поклажодавця за свiй рахунок речi, прийнятi на зберiгання у повнiй  сумi їх оцiнки.

Рiч, яку поклажодавець не забрав iз ломбарду пiсля спливу трьох  мiсяцiв вiд дня закiнчення строку договору зберiгання, може бути продана  ломбардом у порядку, встановленому  законом.

Iз суми виторгу, одержаної  вiд продажу речi, вираховується  плата за зберiгання та iншi платежi, якi належить зробити ломбардовi. Залишок суми виторгу повертається  поклажодавцевi.

Банк може прийняти на зберiгання  документи, цiннi папери, дорогоцiннi метали, камiння, iншi коштовностi та цiнностi.

Банк може бути уповноважений поклажодавцем  на вчинення правочинiв з цiнними  паперами, прийнятими на зберiгання.

Камери схову загального користування, що перебувають у вiданнi органiзацiй, пiдприємств транспорту, зобов'язанi приймати на зберiгання речi пасажирiв  та iнших осiб незалежно вiд наявностi у них проїзних документiв.

На пiдтвердження прийняття речi на зберiгання до камери схову (крiм  автоматичних камер) поклажодавцевi видається  квитанцiя або номерний жетон.