Особливості правосубєктності фізичноїо особи підприємця

 

 

ВСТУП

  

            Цивільне право є однією з  найважливіших та найбільших  галузей права України, протягом  свого життя усі громадяни  постійно стикаються із дією  його норм.

Безперечно, проблема правосуб`єктності – не нова. Поява різних форм власності, видів підприємств, розвиток підприємства сприяють активізації правотворчості у цій сфері. Зважаючи на зміну соціальних та економічних відносин, змінюються й правосуб`єктність фізичних осіб,що випливають з конституційних зобов’язань, які бере на себе держава стосовно правового захисту її громадян. Але людина, її права і свободи були й залишаються в центрі уваги юристів-практиків та науковців. Саме тому актуальність теми цієї роботи не викликає сумнівів.

  Методологічну основу даної  курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.

          Відповідно  до вказаної мети поставлені  наступні завдання:

• визначити поняття фізичної особи та засоби її індивідуалізації;
• з’ясувати структура правосуб`єктності фізичних осіб;
• дослідити питання обмеженості правосуб`єктності фізичних осіб.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є правосуб`єктність фізичних осіб у цивільному праві.

   Предмет дослідження  складає система нормативних актів, що встановлюють правовий статус правосуб`єктності фізичних осіб; спеціальна вітчизняна і зарубіжна наукова  література, яка розкриває розвиток і становлення правосуб`єктності фізичних осіб у цивільних правовідносинах.

   Мета написання даної курсової роботи полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової  юридичної літератури, присвяченої розгляду правосуб`єктності фізичних осіб, відповідного національного законодавства,з’ясувати основні проблеми даної теми

 Отже, в своїй роботі я намагаюсь розкрити  дану тему, базуючи  свої висновки і аналіз на різних правових виданнях. А також підходжу до питання про правосуб`єктність фізичних осіб  з погляду  пріоритетних функцій Української держави на сучасному етапі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ «ПРАВОСУБЄКТНІСТЬ ФІЗИЧНИХ ОСІБ»

 

1. Поняття фізичної особи та засоби її індивідуалізації

 

 

У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто буржуазною і піддавалася відповідній критиці. Натомість, у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає сутності відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві. Однак після зменшення напруженості ідеологічної боротьби ставлення до цивілістичної термінології змінилося, що зумовило повернення до категорії "фізична особа", яка вживається в усіх європейських правових системах.                   

У зв'язку з цим слід підкреслити, що йдеться не просто про зміну терміна, а про формування нового підходу. Якщо раніше центр ваги доводився на характеристику людини як громадянина,і тим самим підкреслювалося значення його відносин з державою, то нині увага загострюється на цінності і правовому статусі людини у приватно-правових (цивільно-правових) відносинах.

Згідно з ЦК фізична особа — це людина, що виступає як учасник цивільних відносин (ст.24 ЦК).Звідси випливає, що поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні.

Фізична особа — це завжди лише людина.

Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу в іншій системі суспільних зв'язків.       

  Отже поняття "фізична особа" у цивілістичному трактуванні може не збігатися з поняттям "людина" як Істота біологічна. Іноді ці поняття тотожні, а Інколи поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина".1       

У цивільному праві суб'єкти, які виступають як учасники майнових і особистих немайнових відносин, урегульованих нормами цієї галузі права, іменуються особами.    

Поняття "особа" є узагальнюючим. Воно охоплює всіх суб'єктів цивільних правовідносин. Розділ другий ЦК України має назву "Особи" і містить три підрозділи, перший з яких ("Фізичні особи") присвячений людям як суб'єктам цивільного права, а два інші - юридичним особам і участі держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних правовідносинах.   

Згідно із цивільним законодавством України до суб'єктів цивільно-правових відносин належать передусім люди. Відповідно до ст. 24 ЦК людина як суб'єкт цивільного права іменується фізичною особою.2

Саме поняття "фізична особа" є новелою в ЦК. До його прийняття в аналогічних випадках застосовувався термін "громадянин". У ЦК УРСР 1963 р. відповідний розділ глави 2 "Особи" мав назву "Громадяни". Згідно із чинним ЦК терміном "фізична особа" охоплюються не тільки громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства (апатриди). Такий підхід пов'язаний з тим, що поняття "громадянин" визначає особу, яка перебуває в певному правовому зв'язку із державою і саме тому наділяється особливими правами і обов'язками, тоді як надання цивільних прав та обов'язків суб'єктам цивільного права в більшості випадків не залежить від їх приналежності до громадянства конкретної держави. Таким чином, для цивільного права правовий зв'язок людини і держави, як правило, не має юридичного значення. І громадяни України, і іноземні громадяни, і особи без громадянства є рівноправними учасниками цивільних правовідносин.

Фізична особа як учасник цивільних правовідносин має деякі суспільні й природні властивості, що певним чином індивідуалізують її і впливають на її правове положення. До таких ознак і властивостей варто віднести: ім'я, вік, родинний стан, стать, стан здоров'я. 3

Кожна людина бере участь у цивільних правовідносинах під власним іменем і лише в окремих випадках (наприклад, в авторських відносинах) - має право використовувати псевдонім (вигадане ім'я) чи виступати анонімно (без імені). Ім'я є одним із засобів індивідуалізації особи як учасника цивільних правовідносин. Відповідно до ч. і ст. 28 ЦК фізична особа набуває та здійснює цивільні права та обов'язки під своїм ім'ям. Набуття прав та обов'язків під іменем іншої особи не допускається.

Згідно з чинним цивільним законодавством України поняттям "ім'я" охоплюються прізвище, власне ім'я та по батькові. Однак за звичаями деяких національних меншин, що проживають в Україні, по батькові не вживається. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про національні меншини в Україні кожний громадянин України має право на національне прізвище, ім'я та по батькові. Таким чином, особа має право зазначити в паспорті лише ім'я та прізвище. Такий спосіб визначення імені особи широко використовується в більшості країн Європи.

Право на ім'я - це одне з найважливіших немайнових прав фізичної особи, що захищається у випадках і в порядку, передбачених ЦК, і належить до числа невідчужуваних благ. Наступна обставина, якій закон надає важливого значення при визначенні цивільно-правового статусу фізичної особи, - це вік. Зокрема, закон встановлює вік, з досягненням якого особа набуває часткової, неповної та повної цивільної дієздатності (статті 31, 32, 34 ЦК). Вік має важливе значення при вирішенні таких питань, як надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності (емансипація), при вступі особи у члени кооперативних та громадських організацій, а також у багатьох інших випадках. Основним документом, що підтверджує вік, є свідоцтво про народження особи, видане на підставі запису в книзі реєстрації народжень державного органу реєстрації актів цивільного стану. Дата народження зазначається також у паспорті громадянина. Індивідуалізація фізичної особи забезпечується її ім’ям, яке надається при народженні останньої. Фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям. Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (ст. 28 ЦК).

При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазначення імені. Зокрема, таке право належить автору в галузі науки, літератури і мистецтва, який може вибирати псевдонім у зв’язку з використанням твору.

Фізичні особи, які досягли 16-річного віку, мають право змінити прізвище, ім’я та по батькові. У разі зміни імені фізична особа повинна повідомити про це своїх кредиторів та боржників.4

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Поняття та структура правосубєктності

 

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) - це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст.16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.

В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздат-ності) фізичної особи лежать два критерії:                                                                                                                    - вікова характеристика (певний вік);                                                                                                - зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів.                                                 Склад правосуб'єктності фізичної особи:

— правоздатність;                                                                                                                                — дієздатність;                                                                                                                                         — деліктоздатність.           

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Правоздатність - не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін.     

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття.                                      Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин. 5

У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності.                                             Повна дієздатність настає з 18 років.                                                                                    Неповна (відносна) дієздатність: 14 - 18 років. 

Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 14 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування - за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди - за рішенням суду.

Часткова дієздатність: до 14 років.                                                                         Обмежена дієздатніст виражається в такому:

— обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;

— обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб - батьків, опікунів або піклувальників. Отже, правосуб'єктність — категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник.