Особливості правосубєктності фізичноїо особи підприємця

До внесення відомостей про фізичну особу — підприємця до Єдиного  державного реєстру із оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація фізичних осіб — підприємців здійснюється державним реєстратором ,виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця, для чого фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця.

Підставами .для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи — підприємця є: невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення "державної реєстрації фізичної особи — підприємця, відомостям, які зазначені у документах,що подані для проведення державної реєстрації; наявність обмежень на заняття підприємницькою діяльністю, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем; наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем. Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи — підприємця з інших підстав не допускається. Відмову у проведенні державної реєстрації фізичної особи — підприємця може бути оскаржено у суді.

Фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, Її анулювання і т. ін.

Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права заперечувати дані договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Суд при рішенні спору може застосувати до даних договорів правила про зобов’язання, пов’язані з підприємницькою діяльністю (ч. З ст. 50 ЦК України).15

Як установлює ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються норми, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом чи не випливає із суті відносин.

Звідси можна зробити такі висновки.

По-перше, правосуб’єктність індивідуального підприємця прак- тично прирівнюється до правосуб’єктності юридичних осіб — комерційних організацій.

По-друге, до підприємницької діяльності фізичної особи засто- совуються норми загального цивільного законодавства (Цивільного кодексу України) і норми спеціального законодавства — Господарського кодексу України. Однак положення останнього не можуть застосовуватися до тих випадків підприємницької діяльності, які досить повно і конкретно урегульовані ЦК (наприклад, правила купівлі-продажу й інших договорів досить повно викладені в гл. 54 ЦК України, і тому відповідні зобов’язання підприємців можуть регулюватися ГК України в тій частині, що не урегульована нормами ЦК України). Крім того, не виключене прийняття спеціальних законів, з метою більш детального врегулювання певних відносин, як у наведеному випадку з державною реєстрацією фізичних осіб.

По-третє, нормативно-правові акти, що регулюють підприємницькудіяльність юридичних осіб, не застосовуються у випадках, якщо це випливає із самої суті відносин. Наприклад, не застосовуються норми про цивільну дієздатність юридичної особи (ст. 92 ЦК України), про філії і представництва (ст. 95 ЦК України) і т. ін.

Обсяг цивільно-правової відповідальності фізичної особи-підприємця визначено в ст. 52 ЦК України. Фізична особа — підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа — підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумсної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.16

Разом із тим наведена норма не визначає підстави й умови відповідальності. Тому при з’ясуванні підстав і умов відповідальності фізичної особи — підприємця слід звертатися до норм гл. 51 ЦК України. Для визначення обсягу відшкодування збитків існує два критерії: ; а) варз±сгь усього майна підприємця; ,'Щ!Ьартість_ майна підприємця, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення. У першу чергу, стягнення по виконавчих документах звертається на кошти боржника у вітчизняній і іноземній валюті та на інші цінності, у тому числі, на ті, що знаходяться в банках і інших кредитних установах. Кошти, виявлені в боржника, вилучаються судовими виконавцями, на кошти й інші цінності, що знаходяться на рахунках чи на збереженні в банківських установах і інших кредитних організаціях, накладається арешт. Через відсутність у боржника коштів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, стдгнення звертається на інше майно, що належить боржнику, за винятком майна, на яке в і дгі овТдно“~до закону не може бути звернене стягнення. Боржник вправі вказати ті види чи предмети майна, на які варто звернути стягнення в першу чергу.

На деякі види доходів громадян стягнення не може бути звернено. До них належать виплати по відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров’ю, у результаті смерті годувальника, допомога у зв’язку з народженням дитини і т. п., а також вихідна допомога, виплачувана при звільненні працівника.17

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, тобто виконати після настання встановленого терміну їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року (в редакції від 30.06.99 р.).

Банкрутство — визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фізична особа — підприємець може добровільно оголосити себе банкрутом, але для цього йому необхідна згода всіх його кредиторів. У випадках визнання банкрутом підприємця вимоги до нього кредиторів по зобов’язаннях, пов’язаних із підприємницькою діяльністю, поєднуються з вимогами по його особистих зобов’язаннях про стягнення аліментів, відшкодування шкоди і т. ін. Усі ці вимоги задовольняються за рахунок майна, що належить підприємцю, на яке може бути звернене стягнення. При цьому вимоги кредиторів кожної наступної черги задовольняються тільки після повного розрахунку з кредиторами попередньої.18

Після завершення розрахунків із кредиторами громадянин- підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян, вимог щодо стягнення аліментів, а також інших вимог особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство гро- мадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України.

Стаття 54 ЦК України окремо передбачає ситуації, коли фізичну особу — підприємця визнано безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільну дієздатність обмежено або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа. У цих випадках орган опіки та піклування може призначити управляючого цим майном, з яким укладається договір про управління цим майномґПри здійсненні повноважень щодо управління Майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. У договорі про управління майном встановлюються права та обов’язки управителя.Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управляючого майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.19

ВИСНОВКИ

Дослідження теми курсової роботи дозволило дійти до наступних висновків.

1. У юридичній науці поняття «функція» вживається в найрізноманітніших значеннях та характеризує соціальну роль держави і права. Майже віковий досвід активного використання поняття «функція права» на сьогоднішній день не дозволяє констатувати наявність єдиного погляду на цю проблему. Це пояснюється тим, що у філософській літературі не було ясності та єдності думок у питанні про зміст поняття «функція» та його категоріальний статус.

2. Функція права – це такі напрямки його впливу на суспільні відносини, потреба у здійсненні яких породжує необхідність існування права як соціального явища. Функції виражають найістотніші, головні риси права які направленні на здійснення принципово важливих завдань, що стоять перед правом на даному етапі розвитку суспільства.

3. Розкриваючи поняття «функції права» потрібно звернути увагу і на співвідношення таких категорій, як «правова дія» і «правове регулювання».

Правова дія – це не тільки чисто нормативний, але психологічний, ідеологічний вплив прав на почуття, свідомість і дії людей.

Правове регулювання – це здійснювана за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правових відносин, правових приписів і т. ін.) впорядкування суспільних відносин.

4. Цивільне законодавство, цивілістична  наука і практика розрізняють  такі функції цивільного права:

Регулятивну – характерною ознакою якої є постійність, що характеризує безперервність, тривалість існування цієї функції. В рамках регулятивної функції виділяють дві під функції:

регулятивну статичну – виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення у тих чи інших правових інститутах;

регулятивну динамічну – знаходить вираз у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки) і втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, що опосередковують процеси в економіці й інших сферах суспільного життя.

Охоронну – спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення або усунення їх із повсякденного життя. Вона реалізується завдяки припиненню соціально-шкідливих і небезпечних діянь людей та їхніх об’єднань і відновленню порушених прав суб’єктів. Охоронну чинність цієї функції забезпечує захист порушених суб’єктивних майнових і особистих прав.

Попереджувально-виховну – ефект якої досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Ця функція може здійснюватися лише щодо правопорушників, чия поведінка заслуговує на осудження. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов’язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.

Попереджувально-стимулюючу – її зміст полягає у стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій наприклад, інститут деліктної підвищеної (незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію.

Інформаційну – напрям пізнання, що інформує суб’єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі. Вона виявляється в тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов’язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обґрунтованого рішення з цього спору.

Методологічну – реалізується через формулювання загальнотеоретичних і спеціальних понять, окремих ознак, властивостей, форм, функцій, видів і механізмів держави і права, що використовуються іншими юридичними науками, які досліджують державно-правові явища.

Гносеологічну (пізнавальну) – полягає не лише у сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов’язана з функцією мислення, формування та існування думки. Виконуючи гносеологічну функцію, теорія права виробляє теоретичні конструкції та методи, чим сприяє розвитку правового пізнання сутності, змісту та форм держави і права, а також інших, органічно пов’язаних з державою і правом, явищ і процесів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

           Нормативно-правові акти

 

1. Конституція України. Прийнята  на п’ятій сесії ВРУ 28.06.1996. // ВВР. – . 1996. - № 30

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.

3. Кримінальний кодекс України  вiд 05.04.2001  № 2341-III

4. Сімейний кодекс України вiд 10.01.2002  № 2947-III

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. – ВВР. – 2003. - № 40-44.

6. Указом Президента України  від 31 грудня 1991 р. №23 "Про порядок переміни громадянами України прізвищ, імен та по батькові"

7. Положенням про порядок розгляду  клопотань про переміну громадянами  України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим постановою Кабінету  Міністрів України від 27 березня 1993 р. №233.

8. Постанова Пленуму ВСУ № 3 від 28.03. 1972 р. «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним».

 

Наукова література

 

9. Бірюков І.А., Заіка Ю.О. Цивільне право України: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2004 – 224 С.

10. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. К.: Наукова думка, 2000. 325 c.

11. Гражданское и семейное право (Учебно-практический справочник) - Х., «Одиссей» 2000 – 520 c.