Поняття та зміст права власності за законодавством України

                                                      План

1. Поняття та зміст права власності за законодавством України.
2. Практичне завдання 1.
3. Практичне завдання 2.
4. Список літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття та зміст права власності за законодавством України.

   Право   власності  -  це  врегульовані  законом  суспільні відносини  щодо володіння, користування  і розпорядження майном.

   Право   власності  в Україні охороняється  законом. Держава забезпечує стабільність  правовідносин власності.

    Кожен   громадянин   в   Україні   має  право  володіти, користуватися  і  розпоряджатися  майном  особисто  або  спільно з іншими.

     Власність   в  Україні  виступає в  таких формах: приватна, колективна,   державна.   Всі   форми   власності  є рівноправними.

     Власність  в Україні існує в різних  формах. Україна створює рівні  умови для розвитку всіх форм  власності та їх захисту. 

  Суб'єктами  права  власності  в Україні  визнаються: народ України, громадяни,  юридичні особи та держава.

     Суб'єктами  права  власності  в  Україні  відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські республіки, Союз РСР, інші держави,  їх  юридичні  особи,  спільні  підприємства,  міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

     2. Майно може  належати  на  праві спільної  (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

     3.  Допускається  об'єднання  майна,  що є власністю громадян, юридичних  осіб і держави, та створення  на цій основі змішаних форм  власності, в тому числі власності спільних  підприємств  з  участю юридичних осіб і громадян інших держав.

     4.  Громадяни,  юридичні  особи   та  Україна  можуть  мати  у власності майно, розташоване  на території інших держав.

Власник  на   свій   розсуд   володіє,   користується   і розпоряджається належним йому майном.(  Офіційне  тлумачення  положень пункту 1 статті 4 див. в Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2005 ( v004p710-05 ) від 11.05.2005 )

     2. Власник має право вчиняти  щодо свого майна  будь-які  дії, що  не  суперечать  закону.  Він може  використовувати майно для здійснення  господарської та   іншої   не   забороненої   законом діяльності,  зокрема передавати  його  безоплатно  або за плату у володіння і користування,  а також у довірчу власність іншим особам.  ( Пункт 2 статті 4 в редакції Закону N 980-IV ( 980-15 ) від 19.06.2003 )

     3. Всім власникам забезпечуються  рівні умови здійснення своїх 

прав.

     4.   Держава  безпосередньо  не  втручається  в  господарську 

діяльність суб'єктів права власності.

     5.  Власник, здійснюючи свої права,  зобов'язаний не завдавати 

шкоди навколишньому  середовищу, не порушувати права та охоронювані 

законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.(  Офіційне  тлумачення  положень абзацу першого пункту 5 статті 4 див.  в  Рішенні  Конституційного Суду N 4-рп/2005 ( v004p710-05 ) від 11.05.2005 )

     При   здійсненні  своїх  прав  і   виконанні обов'язків власник  зобов'язаний додержувати моральних  засад суспільства.

1. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України,  діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника  може  бути  зобов'язано  допустити обмежене користування його майном іншими особами.

 

Зміст права власності

    Концепція ЦК України щодо змісту права власності, зафіксована в ст.317 ЦК, виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з трьох "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.

    Право володіння — це юридична можливість фактичного впливу на річ. У зв'язку з тим, що володіння буває законним — таким, що грунтується на законі, і незаконним — протиправним, іноді у літературі з цивільного права зазначають, що такий поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності1. Проте оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути лише законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись лише до фактичного володіння.

    Право користування — це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (проживання в будинку, користування особистими речами, автомашиною тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і тим самим одержання відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу в римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалося як самостійна правомочність власника. Проте з огляду на українську цивілістичну традицію можна умовно вважати, що така можливість охоплюється правомочністю користування шляхом вчинення юридичних дій.

    Право розпорядження полягає в юридичній  можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі. Визначення фактичної долі речі полягає у зміні її фізичної сутності — аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або через відмову від права на річ. Слід звернути увагу, що саме внаслідок того, що розпорядження річчю полягає у передачі права власності, одержання плодів і прибутків (передання речі в найм тощо) іноді оцінюють як реалізацію права розпоряджання. Проте, передаючи річ у найм, власник не має на увазі передачу права власності. Він передає річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ не припиняється, а реалізується шляхом використання можливості лише тимчасової передачі речі за плату іншій особі. Отже, одержання плодів, доходів, прибутків не може розглядатися як будь-який різновид права розпорядження речами.

    Як  вже зазначалося, в сукупності три  правомочності власника утворюють  класичну для українського цивільного права "тріаду", що характеризує право  власності в суб'єктивному сенсі.

    Слід  однак зазначити, що таке трактування  змісту (визначення переліку елементів) права власності не вважається досконалим. На те є, як мінімум, дві причини.

    Перша з них полягає в тому, що визначення змісту права власності проводиться  без врахування загального трактування  суб'єктивного цивільного права  як такого, що включає три правомочності: 1) право на власні дії (поведінку); 2) право вимагати певних дій від інших осіб; 3) право звернутися за захистом у разі порушення права.

    Неважко помітити, що всі елементи традиційної "тріади" права власності практично  повною мірою стосуються лише першої правомочності суб'єктивного цивільного права — права на власну поведінку. Такий акцент виглядає досить природним, оскільки у багатьох випадках саме поведінка власника дозволяє реалізувати йому право власності. Не заперечується, що при цьому власник може вимагати, щоб інші особи не порушували його право власності, має право звернутися до відповідних органів за захистом порушеного права. Але ці вимоги вже розглядаються як такі, що стосуються головним чином тієї чи іншої правомочності: порушення права володіння, порушення права користування, порушення права розпорядження.

    Отже, постає питання: йдеться про право  власності як єдине суб'єктивне  право чи кожний окремий елемент "тріади" розглядається як окреме суб'єктивне право, що включає три правомочності?

    Якщо  прагнемо все ж вести мову про  єдине суб'єктивне право власності  і розглядаємо його як таке, то повинні  аналізувати саме щодо цього поняття  усі правомочності — не лише власної  поведінки, а й вимоги поведінки  до інших осіб та правомочності вимагати захисту порушеного права власності.

    Звідси  випливає висновок про необхідність розгляду змісту права власності  у двох площинах: 1) як суб'єктивного  права взагалі; 2) як змісту права  на свою поведінку власника, яка  у багатьох випадках є вираженням права власності взагалі.

    Таким чином, зміст права власності  в цілому має включати такі елементи:

    1)  право на власну поведінку  (право на здійснення права  власності на свій розсуд);

    2)  право вимагати "від усіх і  кожного" не створювати перешкод  у здійсненні права власності (не порушувати його),

    3)  право звернутися до суду за  захистом порушеного права власності  з речовим позовом (віндикаційним,  негаторним тощо).

    У свою чергу змістом права здійснення права власності є: право володіння, право користування, право розпорядження тощо.

    Слід  зазначити, що друга неточність якраз  і стосується визначення переліку елементів  права здійснення права власності. Справа в тому, що традиційна "тріада", як вже зазначалося, є дуже приблизною і не містить згадки про деякі важливі елементи. Наприклад, важливим елементом права власника на здійснення його права є право управління майном.

    Свого часу у літературі пропонувалося  виділяти правомочність управління власністю (майном) щодо колективних  утворень стосовно майна, що їм належить'. Водночас деякі науковці зазначали, що більш слушно вважати управління не четвертим елементом змісту права власності, а функцією органу управління колективної юридичної особи, яку та здійснює у процесі реалізації права користування або розпорядження майном.

    На  нашу думку, правильно виходити з  того, що зазначене право не охоплюється  ні правом користування, ні правом розпорядження  майном. Наприклад, господарське товариство має право власності на майно, передане його учасниками як вклад  до статутного капіталу (ст. 115 ЦК). Товариство як власник може володіти цим майном, використовувати його як гарантію інтересів кредиторів. Водночас воно не має права повного розпорядження цим майном (наприклад, не може провести повне відчуження статутного капіталу; зменшувати його нижче рівня, встановленого законом, тощо), а також не має права використовувати майно в процесі своєї діяльності для власних потреб. Натомість господарське товариство через свої органи може управляти цим майном відповідно до змісту засновницьких договорів та вимог закону. Отже, змістом права власності як права на власну поведінку (права здійснення права власності) є: 1) право володіння майном; 2) право користування майном; 3) право управління майном; 4) право розпорядження майном. 

Здійснення  права власності

    У практичній діяльності, пов'язаній з  використанням права власності, слід враховувати викладені вище положення про багатоплановість розуміння змісту зазначеної категорії. Це дає можливість ефективнішого  здійснення права власності, основні  засади якого встановлені законом (ст.319 ЦК).

    У зв'язку з цим слід зазначити, що власник може чинити стосовно своєї  речі усе, що не заборонено законом  або не суперечить соціальній природі  власності. Воля власника щодо реалізації влади над річчю, яка йому належить, полягає у володінні (посіданні), користуванні, розпорядженні, управлінні тощо цією річчю.

    Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької  діяльності, крім випадків, встановлених законом (ст.320 ЦК).

    Він може створювати юридичні особи, на свій ризик та відповідальність вільно укладати угоди з іншими підприємцями, набувати та розпоряджатися своїм майном, брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, відкривати рахунки в банках тощо.

    Водночас  допускаються обмеження використання права власності, пов'язані із суспільною необхідністю, а також із випадками, коли це майно завдає шкоди особам, суспільству, погіршує екологічну та економічну ситуацію тощо. Тому законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Зокрема держава може заборонити підприємницьку діяльність у певних сферах виробництва і торгівлі (наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів, орденів тощо) або обмежити її шляхом встановлення вимоги на одержання суб'єктами підприємництва спеціальних ліцензій тощо.

    Конкретні питання, пов'язані з використанням  власником свого майна для  здійснення підприємницької діяльності, регулюються спеціальними актами законодавства.

    Своє  право на річ власник здійснює завжди через свою владу й у  своїх інтересах. Проте влада  власника щодо належної йому речі не є  безмежною. При здійсненні своїх  прав та виконанні обов'язків власник  зобов'язаний додержуватися моральних  засад суспільства. Він може вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, але вони не повин-41 суперечити інтересам інших суб'єктів приватного права.

    Усім  власникам забезпечуються рівні  умови здійснення їх прав. Це правило  доповнює положення ст. 13 Конституції  України та ч.2 ст.318 ЦК, які передбачають, що усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. За своєю сутністю вказане правило є однією з юридичних гарантій рівності умов здійснення власниками їх прав