Поняття та зміст права власності за законодавством України

    Як  передбачає ч.4 ст.319 ЦК, власність зобов'язує. Це правило конкретизоване у ст.322 ЦК. Вона встановлює, що власник зобов'язаний утримувати майно, яке йому належить, якщо інше не передбачено договором або законом. Згідно зі ст.323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Випадковою загибеллю або псуванням речей визнається така загибель або псування, які сталися не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин (непереборної сили, простого випадку). Власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі у разі, якщо тільки він не переклав цей ризик повністю або частково на страхувальника, застрахувавши річ, що йому належить. У силу того, що за загальним правилом право власності переходить до набувача в момент передачі речі, то й ризик випадкової загибелі або псування також переходить у момент її передачі, якщо інше не обумовлено договором чи законом. Наприклад, сторони договору можуть встановити, що ризик випадкової загибелі проданої речі перейде до покупця вже з моменту укладення договору купівлі-продажу, до передачі речі покупцеві, тобто до перенесення на останнього права власності.

    Власник не може використовувати право власності  на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч.5 ст.319 ЦК). Ця норма є продовженням закріплених у ч.2 цієї ж статті вимог до власника вчиняти щодо свого майна лише такі дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків додержуватися моральних засад суспільства тощо.

    Держава не втручається у здійснення власником  права власності. Це не означає, що державі  байдуже, як формуються та розвиваються правовідносини власності у країні, і що вона взагалі усувається від впливу на учасників останніх. Однак вплив на учасників правовідносин власності здійснюється не шляхом прямого адміністрування, а опосередковано — за допомогою правового заохочення власників до певних дій, забезпечення захисту цивільних прав власників та інших осіб.

    Діяльність  власника може бути обмежена чи припинена  або власника може бути зобов'язано  допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в  порядку, встановлених законом. Це, з  одного боку, свідчить про гарантованість прав власника (обмеження, припинення тощо діяльності власника можливе лише на підставах, передбачених законом), а з іншого — означає, що права власника не є безмежними і мають реалізовуватися з урахуванням інтересів суспільства.

    Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності можуть бути передбачені спеціальним законом. У цьому випадку пріоритет надається спеціальному законодавству, яке втім не може суперечити принциповим засадам регулювання права власності в Україні, встановленим Конституцією та ЦК.

    Не  до кінця зрозумілим є питання: як може здійснювати право власності  український народ, який згідно зі ст.318 ЦК є суб'єктом права власності?

    Припускається, що це можливо як шляхом безпосереднього  волевиявлення (наприклад, на референдумі щодо питань права власності українського народу), так і опосередковано — через Верховну Раду України. Проте практичний механізм таких рішень залишається не розробленим. 
 
 

  2. Практичне завдання 1.

П. Горик вирішив  особисто створити товариство з обмеженою відповідальністю. Написав його статут, оплатив реєстраційний збір й звернувся до райвиконкому з проханням про реєстрацію.

   Виконуючий  обов`язки юриста виконкому відмовив йому у прийнятті документів через наступне:

1. Одна особа не може бути засновником ТОВ, має бути якнайменш дві особи, одна з яких є юридичною.
2. Крім статуту має бути подано засновницький договір.
3. Немає документів з банку про формування статутного фонду.
4. Немає заяви з проханням про держреєстрацію ТОВ.

Чи  вірною є відмова  у прийнятті документів за переліченими пунктами? Проаналізуйте ситуацію згідно із законом.

Відповідь:

    Дане завдання розраховано на вивчення теми курсу «Цивільне право» і питань про господарські товариства. Товариством з обмеженою  відповідальністю  є  господарське товариство,  що  має статутний фонд, поділений на частки,  розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які  повністю  сплатили  свої  вклади,   несуть   ризик   збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

    1. Згідно ст.3 Закону України «Про  господарські товариства» господарське   товариство,   крім   повного   і  командитного товариств,  може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Таким чином відмова юриста по першому пункту була незаконна.

    2. Єдиним установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ч. 1 ст. 143 ЦК). Згідно зі ст..4 Закону України «Про господарські товариства»   Акціонерне  товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою   відповідальністю  створюються  і  діють  на  підставі статуту,  повне і командитне товариство - засновницького договору. Згідно зі ст.142 ЦК України якщо  товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома  особами,  ці  особи  у   разі   необхідності   визначити взаємовідносини  між  собою  щодо  створення  товариства укладають договір у письмовій  формі,  який  встановлює  порядок  заснування товариства,  умови  здійснення  спільної діяльності щодо створення товариства,  розмір  статутного  капіталу,  частку  у   статутному капіталі  кожного з учасників,  строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Але навіть в цьому випадку договір   про   заснування    товариства    з    обмеженою відповідальністю   не   є  установчим  документом.  Подання  цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим. В нашому ж випадку ТОВ засновується однією особою і наявність засновницького договору не є обов’язковим.

    3. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 52 ЗУ «Про господарські товариства» № 1576-ХІІ від 19.09.1991 р.  у товаристві створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. До моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

    Одним з документів, необхідних для державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, є документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом (ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 р.). Таким документом є довідка з банку про відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду та про перерахування на цей рахунок вкладу засновника (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів засновників) або акт приймання-передачі майна до статутного фонду товариства (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок  майнових внесків засновників). Таким чином відмова по цьому пункту була обґрунтована законодавством і є правильною.

    4. Згідно ст. 4 п. 1,2  ЗУ «  Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»  Державна    реєстрація    юридичних   осіб   та   фізичних осіб  - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою,  а також вчинення інших реєстраційних дій,  які передбачені цим Законом,  шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб  та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:

         перевірку комплектності документів,  які подаються державному реєстратору,  та повноти відомостей,  що вказані в реєстраційній картці;

         перевірку документів,  які   подаються державному реєстратору,  на  відсутність  підстав   для  відмови  у   проведенні   державної реєстрації;

         внесення відомостей    про   юридичну   особу   або   фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

         оформлення і видачу  свідоцтва   про  державну  реєстрацію  та виписки з Єдиного державного  реєстру.

    Таким чином заява з проханням про  держреєстрацію не потрібна. По цьому пункту також було відмовлено не правомірно.

    Таким чином аналізуючи це практичне завдання можна сказати, що правомірна відмова  лише третьому пункту, так як не має  документів, які б підтверджували формування статутного фонду ТОВ. Юрист  мав право відмовити у прийнятті  документів, тому що документи з банка є обов’язковими для реєстрації ТОВ.