Порядок припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та звільнення з посади

10) опитувати осіб, які перебувають у місцях, зазначених у пункті 8 цієї статті, та отримувати інформацію стосовно поводження з цими особами і умов їх тримання;

11) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

12) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

13) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

14) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері;

15) здійснювати контроль за забезпеченням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. [2].

Здійснивши  провадження, Уповноважений має  право направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини для вжиття цими органами заходів  у місячний термін. До таких актів  реагування належать:

• подання Уповноваженого відповідно до ст.15 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України» до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових та службових осіб щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина;

- конституційні подання Уповноваженого – акти реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України чи Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України;

-  особливим  видом подання відповідно до  ст.30, 38 Закону України «Про Вищу Раду юстиції» є подання Уповноваженого до Вищої Ради юстиції про звільнення судді з посади або про відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

Основні засади взаємодії Уповноваженого з  прав людини з іншими органами полягають  в тому, що його діяльність не тягне  перегляду компетенції державних  органів, які забезпечують захист і  поновлення порушених прав і свобод людини. Уповноважений діє притаманними лише йому засобами та методами, а рекомендаційний  характер його звернень не знижує його можливості впливу на поновлення порушених  прав і свобод, що можливо за умови  високого рівня правової культури відповідних  посадових осіб.

Крім  функції безпосереднього розгляду звернень про порушення прав людини, що надходять до Уповноваженого, модель українського омбудсмана передбачає також  проведення моніторингів за дотриманням  та захистом прав і свобод людини і  громадянина в Україні органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно  від форми власності та їх посадовими та службовими особами, які своїми діями (бездіяльністю) порушували права і  свободи людини і громадянина. Результати таких моніторингів та комплексна оцінка стану додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина  в Україні представляються у  Верховній Раді України у вигляді  щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав та свобод людини і  громадянина в Україні. У доповіді мають бути представлені також виявлені Уповноваженим недоліки в законодавстві  щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, тобто фактично на Уповноваженого покладається обов’язок  здійснювати експертизу законодавства  в цій сфері.

Чинне законодавство  встановлює певні обов’язкові вимоги до змісту щорічних доповідей Уповноваженого з прав людини. Так, відповідно до частини  другої ст.18 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноваженим було вжито відповідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Крім  щорічної доповіді, у разі необхідності Уповноважений може представити  Верховній Раді України спеціальну доповідь з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада приймає  постанову. Щорічні та спеціальні доповіді разом з постановою Верховної  Ради України публікуються в офіційних  виданнях Верховної Ради України.

Крім  того, відповідно до закону Уповноважений  має право брати участь у процесі  підготовки доповідей з прав людини, які подаються Україною в міжнародні організації згідно з чинними  міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною  Радою України (ст.19 закону). Це право  розширює легальні можливості Уповноваженого здійснювати контроль за дотриманням  Україною міжнародно-правових зобов’язань  в сфері прав людини, а також  впливати на процес приведення Україною національного законодавства у  відповідність до норм та принципів  міжнародного права. Це має сприяти  більшій відкритості тієї інформації, яку уряд представляє у міжнародні конвенційні органи.

Слід  також зазначити, що вся діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію ще одного важливого  завдання, покладеного на Уповноваженого в рамках здійснення ним парламентського  контролю, – це сприяння підвищенню рівня правової поінформованості населення  України (п.7 ст.3 закону). Адже, лише змінюючи правову свідомість та культуру суспільства  в цілому та окремих його членів можна забезпечити реальне утвердження  нової системи цінностей, яка  базувалася б на принципах демократії, верховенства права та поваги до прав людини.

Реалізуючи  цю функцію, Уповноважений застосовує різні засоби, зокрема, здійснює постійне інформування про результати своє діяльності через друковані ЗМІ, радіо, телебачення, розповсюджує різноманітну інформацію пізнавально-правового характеру, а  також надає роз’яснення заявникам  з конкретних питань.

Значні  зусилля у цьому напрямі Уповноважений  з прав людини спрямовує на поширення  знань про міжнародні стандарти у галузі прав людини, які є невід’ємною частиною українського законодавства. Всебічно сприяючи їх поширенню, Уповноважений тим самим закладає підвалини нової правосвідомості не лише пересічних громадян, а й представників органів державної влади України, створює передумови для широкого застосування міжнародно-правових норм у національній правовій системі. Висновок: Таким чином, сфера компетенції українського омбудсмана є досить широкою. Оскільки в законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу. У своїй діяльності вони підкоряються лише закону. Тому контрольні функції Уповноваженого щодо діяльності суддів стосуються не суті судових рішень, а пов’язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ у судах, недотриманням процесуальних норм. Сфера компетенції Уповноваженого поширюється також на інших осіб, які в тому чи іншому обсязі виконують державно-владні функції.

 

4. Порядок припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та звільнення з посади

 

Підстави  та порядок припинення повноважень омбудсмена встановлює стаття 9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:

1) відмови  його від подальшого виконання  обов'язків шляхом подання заяви  про складення своїх повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

3) набрання  законної сили рішенням суду  про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

4) складення  присяги новообраним Уповноваженим;

5) смерті  особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.

Верховна  Рада України приймає рішення  про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у таких випадках:

1) порушення  присяги Уповноваженого;

2) порушення  вимог щодо несумісності діяльності;

3) припинення  громадянства України;

4) неспроможності  протягом більше чотирьох місяців  підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Висновок  щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого повинна  дати тимчасова спеціальна комісія  Верховної Ради України. Верховна Рада України за наявності зазначених підстав розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України [2].

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного  складу Верховної Ради України. Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною  постановою Верховної Ради України.

Таким чином, функціональна самостійність омбудсмана від органу, що його формує, значне впливає на його незалежне становище, що сприяє високій ефективності його роботи. Ця риса досягається й навіть після припинення повноважень особи, що займає посаду Уповноваженого наступними способами: а) існуванням неоднакового порядку його призначення та зміщення з посади; б) визначенням суворо регламентованого порядку його звільнення з посади; в) продовженням його функціонування навіть після розпуску, саморозпуску органу, що сформував посаду омбудсмана.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України Закон України «Про господарські товариства» від 28.06.1996 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/? uid=1013.3.8&nobreak=1
2. Закон України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини № 776 від 23.12.1997 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua /doc/?uid=1086.643.7&nobreak=1;
3. Закоморна К.О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): Автореф. дис. на здоб. н. ст. к. юрид. н. – Х., 2000.;
4. Шувалова В.А., Закоморна К.О. Інститут омбудсмана в зарубіжних країнах // Збірник наукових праць ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія «Економіка і право».- 1999.- № 2.