Правова охорона авторського права в Уураїні

16) тексти перекладів для  дублювання, озвучення, субтитрування  українською та іншими мовами  іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

Охороні підлягають як оприлюднені, так і не оприлюднені твори. Це законодавче визначення є дуже важливим, оскільки згідно з ним навіть твір, який, окрім автора, ніхто не чув і не бачив, незалежно від цього факту існує та автоматично охороняється авторським правом Виникає питання: як же тоді визначити початок існування твору ? Відповідь криється власне у понятті твору. Закон не дає визначення цього терміну. Та серед численних його тлумачень, найбільш універсальним і найширшим є визначення, сфорлульоване В.Серебровським: “твір – це сукупність ідей, думок і образів, які набули вираження в результаті творчої діяльності автора у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що передбачає можливість відтворення” [28 , 32]. Тож твором потрібно вважати результат творчої діяльності автора, що набув об’єктивної форми вираження.

Твір починає існувати й охоронятися з моменту його вираження в об’єктивній формі

Об’єктивна форма вираження твору – це своєрідний початок його існування. Доки думки й образи автора не проявилися зовні, а тільки існують як творчий задум, вони не можуть бути сприйняті іншими людьми, тож не підлягають правовій охороні. Для того, щоб результат творчої праці почав охоронятися авторським правом, він має бути втілений у якій-небудь  об’єктивній формі.

 

Форма, в якій виражений твір, може бути:

• письмовою (рукопис, машинопис, нотний запис);
• усною (публічне виконання, публічне виголошення);
• звуко- чи відеозапис (механічний, магнітний, цифровий, оптичний);
• зображення (малюнок, ескіз, картина, кіно-, теле-, відео- або фотокадр);
• об’ємно-просторовою (скульптура, модель,макет, споруда).

Авторське право охороняє лише форму вираження твору. Важливими категоріями в наданні правової охорони авторським творам є форма і зміст. У будь-якому творі розрізняють елементи форми та змісту, що є категоріями, які не можуть існувати один без одного. До елементів змісту належать: ідея, тема, сюжет, художні образи тощо. Натомість до елементів форми – мова, стилістичні звороти тощо.Зміст будь-якого твору завжди відображений у певній формі, через яку він подається. І якщо змістові елементи (ідея, сюжет, художні образи)  в творах різних авторів можуть повторюватися, то форми, в яких вони подаються, завжди будуть оригінальними. Саме тому використання ідеї, сюжету та художнього образу в новій формі не є порушенням авторського права.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Проте, на сьогоднішній день актуальною проблемою залишається доведення авторства на власний твір, одним із шляхів вирішення якої є зазначення знака охорони авторського права на творі. Метою його використання є сповіщення третіх осіб про свої авторські права. Довести факт неправомірного використання авторського твору, що був позначений знаком охорони авторського права, значно легше, а покарання для порушників буде суворішим.

Після приєднання України в складі Радянського Союзу в 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право на всіх виданнях, а згодом і на аудіовізуальних творах почали зазначати знак охорони авторського права, що складається з трьох елементів:

• латинської літери “с”, обведеної колом – Ó;
• імені особи (найменування власника), що володіє авторським правом;
• року першої публікації твору.

Наприклад, Ó ОДТРК “Галичина”, 2006.

До об’єктів авторського права не належать твори, що не є результатом творчої діяльності (технічний переклад, набір, копіювання тощо) та не можуть бути віднесені до сфери науки, літератури й мистецтва. Українське законодавство подає чіткий перелік категорій і об’єктів, які не підлягають авторській охороні. До них належать:

• твори, які стали суспільним надбанням і термін авторсько-правової охорони яких закінчився (крім немайнових прав);
• ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття;
• інші об’єкти, що зазначені в законі як такі, що не охороняються  авторським правом:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

 

 

2.2. Суб’єкти авторського права

 

Суб’єкти авторського права – особи, котрим належить суб’єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства. Вік фізичної особи, що є  суб’єктом авторського права, не випливає на охороноспроможність твору. Суб’єктивне авторське право на твір виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До основних суб’єктів авторського права належать:

• автори;
• співавтори;
• спадкоємці;
• правонаступники;
• видавці.

Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.

Автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.

Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління – установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами.

Брак досвіду в організації ефективної системи управління авторськими правами стримує розвиток цього напряму: досі не розроблені чіткі механізми отримання та розподілу авторської винагороди, не врегульовано методи проведення експертної оцінки. На актуальну проблему для працівників сфери масової інформації перетворюється вузька спеціалізація подібних організацій колективного управління правами. Пріоритетним є управління правами авторів аудіовізуальних творів, пісенних текстів і композиторів. Одночасно права журналістів і фотографів організації колективного управління, зазвичай, не захищають, аргументуючи це нібито відсутністю попиту на повторне використання матеріалів ЗМІ. Тож для створення не лише функціональної, але й ефективної системи колективного управління  правами необхідно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн, в яких організації колективного управління успішно працюють вже не один десяток років.

РОЗДІЛ 3 Права авторів. Захист авторського права

 

3.1. Права авторів

Згідно з українським законодавством про авторське право, первинним власником виключних прав, пов’язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, є автор. Йому належать особисті немайнові та майнові права

Автору належать такі особисті немайнові права:

1) вимагати  визнання свого авторства шляхом  зазначення належним чином імені  автора на творі і його примірниках  і за будь-якого публічного  використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти  під час публічного використання  твору згадування свого імені, якщо він як автор твору  бажає залишитись анонімом;

3) вибирати  псевдонім, зазначати і вимагати  зазначення псевдоніма замість  справжнього імені автора на  творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати  збереження цілісності твору  і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні  твору або будь-якому іншому  посяганню на твір, що може  зашкодити честі і репутації автора.

 

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб’єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення  творів;

2) публічне  виконання і публічне сповіщення  творів;

3) публічну  демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке  повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади  творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні  зміни творів;

7) включення  творів як складових частин  до збірників, антологій, енциклопедій  тощо;

8) розповсюдження  творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або  шляхом здавання в майновий  найм чи у прокат та шляхом  іншої передачі до першого  продажу примірників твору;

9) подання своїх  творів до загального відома  публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання  в майновий найм і (або) комерційний  прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу  або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;

11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

Метою авторського права є не надання необмежених можливостей авторам, а встановлення розумного балансу інтересів між ними та потенційними користувачами їхніх здобутків. Саме тому в законодавстві встановлено випадки, коли використання авторських творів без дозволу автора є дозволеним. Усі вони застосовуються лише до творів, які вже були правомірно оприлюднені (опубліковані, передані в ефір, публічно виконані тощо).

Засобам масової інформації дозволяється із зазаначенням імені автора та джерела інформації вільно використовувати:

• публічно виголошені промови, звернення, доповіді й інші твори з інформаційною метою та в обсязі, виправданому метою;
• попередньо опубліковані в газетах або журналах чи публічно сповіщені твори з поточних економічних, політичних, релігійних і соціальних питань (якщо це спеціально не заборонено автором);
• твори, побачені та почуті під час поточних подій, з інфомаційною метою.

Власник виключних прав на твір може вимагати від суду для захисту своїх прав вчинення таких дій:

• визнання своїх прав;
• поновлення своїх прав;
• припинення дій, що порушують права власника;
• примусового виконання обов’язків у натурі;
• відшкодування збитків, виплати компенсації, стягнення доходу, отриманого внаслідок порушення;
• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
• інших передбачених законом дій для забезпечення позову.

 

3.2. Цивільно-правовий захист  авторського права

 

Зазвичай, авторсько-правові спори розглядаються районними, міськими й обласними судами загальної юрисдикції, адже спеціалізованих судів Україна поки що не має. Якщо ж обидві сторони конфлікту є юридичними особами, - справа може бути розглянута в господарському суді. Законодавство передбачає також можливість передання справ на розгляд до третейського суду.

Підставою для судового захисту прав є такі порушення:

- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові та майнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи створюють загрозу такого порушення;

- піратство у сфері авторського права;

- плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

- ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;