Правова охорона авторського права в Уураїні

- будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

- розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Поширеною формою цивільної відповідальності є відшкодування завданих збитків. Найпоширенішою є вимога авторів про виплату їм грошової компенсації. Популярність такої форми відшкодування збитків пояснюється тим, що позивач у цьому разі не повинен обгрунтовувати заявлений ним розмір компенсації, достатньо тільки довести факт порушення майнових прав. Натомість, для стягнення прибутку з відповідача, що був отриманий ним унаслідок порушення прав автора, необхідно спочатку довести наявність цих прибутків. Це не завжди так легко зробити. Отож, якщо автор вимагає виплати компенсації, а порушення є досить очевидним, відповідач, зазвичай, намагається вирішити справу в досудовому порядку. Розмір компенсації в такому випадку коливається між 20 та 100 неоподатковуваними мінімумами доходів громадян за одне бездоговірне використання твору, тоді як при судовому розгляді справи ці суми зростають як мінімум удвічі.

Автор також може вимагати компенсації моральної шкоди, якщо внаслідок порушення його прав він зазнав моральних страждань. Через специфічність поняття моральної шкоди довести її наявність проблематично, тому від автора вимагають лише грошової оцінки заподіяної заподіяної йому моральної шкоди. Вимагати моральної компенсації потрібно за умов, якщо порушені немайнові права автора, зокрема, право на ім’я, на оприлюднення твору тощо.

Мати справу з юридичною особою як відповідачем перпективніше з погляду реальності одержання компенсації. Однак, на практиці юридичні особи часто організовують свою роботу так, щоб у разі виникнення конфлікту перкеласти відповідальність на плечі фізичної особи. Завдяки такому механізмові юридичні особи уникають відповідальності й обходяться мінімальними витратами, отримуючи при цьому за незаконне використання авторських прав високі прибутки.

 

3.3. Кримінально-правовий захист  авторського права

 

Якщо застосування цивільно-правових способів захисту не дає результатів, порушників можна притягти до кримінальної відповідальності. У сфері авторського права цю можливість тривалий час вважали крайнім заходом і майже не застосовували. Однак, з появою в 2001 р. нового Кримінального кодексу України ситуація помітно змінилася. На відміну від попереднього Кримінального кодексу України 1960 р., охорона авторських прав здобула тут суттєву підтримку. Так, статтями 176 та 177 КК України за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури та мистецтва, а також інше використання чужих творів передбачений штраф від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів (від 1000 до 2000 – при повторному порушенні) чи виправні роботи й навіть позбавлення волі строком до двох років. Кримінальна відповідальність настає за умови, якщо:

• об’єкт авторського права, права на який були порушені, охороняється законом;
• злочинні дії були здійснені навмисно;
• порушення завдало матеріальної шкоди суб’єктові авторського права у значному, великому чи особливо великому розмірі.

Відповідно до ст.176 КК України матеріальна шкода вважається завданою у значному розмірі, якщо її розмір у 20 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – якщо її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Розглянуті дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише в разі, якщо вони умисно вчинені (тобто порушник знав, що він порушує чужі авторські права та передбачав наслідки своїх дій). Дії, заподіяні з необережності, не є предметом карного переслідування.

Розглянемо переваги кримінального процесу порівняно з процедурою цивільного судочинства. Позивач у кримінальній справі не тільки не сплачує судового збору (державного мита) при поданні цивільного позову в кримінальній справі, але й може перекласти пошук доказів для обгрунтування пред’явлених до цивільного відповідача вимог на плечі представників державного обвинувачення. Також позивач отримує додаткові гарантії щодо забезпечення доказів, потрібних для обгрунтування його вимог. Навіть поза відповідними нормами Кримінального кодексу, згідно з ч.2 ст.53 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, за наявності достатніх даних про вивчення порушення авторського права, за яке передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства чи суд зобов’язані вжити заходів для забезпечення розшуку й  накладення арешту на примірники творів щодо яких припускається, що вони є контрафактними. Також арешту підлягають документи, рахунки й інші предмети, що можуть бути доказами вчинення протиправних дій. Зазначені заходи надають можливість забезпечити цілісність доказів до розгляду справи в суді. І навіть якщо кримінальна справа буде закрита, її матеріали можуть бути долучені (якщо позивач вимагатиме розгляду справи в порядку цивільного судочинства) як докази до цивільного процесу. Варто зазначити, що кримінальна відповідальність не поширюється на порушення немайнових прав , а саме: на право на ім’я, право на оприлюдненя твору, на захист репутації та ін.

 

Проголошений Україною курс на європейську інтеграцію вимагає від нашої держави утворення та функціонування національної системи охорони авторського права та суміжних прав у межах спільного ринку інтелектуальної власності, об’єктом якого є і продукція діяльності засобів масової інформації. За останні роки Україна значно активізувала процес входження до світових структур, пов’язаних зі сферою інтелектуальної власності, і вже є учасницею 15 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій галузі. Внесення України Міністерством торгівлі США до списку “301” – країн з низьким рівнем захисту прав інтелектуальної власності – спричинило істотні труднощі в зовнішньоекономічній діяльності держави та водночас виявилося стимулом, який спонукає до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Прийняттям Закону України “Про авторське право і суміжні права” в грудні 1993 р. та його оновленою редакцією від 22 травня 2003 р. було розпочато процес інтеграції України до європейського правового поля. Наша держава зробила значні кроки на шляху до гармонізації вітчизняного законодавства з авторського права та суміжних прав із нормами Європейського Союзу. Відповідно до підписаних угод у сфері охорони інтелектуальної власності, були прийняті важливі закони та підзаконні акти, що засвідчили спроможність нашої держави адекватно та своєчасно реагувати на глобальні процеси, які відбуваються у сфері авторсько-правового регулювання у світі.

Сьогодні система захисту інтелектуальної власності в Україні практично сформована. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія котрих поширюється, принаймні, на 16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури та мистецтва, а також на такі об’єкти суміжних прав, як виконання, фонограми, відеограми та передачі (програми) організацій мовлення. Індустрія засобів масової інформації також зазнала суттєвих змін в умовах утвердження ринкових відносин у всіх сферах людської діяльності. Інформація перетворюється на товар, а її отримання стає гарантом стабільного прибутку. В такій ситуації проблема охорони авторського права є важливим компонентом законодавчих меж, які забезпечують правовий захист та конкурентоспроможність індустрії масової інформації.

Сприяючи створенню умов для творчої праці, забезпечуючи правове визнання й охорону творчих напрацювань, закріплюючи за авторами права на використання створених ними набутків і отримання доходів від їх використання, авторське право водночас створює умови для використання інтелектуальних надбань в інтересах суспільства, з просвітницькою та пізнавальною метою. Забезпечення належного рівня охорони авторського права сприятиме підвищенню рівня довіри до засобів масової інформації як поширювача культурологічної та освітньої інформації в суспільстві та стимулюватиме не лише творчу діяльність, але й відповідальність за її результати.

Творчість є основою прогресу суспільства та підвищення добробуту його членів, проявом природного права людини і предметом правового регулювання. Глобальне спрямування механізму охорони права свободи творчості виявляється у тому, що норми права повинні регулювати відносини на користь фізичної особи-творця і надавати можливість реалізовувати належні права та правомірні інтереси, забезпечувати належний рівень охорони та захисту прав приватними і публічними засобами. Це зумовлює рівень і систему національного законодавства. Міжнародне гуманітарне та спеціальне законодавство при цьому є орієнтиром для національних систем права і служить засобом гармонізації національних законодавств.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2. Конституція України. - К.: Юрінком Інтер, 1998.-72с.
3. Цивільний кодекс України // ВВР України. – 2003. - №№40-44. - Ст.356.
4. Кримінальний кодекс України // ВВР України. – 2001. №25-26. - Ст.131.
5. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. - №13. - Ст.64.
6. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.  // ВВР України. – 1992. - №48. - Ст.650.
7. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. // ВВР України. – 1993. - №1. - Ст. 1.
8. Закон України “Про кінематографію” від 13 січня 1998 р. // ВВР України. – 1998. - №22. - Ст.114.
9. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. - №10. - Ст. 43.
10. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. // ВВР України. – 1991. - №20. - Ст.249.
11. Закон України “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. // ВВР України. – 1997. - №32. - Ст.206.
12. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” від 5 квітня 2001 р. // ВВР України. – 2001. - №23. - Ст.117.
13. Закон України “Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР” від 4 лютого 1994 р. // ВВР України. – 1994. - №24. - С.687.

14. Авторське право і суміжні права / За ред. О.Святоцького і В.Дроб’язка. – К., 2000. – С.29-33.
15. Афанасьєва К.О. Авторське право: Практ.посіб. - К.: Атіка, 2006. – 224 с.
16. Гражданское право Украины. Учебное пособие под ред. Ю.А.Заики. К.,- 1998.
17. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч.посіб. – Вид.2-ге, перероб. і доповн. – К., 2006. – 278 с.
18. Дроб’язко В.С. Право інтелектуальної власності. – К., 2004.
19. Корчевний Г.В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону авторського права і суміжних прав в Україні // Правова держава ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2002. - № 5. – С. 171-175.
20. Косінов С. Співвідношення заходів захисту і мір відповідальності у цивільному праві України // Право України. – 1998. - № 12. - С.95.
21. Кройтор, Я.О. Чапічадзе, М.О. Самойлов / За ред. Р.Б. Шишки та В.А.   Кройтора. - X.: Еспада, 2004. - 176 с.
22. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відп. ред. О.В.Дзери. – К., 2005. – Т.1. – 832 с.; Т.2. – 1088 с.
23. Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 1997. – 206 с.
24. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 1997. – 416 с.
25. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну  власність // Інтелектуальна власність. -- 2000. — №3. - С.3-4.
26. Права людини в Україні. Щорічник 1995 р. Українська правнича фундація, К., 1996.
27. Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. — К., 2002.
28. Прахов Б.Г. Уголовный кодекс Украины и охрана интеллектуальной  собственности // Защита прав интеллектуальной собственности: проблемы и пути решения. – Симферополь, 2003. – С. 3-4.
29. Серебровський В.І. Вопросы советского авторского права.- М., 1956. – С.32.
30. Сіренко І. Юридична природа прав на об'єкти інтелектуальної власності // Українське право. — 1997. — Число 3. — С.132-135.
31. Советское гражданское право. Учебник под ред. В.П.Рясенцева. “Юридическая литература”, М., 1996.
32. Шишка Р.Б. Інтелектуальна власність: суть і особливості відносин в юридичній практиці України // Методологічні проблеми приватного права. 36. наук. праць. К., “Манускрипт”, 1996.-С. 111-118.
33. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. — Харків, 2002.
34. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригори, Д.Б.Боброва. “Вентурі”, К.,1997, ч.1.
35. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 т. — Т.1. — Кн.1 / Р.Б. Шишка, В.А.