Предмет та функції цивільного права

        Норми цивільного права регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є добутки науки, літератури, мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції й т.д.), і особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є честь і достоїнство громадян й організацій, інші нематеріальні блага, невіддільні від особистості людини).

       Особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (з можливістю одержання винагороди за використання добутків науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій і т.д.), становлять із останніми єдине ціле. Однак названі особисті немайнові відносини незалежно від їхнього зв'язку з майновими регулюються цивільним правом тоді, наприклад, коли мова йде лише про визнання авторства на відповідні добутки науки, літератури або мистецтва й про захист цих благ як таких.

       Особисті немайнові відносини - як перші, так і другі - істинно відносини цивільного права. Так само як і майнові відносини цивільного права, вони виражають приналежність конкретних благ певним особам (окремим громадянам й організаціям) і характеризуються відособленістю осіб у цих відносинах, їхньою автономністю (незалежністю друг від друга) і рівністю. Саме на підставі спільності ознак майнових й особистих немайнових відносин останні включаються в предмет цивільного права.

       Дискусійним у літературі є й питання про відносність до цивільного права особистих немайнових відносин. Деякі автори вважають, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, у силу нерозривності з останніми включаються в предмет цивільно-правового регулювання. Щодо особистих відносин, не пов'язаних з майновими, вони не дають яких-небудь пояснень і просто констатують, що такі, оскільки їхнє регулювання у вигляді захисту в особливо зазначених випадках передбачено законом, входять у предмет цивільного права [12,13]. Якщо ж і погодитися з тим, що перша група особистих немайнових відносин дійсно пов'язана з майновими відносинами, то саме по собі це ще не визначає їхньої приналежності до цивільного права. Вони, як було сказано, можуть регулюватися цивільним правом і незалежно від зв'язку з майновими відносинами. Отже, це самостійний вид відносин у структурі предмета цивільного права.

       Настільки ж самостійне значення в структурі предмета цивільного права мають особисті відносини, не пов'язані з майновими. Ці відносини й до їхнього порушення мають правове значення й, притім, саме цивільно-правове. Треба правильним уважати, що й всі особисті відносини, безпосередньо не пов'язані з майновими, органічно включаються в предмет цивільного права. Цивільне суспільство, основу майнових відносин якого становить ринкова економіка з її різноманіттям форм власності й підприємництва, з необхідністю припускає в якості найважливішого свого компонента й властиві йому особисті відносини, що бідують без яких-небудь обмежень у цивільно-правових засобах захисту.

        Піддані аналізу майнові й особисті немайнові відносини, обумовлюючи існування в системі права його особою галузі - цивільного права, визначають, природно, і всі специфічні риси самої цієї галузі права. Вони насамперед проявляються в методі, за допомогою якого цивільне право регулює суспільні відносини, у його функціях й у тих принципах, відповідно до яких воно здійснює регулювання цих відносин [21; 15].

        Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними. Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

        1) Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають стосовно один одного як юридичне рівні суб'єкти, відокремлені один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачено законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.

        2) Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

       3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав І обов'язків.

       4) Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

        5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Функції  цивільного права.

     Характеристику цивільного права як галузі національного права доповнюють перелік його функцій і внутрішня система побудови.

Функції цивільного права - це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою впорядкування останніх. Вони визначаються специфікою предмета і методу цивільного права, а також завдань (цілей), поставлених перед ним.

     Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

      1.Загальносоціальні.

      2.Спеціально-соціальні (юридичні).

2.1.Загальносоціальні.

         Інформаційна - інформування громадян, тобто доведення до відома адресата, про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов'язки та відповідальність

         Орієнтацінна - орієнтування громадян на позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм.

          Виховна -загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання поважання права  (правова інформація) (правомірна поведінка) (правове навчання).

2.2. Спеціально-соціальні (юридичні).

        Регулятивна функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками функція встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин.

        Регулятивна функція права може бути поділена на статичну та динамічну:

а) регулятивна статистична - функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб(наприклад, фіксування правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження);

б) регулятивна динамічна - функція забезпечення активної поведінки суб'єктів права(наприклад, покладання обов'язку сплачувати податки, відбувати військову повинність).

Охоронна - функція встановлення та гарантування  державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних.

         Охоронна функція виражається у такому:

         1) визначення заборон на вчинення протиправних діянь;

         2) встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь;

        3) безпосереднє застосування юридичних санкцій до особи, яка вчинила правопорушення.

        Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб'єктивних прав

         Розглянемо детальніше кожну з функцій. До основних функцій цивільного права цивілісти традиційно відносять регулятивну, охоронну.

Іноді цей перелік  виглядає дещо інакше: регулятивна, охоронна, превентивна функції .

        Такий підхід, вірний по суті, водночас, із погляду можливості загальної оцінки функцій цивільного права, може призвести до неадекватних уявлень про них, оскільки не дає повної картини функціонального механізму цієї галузі.

        З таких міркувань доцільно при характеристиці функцій цивільного права вказувати й на ті, що мають загальний характер, а також на ті, що є специфічними у цій сфері.

        При такому підході варто розмежовувати загальноправові на рівні цивільного права та специфічні цивілістичні функції.

       Загальноправовими функціями, що проявляються на цивілістичному рівні, є:

       1) інформаційно-орієнтаційна. Здійснюється ознайомлення суб'єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо. Таким чином, відбувається орієнтація суб'єктів цивільного права на певний тип поведінки, усвідомлення ними своїх прав та обов'язків. У разі невиконання цих завдань учасники цивільних відносин практично втрачають можливість усвідомлювати себе суб'єктами приватного права, а відтак не можуть повною мірою реалізувати свої цивільні права та обов'язки;

      2) виховна (запобіжно-виховна, превентивна). Полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. Невиконання цивільним правом цієї функції може призвести до розмивання межі між правом і "неправом", до порушення одними суб'єктами цивільних відносин у процесі реалізації ними цивільних прав інтересів інших осіб, до зловживання цивільними правами тощо;

      3) регулятивна. Полягає в позитивному регулюванні цивільних відносин, наданні прав та обов'язків їх учасникам, встановленні правил поведінки суб'єктів цивільного права;

       4) охоронна. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається ця мета шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків, встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тощо.

         Специфічними функціями в галузі цивільних відносин є:

        1) уповноважувальна функція. Полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу передумови для саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин. Ця функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки лише в цій галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, фактично створювати нормативні акти локальної дії тощо.

         Концептуальною основою зазначеної функції є відома ще римському приватному праву сентенція: "Дозволено все, що прямо не заборонено законом", яка протиставлялася і протиставляється нині положенню публічного права: "Дозволено лише те, що прямо зазначено в законі";

         2) компенсаційна функція. У процесі її виконання забезпечується можливість поновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі. Ця функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших галузях мета поновлення порушеного права на еквівалентній основі, як правило, не ставиться. Наприклад, адміністративно-правові норми можуть виконувати функцію припинення правопорушення, навіть повернення учасників відносин у становище, яке існувало до правопорушення. Водночас майнові санкції, котрі застосовуються в цих відносинах, мають завданням покарати правопорушника, але не поновити майнове становище потерпілого. Натомість, у цивільному праві зменшення майна у порушника договірного зобов'язання або в особи, котра завдала шкоди іншій особі, практично завжди означає відповідне прирощення у майновій сфері потерпілого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

       Підводячи підсумки, зазначимо, що предметом цивільного права в радянському цивільному праві традиційно визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід знаходить вияв і в ст.1 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР 1963 р.

        У зв'язку з цим визначенню поняття "майнові відносини" і встановленню критеріїв належності їх до сфери цивільного права свого часу в радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Таким критерієм одні автори називали товарно-грошовий характер майнових відносин (О.А. Пушкін), інші - майнову самостійність суб'єктів і те, що останні виступають як "самостійні товаровласники" (Ю.С. Червоний).

        З прийняттям нового ЦК України 2003 р. підґрунтя для таких суперечок практично ліквідоване, оскільки ст.1 ЦК відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті майнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм встановлення галузевої належності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.

        Отже, ЦК України регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Останні в ст.1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але новий ЦК не містить підстав для такого поділу, зазначаючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.