Відшкодування збиткві

Моральна шкода, як правило, відшкодовується одноразово, але  у випадках, встановлених договором або законом, платежі по її , відшкодуванню можуть мати періодичний характер.

Під шкодою в цивільному праві розуміють  несприятливі зміни охоронюваного  законом блага, яке може бути як майновим, так і немайновим (нематеріальним).

Немайнові блага, які охороняються законом, перераховані в Конституції  та Цивільному кодексі України. Це право  на життя і охорону здоров’я, право на свободу та особисту недоторканість, та недоторканість житла та свободу  пересування, право на сім’ю, безпечне довкілля, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканість ділової  репутації, на особисте життя та його таємницю, на інформацію, на особисті папери, таємницю кореспонденції та інші.

У ст. 23. ЦК України відсутнє визначення поняття «моральна шкода». На думку окремих вчених, це правильно, оскільки кожне визначення такої шкоди, що міститься у літературних джерелах, є неповним.

А значить, неодмінно неповним було б і легальне визначення цього  поняття. Тому законодавець правильно  вчинив, перелічивши у ст. 23 ЦК України  лише способи прояву такої шкоди.

Так, згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає:

1. у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я4
2. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
4. у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Визначення  змісту моральної шкоди через поняття страждань означає, що дії заподіювача шкоди повинні знайти своє відображення у свідомості потерпілого, викликати певну психічну реакцію. При цьому несприятливі зміни в охоронюваних законом благах визначаються у свідомості людини у формі негативних відчуттів (фізичних страждань) або переживань (душевних страждань). Змістом переживань можуть бути страх, сором, приниженні або інший несприятливий психологічному аспекті стан. Очевидно, що будь-яка неправомірна дія або бездіяльність можуть викликати у потерпілого душевні страждання різного ступеня і позбавити його повністю або частково психічного благополуччя.

Однією із форм моральної шкоди є фізичні страждання, поняття яких не збігається за своїм змістом з поняттям «фізична шкода» або «шкода здоров’ю». Адже фізична шкода – це будь-які негативні зміни в організмі людини, які перешкоджають її благополучному біологічному функціонуванню. Фізична (органа) шкода є шкодою матеріальною з природничо-наукової точки зору: разом з тим немайновою шкодою; негативні зміни відбуваються в організмі, тобто в матеріальній сфері потерпілого, під впливом певних зовнішніх чинників. Ці зміни, у свою чергу призводять або можуть призвести до негативних змін у стані психічного благополуччя та в майновій сфері особистості.

Негативні зміни  в стані психічного благополуччя виражаються в обох видах страждань (моральна шкода), а негативні зміни  в майновій сфері – у витратах, пов’язаних з корекцією або функціональною компетенцією недоліків в організмі  потерпілого і втраті доходу (майнова  шкода). Таким чином, будь-яка фізична  шкода з точки зору її відшкодування розпадається на моральну та майнову шкоду. А оскільки опосередковане через відшкодування майнової шкоди відшкодування фізичної шкоди виражається, як і відшкодування моральної шкоди у грошовій формі, то постає питання про їх розмежування.

Говорячи про  відмежування моральної шкоди від  інших її видів, слід зазначити, що у  разі порушення немайнових прав або  благ виникає немайнова шкода. Поняття останньої ширше поняття фізична шкода і повністю охоплює його. Так, приниження честі і гідності, порушення недоторканості особистого життя, утворюючи немайнову шкоду знаходяться за межами фізичної шкоди. Найбільш вичерпний розподіл шкоди за видами – це на майнову і немайнову шкоду.

При цьому моральна шкода є (або може бути) одним із наслідків заподіяння будь-якого  з цих двох видів шкоди.

За визначенням, даним П.Робіновичем, моральна шкода – це приниження оцінки гідності людини, яка викликає в її психіці негативні стани та процеси.

Відшкодування моральної шкоди – це вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду порушенням її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж  послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення [24, c.9].

Слід зазначити, що основним документом, який визнаний багатьма країнами і який закріплює  і гарантує основні права та свободи  людини є Конституція про захист прав та свобод 1950 р. Будучи визнаною і  Україною, вона є частиною її національного  законодавства, а тому потребує неухильного  дотримання та застосування національними  судами. Тим більше, що відомо: майже  всі рішення Європейського суду з прав людини т основоположних свобод, в яких держава-відповідач визнається порушником Конвенції про захист прав людини та основоположник свобод, торкаються у тій або іншій  формі питання саме про компенсацію  моральної шкоди.

Право на відшкодування  моральної шкоди закріплено і  в Конституції України, згідно з  якою громадяни мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди:

• завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім’ї (ст. 32);
• завданої громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади (ст. 56);
• завданої безпідставним засудженням громадян (ст. 62);
• завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституцією Судом неконституційними (ст. 152).

2.2. Підстави відшкодування  моральної шкоди

Основні підстави для відшкодування моральної шкоди можуть полягати у:

• фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
• приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи [8, с.51].

Найчастіше відшкодування  моральної шкоди проявляються згідно поза договірних зобов’язань, які відомі ще з римського права. Юридичне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну полягає в тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються тільки законом, в той час як договірної відповідальності – як законом, так і умовами договору [16, с. 91].

2.3. Порядок відшкодування моральної шкоди

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.

Необхідно підкреслити, що характер шкоди (моральної) не  визначається об'єктом, якому вона завдається. Моральна шкода може мати місце як при порушенні особистих прав, так і майнових інтересів.  Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Отже, як вважає український  правознавець З.Ромовська, наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. З такою позицією не погоджується ряд правників. На їх думку, слід застосовувати принцип презумпції заподіяння моральної шкоди неправомірною дією і передбачати, що потерпілий відчуває страждання, якщо правопорушник не доведе зворотне. Моральна шкода має розглядатися постійним супутником кожної протиправної поведінки щодо фізичної особи.

На сьогодні застосування принципу презумпції моральної шкоди  прямо не випливає з чинного законодавства. Загальне правило про розподіл тягаря доказування, встановлене ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. І з цієї точки зору потерпілий повинен довести факт спричинення йому моральної шкоди, щоб суд вирішив питання про відшкодування на його користь. Однак огляд судової практики показує зворотне. Суди фактично застосовують презумпцію заподіяння моральної шкоди: встановивши факт вчинення неправомірної дії, суди передбачають, що моральна шкода заподіяна, і в подальшому розглядають питання про розмір її відшкодування в грошовій чи в іншій формі.

І така практика навіть за сьогоднішнього стану законодавства не позбавлена законних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування є: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

Тому заява позивача про  те, що він відчував фізичні або  душевні страждання, є прямим доказом факту заподіяння моральної шкоди, а оцінка цього доказу — прерогатива суду. Прямих доказів протилежного відповідач, природно, надати не може. Показання свідків чи висновок експертизи можуть бути лише непрямими доказами заподіювача шкоди.

Наступною умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є протиправність поведінки — невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обов'язків протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. При цьому, під протиправною дією розуміють поведінку, що заборонена законом, а під протиправною бездіяльністю — невчинення особою дій, які вона була зобов'язана за законом вчинити.

Норми, які передбачають захист цивільних прав за допомогою такого способу, як відшкодування моральної шкоди, містяться не лише в нормах цивільного, а й інших галузей права.

Наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і моральною шкодою, що є третьою підставою відповідальності за завдану моральну шкоду, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Неправомірне діяння повинно бути головною причиною, що з неминучістю тягне за собою заподіяння моральної шкоди, необхідною умовою настання негативних наслідків у вигляді фізичних або душевних страждань.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і моральною шкодою дає можливість визначити суб'єкта І відповідальності та її межі, тобто 1 особа має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана саме її поведінкою.

Особа звільняється від відповідальності з відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини. Це є наслідком дії в цивільному законодавстві презумпції (припущення) винуватості, сутність якої полягає в тому, що особа, яка завдала шкоди, вважається винною в цьому до тих пір, поки не доведе відсутність своєї вини. Якщо у процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдасться спростувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У разі завдання моральної  шкоди неправомірно вчиненими діями  кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. При цьому, якщо шкоду завдано спільно, тобто взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром, заподіювачі шкоди несуть перед потерпілим солідарну відповідальність (ст. 1190 ЦК).

Критерії оцінки, якими  можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, згідно з п. постанови  Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власної ініціативи чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Президія Вищого арбітражного суду України в п. 6 роз'яснення від 29.02.1996 р. № 02-5/95 вказала, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи — заподіювача шкоди, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

При цьому в судових  рішеннях обов'язково мають наводитися мотиви визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Слід пам'ятати, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст. 23 ЦК).

Відповідно до ст. 1190 ЦК, у  разі завдання моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Згідно зі ст. 1193 ЦК розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого та матеріального стану відповідача (фізичної особи).

Моральна шкода, як правило, відшкодовується одноразово, але  у випадках, встановлених договором або законом, платежі по її , відшкодуванню можуть мати періодичний характер.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначають у кратному співвідношенні з розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання повинен брати до уваги той їх розмір, що діяв на час розгляду справи.  При цьому суд має виходити) із засад розумності та справедливості (ч. З ст. 23 ЦК). Невипадково компенсація моральної шкоди є єдиним цивільно-правовим інститутом, де законодавець спеціально наказав ураховувати вимоги розумності і справедливості при визначенні розміру компенсації. Очевидно, перш за все бралася до уваги відсутність інструментів для точного) виміру абсолютної глибини 5 страждань людини, а також підстав для вираження глибини цих страждань у грошах.