План
Вступ………………………………………………………………………3
І.Етапи розвитку сімейного
права України……………………………..5
1.1. Перші декрети Радянської
влади з питань сім’ї та шлюбу……….5
1.2. Перші сімейні кодекси України
1919, 2002 року………………….9
ІІ. Сімейне законодавство України……………………………………...13
2.1. Поняття та види
сімейних правовідносин…………………………15
2.2. Здійснення сімейних
прав та виконання сімейних
обов’язків…...16
ІІІ. Захист сімейних прав та
інтересів як проблемне питання сімейного
права України…………………………………………………...........................21
Висновки………………………………………………………………….25
Список використаної
літератури……………………………………...27
Вступ
Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Сімейне право України – одне
з найважливіших галузей права в нашій
державі. Хоча у юридичній літературі
точаться постійні суперечки щодо його
самостійності. Одні вважають, що воно
складова частина цивільного права, інші
– що є всі підстави для виокремлення
сімейних правовідносин в окремий об’єкт
правового регулювання.
Для того, щоб з’ясувати обґрунтованість
тієї чи іншої позиції, перш за все, ми
зазначимо, що сім’я - це особливий
інститут у системі суспільного життя
країни. Вона є найважливішою ланкою у
кожній державі світу. І лише в сім’ї складаються
певні правовідносини, які мають притаманні
лише їй властивості. Ці правовідносини
врегулювати за допомогою інших галузей
права неможливо, в тому числі цивільного.
Крім того, сімейне право, як
і будь – яка інша галузь права має свій
метод, який характерний лише їй, він обумовлюється
правовим статусом суб’єктів сімейних
правовідносин. Саме наявність самостійного
об’єкту, предмету та методу правового
регулювання визначає необхідність аналізу
сімейного права як галузі. Саме ці критерії
входять до загальних положень будь-якої
юридичної науки.
Поряд з цим, до загальних положень
сімейного права необхідно віднести також
його основні засади(принципи), поняття
сімейних правовідносин, законодавство
України, яке їх регулює, здійснення сімейних
прав та виконання обов’язків, способи
захисту сімейних прав та інтересів.
Метою
даної курсової роботи є з’ясування сутності та розкриття
загальних положень сімейного права України.
Згідно з поставленою
метою зроблено спробу виконати такі завдання:
- проаналізувати становлення сімейного права України;
- охарактеризувати сімейне законодавство;
- визначити проблемні питання
сімейного права України.
Об’єктом
дослідження є загальні положення сімейного
права України.
Методологічною
основою курсової роботи є історико-правовий
метод, який визначає генезис історичних передумов розвитку
загальних положень сімейного права в
Україні. Також мною використовується
метод логічного аналізу при дослідженні
сімейного права; системний метод за допомогою
якого місце та роль сімейного права досліджується в системі національного права
України. У роботі також застосовується
порівняльно-правовий, статистичний методи,
методи моделювання і прогнозування.
Джерельну базу курсової роботи становлять Конституція
України, Сімейний кодекс України, Цивільний
кодекс України.
Суттєве значення
для розробки теоретичних положень курсової
роботи мають праці таких українських
вчених: Ромовської З.В., Гопанчука В.С.,
Антокольської М.В., Сиротенка С.Є.,
Червоного Ю.,С.
При написанні
роботи було взято до уваги російські
сімейно - правові доктрини, представлені
у працях російських вчених: Малеіна М.Н.,
Шершеневича Г.Ф.
Обґрунтування структури роботи . Представлена
курсова робота складається з трьох розділів,
кожен з яких повно і чітко розкриває питання
щодо проблем загальних положень сімейного
права України. В першому розділі визначається
становлення сімейного права України. В другому розділі
розкривається загальна характеристика
сімейного законодавства України. Третій розділ
присвячений аналізу проблемних питань
сімейного права.
Розділ 1. Етапи розвитку
сімейного права України.
Перші декрети Радянської
влади з питань сім’ї та шлюбу
Революція 1917 р. у Росії ознаменувала
докорінні зміни в усіх галузях суспільного
життя, в тому числі в сімейно-шлюбних
відносинах. Жінки були вивільнені від
соціальної, економічної і духовної залежності,
зрівняні з чоловіками в політичних і
громадських правах.
Більшовики, прийшовши до влади,
в перші ж дні після Жовтневого перевороту
приступили до революційних змін шлюбно-сімейного
законодавства.
Напередодні Жовтневої соціалістичної
революції Росія користувалася досить
відсталим законодавством, згідно з яким
особливо тяжким було становище жінок.
Так, ст. 107 Зводу законів Російської імперії
зобов'язувала дружину коритися чоловікові,
виявляти до нього «всіляке догоджання
і прихильність».1 Підлегле становище дружини
в Російській імперії накладало відбиток
на вирішення питання про місце проживання
подружжя. «Дружина повинна слідувати
за чоловіком», — зобов'язувала ст. 103 Зводу,
а коли вона насмілювалася полишити чоловіка
через неможливість подальшого сумісного
проживання, то могла (на його вимогу) бути
повернена з допомогою поліції під конвоєм.
Здійснення одруженою жінкою цивільної
дієздатності теж залежало від волі чоловіка,
без дозволу якого вона, наприклад, не
могла влаштуватися на роботу. Особливо
тяжким було становище жінки на околицях
Російської імперії, де вона була об'єктом
торгівлі, рабинею в сім'ї. Так, згідно із
законами шаріату чоловік міг піддати
свою дружину тілесним покаранням, позбавити
свободи (обов'язок одягати і носити чадру
був ознакою закріпачення жінки).
Жіноче безправ'я не могло не
хвилювати прогресивних діячів Росії
та України, зокрема письменників. У своїх
творах вони розкривали жахливі картини
російської та української дійсності.
Закони царської Росії закріплювали
безправне становище жінки не тільки в
особистих, але і в майнових відносинах.
Формально дореволюційне законодавство
обстоювало роздільність майна. У ст. 109,
т. X, ч. 1 Зводу законів вказувалося, що
перебування в шлюбі не є підставою для
встановлення спільності володіння майном
подружжя, що кожен може мати і заново
набувати свою окрему власність, а згідно
зі ст. 114 подружжю дозволялось продавати,
закладати або іншими способами розпоряджатися
власним майном від свого імені незалежно
від волі іншого. Однак ця норма про роздільність
подружнього майна ще не створювала роздільності
дійсної. Відповідно до Зводу законів
дружина перебувала у повній залежності
від чоловіка як глави сім'ї, а тому він
був фактичним господарем майна дружини.
Усе це призводило до майнової нерівності.
Згідно із законодавством Російської
імперії для заміжніх жінок виходу з такого
становища взагалі не було. Якщо й існували
формальні підстави для розлучення, то
практично його здійснити було майже неможливо
внаслідок матеріальної залежності від
чоловіка і складності шлюбно-розлучного
процесу.
Дореволюційні юристи писали,
що російський закон допускав розлучення
жінки з таких абсолютних підстав, як:
подружня зрада, неспроможність до подружнього
співжиття, безвісна відсутність та постриження
бездітного подружжя в чернецтво. При
цьому розлучення навіть з таких специфічних
підстав дозволялося у кінцевій інстанції
не світським, а духовним судом у порядку
архаїчного процесу.
Отже, можна дійти висновку,
що дореволюційне сімейно-шлюбне законодавство
було відсталим і реакційним. Прогресивна
громадськість завжди вела боротьбу за
розкріпачення жінки.
З перших днів існування молода
Російська Республіка, а згодом і Українська
приступили до реалізації одного зі своїх
історичних завдань — до перебудови на
принципово нових засадах сімейно-шлюбних
відносин.
Одразу ж після здобуття влади
18 і 19 грудня 1917 р. ВЦВК і РНК РРФСР видали
декрети «Про громадянський шлюб, дітей
і про введення книг актів громадянського
стану»2 та «Про розлучення»3, якими було започатковано
законодавство нового типу. Перш за все,
декрети скасували чинність старого сімейного
законодавства Росії на всій території
республіки, проголосили дію нових принципів
у сімейно-шлюбних відносинах, позбавивши
їх впливу релігії і церкви.
Декрет «Про громадянський
шлюб, дітей і про введення книг актів
громадянського стану» проголосив шлюб
вільним союзом двох рівноправних громадян,
пов'язав виникнення взаємних прав та
обов'язків подружжя лише з громадянським
шлюбом, тобто шлюбом, зареєстрованим
в органах ЗАГСу. Так звані церковні шлюби
позбавлялися будь-якого юридичного значення.
Це положення, звичайно, не стосувалось
тих шлюбів, які були укладені до видання
зазначеного декрету згідно з чинним раніше
законодавством. Декретом було встановлено
і шлюбний вік: 18 років — для чоловіків
і 16 — для жінок.
Головним виступало те, що декрет
урівняв жінку з чоловіком як в особистих
немайнових, так і в майнових відносинах,
звільнивши її від гнітючої влади чоловіка,
а батьківську владу над дітьми замінив
обов'язком виховання дітей з урахуванням
інтересів як самих дітей, так і суспільства
в цілому.
Декрет урівняв позашлюбних
дітей із шлюбними не тільки в майнових,
але й особистих правах, допускаючи можливість
судового встановлення батьківства і
стягнення з особи, визнаної батьком, аліментів;
закріпив принцип моногамії як один з
основних принципів сімейного права —
він містив положення, згідно з яким ЗАГС
не міг прийняти заяву про вступ у шлюб
від осіб, одна з яких перебуває в іншому
шлюбі.
Проголошення принципу моногамії
не свідчило про те, що багатоженство одразу
зникне, воно існує й понині в певних формах.
Випадки подружньої зради, проституції,
фактичного багатоженства мають місце
ще й зараз, але проти цих явищ спрямовані
не тільки закон, а й громадська думка,
мораль.
Другий акт — Декрет «Про розлучення»
— проголосив свободу розлучень, розкріпачивши
в цьому відношенні насамперед жінку.
Декрет ліквідував дореволюційний шлюбно-розлучний
процес і встановив свободу розлучень
на прохання про це обох осіб з подружжя
або хоча б одного з них.
Справи про розлучення розглядалися
судом. Одночасно з постановою про розірвання
шлюбу суд мусив визначити, у кого з батьків
залишаються неповнолітні діти, хто з
подружжя і в якій мірі має нести витрати
щодо утримання і виховання дітей, а також
те, чи зобов'язаний чоловік і в якому розмірі
давати харчування і утримання дружині.
Таким був в загальних рисах
зміст двох перших декретів Радянської
влади про шлюб і розлучення у РРФСР. Можна
стверджувати, що положення цих декретів
заклали фундамент сімейного права, яке
далі розвивалося з розвитком держави.
22 жовтня 1918 р. був виданий
перший сімейний кодекс: «Кодекс
законів про акти громадянського
стану, шлюбне, сімейне і опікунське
право РРФСР».4 Цей Кодекс становив собою
першу кодифікацію сімейного законодавства.
Він був взагалі першим Кодексом законів
та розвивав положення декретів від 18
і 19 грудня 1917 р. про громадянський шлюб,
укладений лише шляхом реєстрації в ЗАГСІ,
одношлюбність, свободу вступу в шлюб
і розлучення, про зрівняння в правах позашлюбних
дітей з дітьми, народженими в шлюбі. Кодекс
містив спеціальний розділ про недійсність
шлюбу і порядок визнання шлюбу недійсним.
Ним передбачалась роздільність майна
подружжя: майно, яке було придбане під
час шлюбу, було власністю того з подружжя,
хто його придбав на власні кошти. У цьому
Кодексі вперше в нашому законодавстві
було сформульоване положення про те,
що батьківські права могли бути здійснені
тільки в інтересах дітей. При неправомірному
здійсненні цих прав батьки могли позбавлятися
батьківських прав.
Кодекс 1918 р. вперше після революції
врегулював питання опіки. Що ж стосується
усиновлення, то в Кодексі прямо вказувалося,
що воно не породжує ніяких обов'язків
і прав ні для усиновителя, ні для усиновленого.
Перші сімейні кодекси
України 1919, 2002 року.
В основу першого сімейного
кодексу України — Кодексу законів про
акти громадянського стану, про сім'ю та
опіку — були покладені принципи перших
декретів України «Про шлюб» та «Про розлучення».5
Кодекс вирішував і ряд питань,
що раніше не були регламентовані декретами.
Цей Кодекс практично був переробленим
російським Кодексом 1918 р. Кодекс регламентував
усі сторони сімейно-шлюбного життя і
складався з трьох книг: «Про акти громадянського
стану», «Про шлюб і сім'ю», «Про опіку».
У Кодексі України детально
було розроблене положення про рівність
майнових і особистих прав подружжя, встановлювався
обмежений строком обов'язок подружжя
утримувати одне одного після розлучення.
За батьками визнавали рівні права і обов'язки
щодо дітей. Запроваджувався інститут
позбавлення батьків їх прав. В основу
регулювання майнових відносин батьків
і дітей був покладений принцип роздільності
майна.
З огляду на громадянську війну
сімейний кодекс УРСР 1919 р. не був введений
в дію і тому не став законодавчим актом.
Проте він мав певну історичну цінність
як перша спроба здійснення кодифікації
сімейного законодавства в Україні.
30 травня 1926 р. був прийнятий
Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і
акти громадянського стану УРСР.6
Основні норми цього Кодексу
грунтувалися на тих же принципах сімейного
права, шо були закладені в перших декретах.
Водночас Кодекс 1926 р. посилював
гарантії як майнових, так і особистих
прав членів сім'ї, перш за все — жінок
і дітей.
Кодекс 1926 р. повністю урівняв
позашлюбних дітей із шлюбними, досить
детально регламентуючи порядок встановлення
батьківства щодо позашлюбних дітей.
Безспірним (до оскарження суду)
доказом батьківства був запис у книгах
ЗАГСу або наступне визнання батьківства,
а у разі відсутності цього матері дитини
надавалося право зареєструвати свою
вагітність, а потім батьківство у ЗАГСІ.
Якщо ж у судовому порядку встановлювалося,
що в період зачаття дитини мати мала зв'язки
з кількома особами, батьком дитини суд
визнавав одного з них, покладаючи на всіх
інших солідарну відповідальність по
аліментному зобов'язанню.
Кодекс УРСР 1926 р., а також кодекси
РРФСР, БРСР та деякі інші поряд з зареєстрованим
шлюбом визнавали також і так званий фактичний
шлюб, тобто не оформлений в органах ЗАГСу.
Щоправда, визнання таких фактичних шлюбів
могло бути здійснене тільки через суд,
де необхідно було довести наявність фактичного
шлюбу. Тому, якщо між фактичним подружжям
виникали якісь суперечки (щодо майна
або аліментів), то суд, перш ніж розв'язати
ці суперечки, повинен був у кожному конкретному
випадку встановити, тобто визнати, наявність
шлюбних зв'язків.