Конституційно – правовий статус політичних партій в Україні

ЗМІСТ

 

24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Із набуттям Україною у 1991 році незалежності та з проголошенням курсу євроінтеграції наша держава сприйняла основні європейські принципи демократії та закріпила їх в Конституції України 1996 року.

Динамічність  політичних процесів з нерідко непередбачуваними  наслідками змушує постійно аналізувати їх у контексті нинішнього державотворення. Крім того, треба зазначити, що на відміну від багатьох сусідніх країн i навіть молодих держав на території колишнього СРСР Україна стоїть перед розв’язанням складних внутрішніх соціальних i політичних проблем, результати якого не обмежуються рамками нашої держави, а безпосередньо стосуються розвитку подій у Східній i Центральній Європі. На нинішньому етапі розвитку партійного життя в Україні відбиваються особливості не лише внутрішнього політичного, соціального, економічного й духовного розвитку, а й геополітичне становище нашої країни на мапі світу. Переконливий доказ – програмні документи політичних партій з протилежними орієнтаціями.

Актуальність  теми дослідження зумовлюється потребами політичного розвитку України після проголошення незалежності в 1991 році, що вимагає теоретичного осмислення конституційно-правового статусу політичних партій, аналізу сучасного партійного життя.

Метою роботи є аналіз конституційно-правового статусу політичних партій і визначення ролі та місця політичних партій в сучасному соціально-політичному житті.

Щоб досягнути  поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) розкрити поняття політичної партії;

2) розглянути основні ознаки політичних партій, завдяки яким вони відрізняються від інших організацій;

3) зазначити порядок утворення політичних партій;

4) визначити відповідальність, яку несуть політичні партії у разі порушення ними чинного законодавства.

Об'єктом дослідження виступає весь політичний простір України тобто суспільні відносини, врегульовані в даному випадку нормами конституційного права, що складаються в результаті діяльності політичних партій України.

Предмет дослідження: конституційно-правовий статус політичних партій.

Для того, щоб повно і об’єктивно дослідити та розкрити всі аспекти даної роботи, використовується ряд методів, як загальнонаукових, так і спеціально-юридичних.

Серед них: системний – для комплексного розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого; функціональний – для з'ясування змісту досліджуваного предмета; історично-правовий – при дослідженні та аналізі виникнення та розвитку політичних партій; порівняльно-правовий – при встановленні змісту загальних та специфічних характеристик досліджуваного предмета за національним законодавством; логічний – для тлумачення окремих положень низки конституційно-правових понять.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов'язаних із визначенням конституційно-правового статусу політичних партій; у практичній діяльності державних органів, які застосовують конституційне законодавство; у навчальному процесі при викладанні студентам курсу конституційного права та відповідних спецкурсів, а також при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників.

Робота складається  зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використнаих джерел.

Після проголошення незалежності України з’явилися дослідження, якi надають широке уявлення про сферу партійного життя в Україні у пiслярадянський період, а також визначення конституційно-правового статусу існуючих політичних партій. Серед праць українських науковців слід визначити підручники i статті В.Андрущенка, А.Бiлоуса, І.Варзара, С.Вовканича, Є.Головахи, М.Головатого, О.Гринiва, В.Журавського, В.Зайцева, А.Колодiй, О.Красiвського, В.Кременя, М.Кугутяка та iнших.

Нормативну базу наукового дослідження склали Конституція України, Закони України „Про політичні партії в Україні” 2001 року, „Про об’єднання громадян” 1992 року та інші нормативно-правові акти України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

 

Слово „партія” походить від латинського „pars”, „partis” – частина чого-небудь. Термін „партія” у значенні групи осіб, що виступає на захист інтересів певної частини населення, вживався в давньому світі. У громадянських війнах античної Греції і Рима боролися між собою різні угруповання, які називалися партіями. Вони активно легально відстоювали свої інтереси, на противагу нелегальним фракціям. Нерідко вони являли собою тимчасові об'єднання для підтримки конкретної особи.

У сучасній Україні  ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система одержали своє закріплення на конституційному рівні, що виражається насамперед у визнанні права громадян на об'єднання в політичні партії і громадські організації, організації громадського життя на принципах політичного, економічного й ідеологічного різноманіття. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплюється в Законах України „Про об'єднання громадян”, „Про політичні партії в Україні”, у виборчому законодавстві.

Згідно ст.2 ЗУ „Про політичні партії в Україні” політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [2, с. 118]. Суперництво політичних груп, об'єднаних навколо впливових родин або популярних лідерів у плині багатьох століть складало характерну, істотну рису політичної історії. Але політичні партії в сучасному розумінні виникли в Європі і США на початку XІ ст. Формування партій було досить тривалим і складним процесом. Спочатку партії активно діяли тільки в періоди виборчих кампаній, вони не мали постійно діючих організацій на місцях, не проводили регулярних з'їздів або конференцій, їхні прихильники не були зв'язані партійною дисципліною.

Першою масової  і постійно діючою політичною партією  була ліберальна партія у Великобританії (з 1861 р.). Основною причиною поширення масових політичних партій послужило поширення загального виборчого права. Партії, як правило не однорідні і мають усередині групи – фракції, що висувають програми, трохи відмінні від загальнопартійної. Існування в партії різних фракцій робить її політикові більш гнучкої, оскільки допомагає їй зберегти свій вплив серед різних груп населення. Політика партії виробляється в ході внутріпартійної політичної боротьби між різними фракціями і плинами. Керівні органи багатьох партій складаються на основі представництва від різних фракцій.

Сучасні партії виникли в Європі і Америці  в XIX ст., їх поява була зумовлена сукупністю політичних і інституційних змін, що відбулися в європейських країнах і США:

– становлення  буржуазних відносин і зростання  ролі парламенту, формування інших представницьких органів влади;

– введення загального виборчого права і розширення можливості громадян впливати на хід і результати виборів;

– диференціація і поляризація соціальної структури суспільства і необхідність регулювання і вирішення соціальних протиріч;

– необхідність представництва інтересів певних соціальних верств у структурах влади [26, с. 234].

Таким чином, політичні  партії виникають лише на певному  етапі розвитку суспільства, коли більшість  його громадян у певній мірі залучається до політичного процесу, стає його учасниками.

Спочатку партії не були згуртованими, націленими на боротьбу за владу. Як правило, це були організації, опозиційно настроєні до держави  і які представляли інтереси певних верств суспільства, їх опозиційність до політичної влади сприймалася як джерело криз і розколу суспільства, і діяльність таких партій оцінювалася більшістю суспільства негативно. Не випадково, наприклад, Дж. Вашингтон у „Прощальному посланні” американському народу говорив про небезпечні наслідки „партійного духу”, характеризуючи партії як „готову зброю” для підриву влади народу і узурпування влади урядової. Цілий ряд мислителів (А. Токвіль, Дж. С. Мілл та ін.) негативно ставилися до партій, Ф. Бекон і Е. Берк – більш лояльно, а Н. Макіавеллі навіть вважав їх по-своєму корисними.

У ст. 37 Конституції  України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного  ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення [1, с. 56]. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Це положення Основного Закону України надто важливе, тому що за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій воно має забезпечити політичним партіям вплив на громадян, реалізацію права формувати органи державної влади і місцевого самоврядування тощо виключно цивілізованими засобами в межах Конституції та законів України.

Відповідно  до природи громадських організацій  у ст. 8 Закону України „Про об'єднання громадян” врегульовуються відносини між ними та державою. У цій статті закріплюється, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяльність державних органів і службових осіб не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Важливою складовою  конституційно-правового регулювання  статусу політичних партій в Україні  є закріплення членства в них  та його обмеження. Наскільки це серйозна і відповідальна справа, яка може мати далекі політичні наслідки, свідчить історичний факт розколу РСДРП на „більшовиків” і „меншовиків” на другому з'їзді цієї партії в 1903 р. Внаслідок різного бачення В. Леніним і Л. Мартовим членства в партії, перший писав, що боротьба на з'їзді навколо цього питання була дуже принциповою.

Ця боротьба і наступний вищезгаданий розкол великою мірою обумовили появу  на політичній авансцені України, як і всієї Російської імперії, на початку XX ст. революційної і реформістської партій [14, с. 344].

Політична структура  сучасного цивільного суспільства  надзвичайно складна, вона містить  у собі безліч взаємодіючих з державою суспільних об'єднань. Політичні партії – лише один з їхніх видів. Отже, основне значення для їхнього правового регулювання має формулювання такого юридичного визначення самого поняття "політична партія", що дозволило б відмежувати партії як специфічний суб'єкт права від всіх інших видів суспільних об'єднанні. Тільки в залежності від чи наявності відсутності в якого-небудь об'єднання визнаного законом якості політичної партії можуть бути визначені нею правовий статус, права й обов'язки, місце і роль у політичній системі.

Серед ознак, завдяки яким політичні партії відрізняють від інших політичних сил, можна виділити наступні:

– партія – це організація, тобто стійке тривале об'єднання людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного. Тривалість дії організації дозволяє відрізняти її від фракції, кліки та інших тимчасових об'єднань, що виникають і зникають разом зі своїми натхненниками і організаторами;

– існування стійких місцевих організацій, осередків, що підтримують регулярні зв'язки з центральним керівництвом;

– головною метою політичних партії є завоювання (поновлення) політичної влади або участь у ній. На відміну від інших організацій (профспілок, підприємницьких союзів, селянських об'єднань тощо), які хоч і займаються політичною діяльністю, але орієнтуються насамперед на захист економічних та інших інтересів їх членів;

– кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – від голосування за неї до активного членства;

– будь-яка партія є носієм певної ідеології або особливого бачення суспільства, світу і людини [22, с. 308].

Юридичною ознакою політичних партій є визнання їх одним з видів  суспільних об’єднань, специфічна задача яких – участь у формуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, виконавчих структур. Цілі і задачі партій формуються в іхніх програмах і статутах, до яких законодавець пред’являє особливі вимоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ

ПОРЯДОК УТВОРЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

 

Серед чинників, які викликають утворення політичних партій, можна визначити наступні:

1. наявність у певних  соціальних груп специфічних  інтересів, реалізація яких вимагає  утворення партій;

2. різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

3. незадоволення частини  суспільства своїм становищем  та наявність нагальної потреби  діяти, щоб змінити його;

4. наявність міжнаціональних  конфліктів та міжконфесійних  протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей [11, с. 30].

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їхня поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю за діяльністю уряду, розвитку демократії, громадянського суспільтва, формування громадської думки. Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію, яка для досягення своєї мети йде шляхом розгортання політичної дільності.