Конституційно – правовий статус політичних партій в Україні

За порушення  законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:

1. попередження;

2. штраф;

3. тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

4. тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

5. примусовий розпуск (ліквідація).

При вчиненні об'єднанням громадян правопорушення, яке не тягне за собою обов'язкового застосування іншого виду стягнення, передбаченого цим Законом, відповідний легалізуючий орган виносить письмове попередження.

В разі грубого або систематичного вчинення правопорушень за поданням легалізуючого органу або прокурора на об'єднання громадян може бути накладено штраф в судовому порядку.

З метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців.

Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей термін. При цьому загальний термін тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців.

При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.

За поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

1) вчинення дій,  передбачених ст. 4 ЗУ „Про об’єднання громадян”;

2) систематичного  або грубого порушення вимог  статті 22 відповідного Закону;

3) продовження  протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених Законом;

4) зменшення  кількості членів політичної  партії до числа, коли вона не визнається як така.

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається.

Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян реєструючий орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішенням суду законної сили повідомляє у засобах масової інформації.

Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних громадських організацій на території України приймається судом [3, с. 504].

Політична партія як ціле не може відповідати за індивідуальну  поведінку своїх членів, не санкціоновану  партією в рамках її політичної, суспільної та партійної діяльності.

Жодна політична партія не має вважатися відповідальною за поведінку своїх членів. До будь-яких обмежувальних заходів, вжитих щодо політичної партії через поведінку її членів, мають бути докази того, що цей член партії діяв за її підтримки і така поведінка є результатом програми партії або ії політичних цілей. Якщо доказів немає або вони не можуть бути доведені, повну відповідальність несе член партії.

Конституційна відповідальність партій повинна стати ефективним механізмом переведення гострих політичних конфліктів у правову площину, що дасть змогу уникнути проявів політичного екстремізму та насильства. У такому випадку цей інститут виступатиме гарантією демократичного розвитку політичної системи України. Зазначене свідчить на користь детальної інституціоналізації діяльності партій, що включає в себе правову регламентацію їх конституційної відповідальності [17, с. 245].

Проблема конституційної відповідальності не достатньо розроблена вітчизняною правовою наукою. Наявні роботи стосуються, як правило, вивчення загальних питань, а комплексного студіювання проблеми конституційної відповідальності політичних партій до цього часу в Україні взагалі не було. Тому виникла об’єктивна потреба у дослідженні природи, сутності, змісту, механізму та місця конституційної відповідальності політичних партій у політико-правовій системі суспільства, що зумовлює актуальність та своєчасність дисертаційної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У будь-якому  сучасному суспільстві діють  різні політичні сили, причому  одні з них функціонують відкрито, здійснюючи різні політичні акції, інші – приховано, не завжди афішуючи інтереси, що захищають. Серед реальних політичних сил, які відкрито виступають на політичній арені, найвпливовішими є політичні партії. Вони найбільш адекватно представляють групові і індивідуальні інтереси і можуть їх надійно захищати.

Аналіз чинного  законодавства та практики, що фактично склалася в результаті виникнення різноманітних питань з приводу визначення конституційно-правового статусу політичних партій, дозволяють зробити наступні висновки:

1. Політична партія – це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси. Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії – здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі – економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Статус та особливості діяльності політичних партій регламентовано Конституцією України та Законами України „Про об'єднання громадян”, „Про політичні партії в Україні”.

2. Політичні  партії посідають особливе місце  і відіграють значну роль у  суспільно-політичному житті, суттєво  впливають на формування та  діяльність органів державної  влади, на економіку, соціальні процеси, суспільні відносини між громадянами. Формування політичних партій у сучасному розумінні відбувалося наприкінці XVIІ-XIX ст., з виникненням у результаті буржуазних революцій парламентів і парламентаризму як форми і принципи організації та здійснення державної влади.

3. Реєстрація громадських організацій відбувається шляхом повідомлення відповідно Міністерству юстиції України (якщо громадські організації мають всеукраїнський або міжнародний статус), місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад.

Створення політичної партії супроводжується затвердженням  її статуту та програми, обранням керівних та контрольно-ревізійних органів. Після  цього відбувається власне реєстрація політичної партії, яку здійснює Міністерство юстиції України.

4. Відповідно до ст. 37 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про політичні партії” підставами застосування до партій санкцій конституційної відповідальності є діяння, спрямовані на: ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; посягання на права і свободи людини; посягання на здоров’я населення; створення воєнізованих формувань.

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – С. 141.

2. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001р.// Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 23. – С.118.

3. Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р.// Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – С.504.

4. Аніпчук В. Форми правового забезпечення діяльності політичних партій в Україні// Право України. – 2000. – № 2. – С. 95–97.

5. Байрачна Л. К. Конституційне України. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. – 542 с.

6. Білоус А.О. Політичні об’єднання України. – К.: Україна, 1993. – 108 с. – Бібліогр.: с. 106-107

7. Большой юридический словарь/ Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькіта, В.Е. Крутсшх. – М.: ИНФРА, 1998. – С. 304.

8. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або природне право і державознавство/ П. Соколовський (ред.), Р. Осадчук (пер. з нім.), М. Кушнір (пер.з нім.). – К.: Юніверс, 2000. – 329 с.

9. Годованець В.Ф. Конституційне України. – К.: МАУП, 2005. – 360 с.

10. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник/За ред. С.Г. Серьогіної. – Х.: Право, 2005. – 345 с.

11. Князев В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні. //  Право України – 1998 – №11 – с. 29-31

12. Коваль М.І. Правове регулювання фінансування політичних партій в Україні (теорія і практика) // www.cvk.ukrpack.net. (Офіційний сайт Центральної виборчої комісії України).

13. Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 44.

14. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В.С. Журавського. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544 с.

15. Кормич Л.І., Шелест Д.С. Громадські об'єднання та політичні партії сучасної України. – К.: АВРІО, 2004. – 262 с.

16. Кравчук В. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання // Право України – 1999 №1, – с. 16-20

17. Крижанич І.М. Політичні партії і сили в Україні. – К., 2002. – 342 с.

18. Примуш М. Право і утворення політичних// Право України. – 2004. – № 1. – С. 25.

19. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне України. – К.: ТОВ "Вид-во "Юридична думка", 2006., Т.1. – 544 с.

20. Полевий В.І. Конституційна відповідальність політичних партій в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02/ В.І. Полевий. – К., 2004. – 20 с.

21. Ромовська З. Закон України про політичні партії (Бути чи не бути? Бути! Але яким?)//Право україни – 1999 – №8 – с. 54-58

22. Соєр Т. Побудова "здорової" партії. – К., 2000. – 412 с.

23. Танчер В., Карась О., Кучеренко О. Політичні партії та рухи у світлі "ситуації постмодерну". – К., 1997. – 378 с.

24. Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Моногр. – X., 2000. – 238 с.

25. Шляхтун П.П. Конституційне право України: Підручник. – К.: «Освіта України», КНТ, 2008. – 592 с.

26. Яблонський В. Сучасні політичні партії України: Довідник. – К., 1996. – 486 с.