Міністерства України та їх повноваження.Державні комітети (державні служби)України та інші центральні органи виконавчої влади:їх статус,

 

8

10

18

19

УДК   

Інв. №

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ,  МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний  аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

«Харківський авіаційний інститут»

 

Кафедра менеджменту

 

Реферат на тему:

«Міністерства України та їх повноваження.Державні комітети (державні служби)України та інші центральні органи виконавчої влади:їх статус, функції.Територіальні органи  центральнихорганів виконавчої влади: права, компетенція, функції .Централізація та децентралізація у структурній організації державного управління.»

ХАІ.602.611M.12О.030601.

 

 

 

 

Виконала

Студентка  2   курсу 622м групи

 Гнойко  М.О. 

   ^{(підпис, дата)}

                                                              Перевірив доц.каф 602 Нікішов О.А

_____________________________

                                      ^{(підпис, дата)} 

 

 

 

 

 

Харків – 2013 рік

 

Зміст:

Введення

1.Міністерства України та їх повноваження 5

2.Державні комітети (державні служби) 8

3.Центральні органи виконавчої влади: права, компетенція, функції 10

4.Територіальні органи .Центральні органи виконавчої влади( права, компетенція, функції ) 12

5.Централізація та децентралізація у структурній організації державного управління 16

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Введення

Становлення громадянського суспільства та розвиток демократичної державності характеризуються низкою ознак. Політична система  визначає цілі та інтереси громадян. Органи державної влади надають їм юридичної  сили та запроваджують у життя. Влада  обмежується правом, право забезпечується владою, без якої воно безсиле. Чітко  регламентуються функції та компетентність органів державної влади. Влада  відкрита для людей, її рішення зрозумілі  та підтримуються народом.

Державна  влада — це сила, що спрямовує  та організує суспільство і є  виразником його цілей та цінностей, здатна приймати рішення та втілювати  їх у життя. Наука про владу  — кратологія — виокремлює такі її характеристики, як цілі, розподіл функцій, організаційні та функціональні  структури, носії та інструменти  влади, професіоналізм і відповідальність.

У суспільстві  влада здійснює політичне керівництво, водночас вона несе конституційну та моральну відповідальність, які набувають  чинності у разі невиконання обов'язків, зловживань правами.

Влада в  межах своїх функцій породжує відносини розпорядництва та підпорядкування, спрямовані перш за все на підтримання та збереження чинного конституційного порядку.

Носіями влади є не тільки обрані або призначені на посади особи, а й представники політичної, економічної та культурної еліти держави, партії, що складають  парламентську більшість.

Для дослідження  проблем державного управління визначальним елементом загальнометодичних основ  виступають засоби системного аналізу, тому що система державної служби, власне, і є цілеспрямованою системою, що працює на досягнення певних економічних, соціальних, політичних та інших цілей. Користуючись прийнятою в теорії класифікацією систем, державне управління можна віднести до реальних, відкритих, динамічних, складних, великих цілеспрямованих  систем. Складність системи державного управління пояснюється наявністю  великої кількості елементів, які, з одного боку, перебувають у взаємозв'язку, утворюючи єдину цілісну структуру, а з другого — мають неоднорідну природу, специфічні властивості, що дає право розглядати їх як самостійні структури. Цілісність системи розглядається з урахуванням того, що зміни в одному з елементів або в одній із підсистем приводять до змін в інших. Розвиток таких систем передусім пов'язується зі структурними змінами в системі і зовнішньому середовищі. Велика кількість складних та неоднорідних за своєю природою елементів системи державного управління, а також безліч зв'язків, що виникають між ними, роблять структуру державного управління складною, такою, що погано піддається формалізації.

 

 

1.Міністерства України та їх  повноваження

 

Міністерство (від лат. ministro, що означає керую, служу) — центральний у державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя. В Україні міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. 3а характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та ін.) та функціональні — ті, на які покладено виконання певної і водночас основної функції (наприклад, у сфері праці та соціальної політики — Міністерство праці та соціальної політики, у сфері фінансів — Міністерство фінансів)

Міністерства є єдиноначальними органами їх очолюють міністри, які входять до складу Кабінету Міністрів України і за посадою належать до політичних діячів.

Міністр особисто відповідає за розробку і  впровадження Програми Кабінету Міністрів  України з відповідних питань, реалізацію державної політики у  визначеній сфері державного управління, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади  з питань, віднесених до його відання. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень державному секретарю міністерства та його заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого розподілу службових обов'язків між заступниками.

Міністерство  як центральний орган будується  за такою схемою: керівництво (Міністр, державний секретар міністерства та його заступники, колегія) — виробничі  структурні підрозділи (управління, відділи) — штабні підрозділи, що займаються організаційною діяльністю всередині  міністерства (бухгалтерія, управління кадрів та ін.). Апарат міністерства складається з державних службовців і очолюється державним секретарем міністерства. Міністерство може мати підпорядковані йому підрозділи (органи), у тому числі територіальні (регіональні), які становлять «систему міністерства».

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення міністерства організовується державним  секретарем міністерства. Державний  секретар міністерства організовує  забезпечення діяльності міністра та поточну роботу з виконання покладених на міністерство завдань, подає міністрові пропозиції щодо розподілу відповідних  бюджетних коштів, координує роботу територіальних органів міністерства, підприємств, установ та організацій, що входять до сфери його управління.

Переважна більшість міністерств беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави в межах дорученої  справи: прогнозують перспективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку; беруть участь у  розробці проектів та у виконанні  загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного  розвитку України, охорони навколишнього  середовища, Державного бюджету України; беруть участь у підготовці міжнародних  договорів України, укладають міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводять  політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для  державних потреб та утворення державних  резервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів і здійснюють у межах  повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної  власності, що належать до їх відання; беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяють розвиткові підприємництва, ринкової інфраструктури; здійснюють іншу діяльність щодо забезпечення державних  інтересів в умовах формування ринкової економіки.

У цілому діяльність міністерств об'єднує  два типи функцій: функції із забезпечення аналітико-консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління; функції забезпечення задоволення потреб суспільства  і держави. Ці функції пов'язані  з наданням управлінських послуг населенню і в ході адміністративної реформи підлягають широкій децентралізації, у тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству.

 

 

 

 

 

2.Державні комітети (державні служби) України та інші центральні органи виконавчої влади: їх статус, функції

Державні  комітети (державні служби) — це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр  України або один із віце-прем'єр міністрів. Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітети покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Вони вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України, реалізуючи цю політику у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в ній, міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до їх відання. Державні комітети (державні служби) очолюють їх голови. Відповідно до статті 114 Конституції України голови державних комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів і мають статус державних службовців. Державні комітети діють на підставі положень, які затверджує Президент України.

Указом  Президента України від 15 грудня 1999 р. N° 1573/99 та наступними змінами до нього  затверджено такі Державні комітети та інші органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до державного комітету України: 1) державні комітети — архівів; будівництва, архітектури та житлової політики; по водному господарству; по земельних ресурсах; зв'язку та інформатизації; енергозбереження; у справах релігій; інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; лісового господарства; у справах сім'ї і молоді; з питань фізичної культури і спорту; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандартизації, метрології та сертифікації; статистики; з державного матеріального резерву; 2) прирівняні до статусу комітету: Вища атестаційна комісія, Національне космічне агентство; Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство.

 

Державні  комітети можуть мати підпорядковані їм підрозділи (органи), у тому числі територіальні (регіональні), які становлять так звану систему державного комітету. Формування державних комітетів (державних служб) у системі організаційної структури державного управління зумовлено тим, що певні функції виконавчої влади неможливо чи небажано віднести до відання одного міністерства або коли є необхідність організаційно (структурно) розмежувати відповідальність за прийняття рішень та їх реалізацію.

Крім державних комітетів до складу центральних органів виконавчої влади належать ЦОВВ зі спеціальним статусом. Це новий вид органів виконавчої влади, особливість яких полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішуватися шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності й повноваження саме цих ЦОВВ. ЦОВВ зі спеціальним статусом мають особливі завдання та повноваження. Щодо них можуть встановлюватися спеціальні умови утворення, реорганізації та ліквідації, підконтрольності та підзвітності. До ЦОВВ України зі спеціальним статусом віднесено: Анти-монопольний комітет, Державну податкову адміністрацію, Державну митну службу, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національну комісію регулювання електроенергетики, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Державний департамент з питань виконання покарань, Службу безпеки, Управління державної охорони, Головне управління державної служби. Діяльність частини ЦОВВ спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів.

 

3.Територіальні органи центральних органів виконавчої влади

 

Територіальні органи (підрозділи) міністерств та інших ЦОВВ є державними органами, які утворюються відповідними ЦОВВ для реалізації їх функцій та повноважень на місцевому територіальному рівні, тобто в областях або районах, містах Києві та Севастополі. Разом з власне апаратом відповідного центрального органу (міністерства, державного комітету) вони утворюють так звану виконавчу вертикаль галузевої чи функціональної спрямованості, яка отримала визначення як система міністерства або система державного комітету.

Зазвичай  на місцевому рівні органами міністерств, державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій  як підзвітні й підконтрольні  відповідним центральним органам. Ці підрозділи реалізують на відповідній  території політику держави.

Територіальні органи центральних органів виконавчої влади та функції державного управління в питаннях охорони здоров'я, праці та зайнятості, соціального захисту населення тощо, що фактично відповідає галузевим повноваженням місцевих адміністрацій. Особливу групу становлять місцеві органи (територіальні підрозділи) міністерств і державних комітетів, які не входять структурно до складу обласних державних адміністрацій, але взаємодіють з ними в питаннях реалізації державної політики в регіонах і є по суті «продовженням» центральних органів виконавчої влади, їх представництвом на місцях. До їх складу належать: управління, відділи Міністерства внутрішніх справ; управління Міністерства юстиції; податкові адміністрації (інспекції) Державної податкової адміністрації; територіальні відділення Державної митної служби; територіальні відділення Антимонопольного комітету; відділення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; управління, відділи Служби безпеки України, управління, відділи Державного комітету статистики; управління, відділи Головного контрольно-ревізійного управління; управління Державного комітету у справах захисту прав споживачів тощо. Більшість цих органів беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави на території регіону (області, адміністративного району, міста). Кожен із цих органів у межах дорученої йому сфери відання: організовує виконання законодавчих актів та контроль за їх реалізацією; прогнозує перспективні напрямки і стратегічні цілі, бере участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм економічного і соціального розвитку, реалізує функції з державного регулювання економіки, виконує функції внутрішньо-організаційного забезпечення роботи. Крім загальних, вони виконують на відповідній території і спеціальні функції. Так, територіальне відділення Антимонопольного комітету України контролює дотримання антимонопольного законодавства, накладає стягнення за його порушення, розробляє заходи з демонополізації економіки. Територіальне відділення Фонду держ-майна України розробляє проекти програм приватизації, організовує і контролює їх виконання тощо. Трансформація структури ЦОВВ в Україні та їх функцій у ході адміністративної реформи передбачає реформування ключових елементів системи місцевих (територіальних) органів міністерств і державних комітетів.