Рассмотрение отдельных категорий дел в гражданском процессе

Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 СК України: "за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, на підставі рішення суду такій особі може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам". Таким чином, на підставі судового рішення шлюбний вік як чоловіків, так і жінок може бути знижено до 16 років. Але для того щоб таке право отримати, потрібна одна умова, за якою право на шлюб повинно відповідати інтересам самої неповнолітньої особи. Так Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області в своєму рішенні від 4 червня 2010 року надаючи неповнолітній особі право на шлюб, оскільки остання чекає на дитину, зазначив, що надання права на шлюб в даному випадку відповідає інтересам неповнолітньої особи.

Такий нормативний припис, як надання неповнолітнім права на шлюб у судовому порядку не може розглядатися як обов'язок суду щодо безумовного задоволення заяви. У заявника є право на звернення до суду з даним питанням, але право на шлюб виникає лише на підставі рішення суду. Якщо перше урегульовано законом, то друге право є якісно новим, оскільки воно виникає не на підставі закону, а на підставі рішення суду, а тому воно є набувальним правом.

Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалюється судом як однією із гілок державної влади і від її імені, то таке право розглядається державою як індивідуальне нормо утворення і не є загальним для всіх неповнолітніх осіб. Таким чином, суд не дає права на вступ до шлюбу в усіх випадках, коли є такі звернення до суду, оскільки кожна така особа повинна довести перед судом необхідність для неї такого права. Отже, суд перевіряє об'єктивність звернень, наявність підстав для таких звернень, встановлює коло заінтересованих осіб та вислуховує їх думку, незважаючи на те, що така категорія справ і є непозовним провадженням. У даному випадку мова йде про збирання та надання доказів суду, які б підтверджували наявність поважних причин для неповнолітньої особи, на підставі яких останній було б надано право на шлюб. Саме на цьому питанні акцентує свою увагу законодавець, а не на шлюбному віці неповнолітньої особи, хоча дане питання є не менш важливим.

Разом з тим у штаті Массачусец, Північна Кароліна, шлюбний вік для чоловіків становить 14 років, а жінок -12 років. Такий же шлюбний вік мають жінки в Іспанії, Венесуелі, Уругваї. У Пакистані, наприклад, взагалі не існує мінімального шлюбного віку для жінок. Такий підхід до шлюбного віку в цих країнах в більшості своїй є традиційним, він не є характерним для України чи інших європейських країн. Так у Болгарії загальний шлюбний вік для чоловіків і жінок становить 18 років. У той самий час за наявності поважних причин з дозволу голови районного суду на підставі згоди на це батьків чи опікуна особа подає письмову заяву з нотаріально посвідченими підписами останніх. При цьому шлюбний вік особи може бути зменшено, але лише до 16 років (ст. 2 СК Болгарії). У той самий час незважаючи на те, що неповнолітній особі було надано право на шлюб, це ще не означає, що така особа в обов'язковому порядку зобов'язана вступати до шлюбу, але якщо вона цього не зробить, то таке право буде втрачено, оскільки суд, даючи право на шлюб, зобов'язаний зазначити, з ким така особа хоче вступити до шлюбу. Якщо ж неповнолітня особа захоче вступити до шлюбу з іншою особою, вона повинна повторно отримати таке право в суці.

Які ж обставини можуть бути визнані судом поважними при зверненні до суду неповнолітніх осіб щодо отримання права на шлюб? Законодавчо встановленого переліку таких обставин не існує.

Разом з тим до таких обставин, як правило, належать вагітність неповнолітньої дівчини, якій пропонується шлюб, чи вагітність повнолітньої дівчини, з якою хоче побратися неповнолітній чоловік, який ще не досяг шлюбного віку, чи обидва неповнолітні просять надати їм право на шлюб у зв'язку з тим, що у них уже народилася дитина чи її народження очікується.

Не можуть отримати право на шлюб неповнолітні особи, які мають намір вступити до шлюбу з родичами по прямій лінії споріднення, з рідними та двоюрідними братами та сестрами, племінниками, рідними, тіткою та дядьком. Разом з тим, право на шлюб може бути надано між рідною дитиною усиновлювача, яка є неповнолітньою, та усиновленою ним дитиною.

У той самий час право на шлюб не можуть отримати неповнолітні усиновлені діти в разі намагання їх вступити до шлюбу з усиновлювачами. Разом з тим, коли усиновлення буде скасовано, то таке право може бути надане.

Вітчизняне сімейне законодавство не передбачає отримання згоди батьків (усиновлювачів) опікунів на те, щоб неповнолітні особи могли зареєструвати шлюб. У той самий час, на думку автора, участь батьків (усиновлювачів) опікунів у судовому засіданні як заінтересованих осіб, а також особи, з якою хоче вступити до шлюбу заявник, є обов'язковою. Враховуючи той факт, що ЦПК України не має процесуального закріплення щодо порядку розгляду справ про надання неповнолітнім особам права на шлюб, тому судова практика на сьогодні є неоднозначною.

Надання неповнолітній особі права на шлюб - це перевірка судом наявності у такої особи повноважних обставин, які дають право суду знизити їй шлюбний вік внаслідок чого остання має право вступити до шлюбу з певною особою.

У разі відмови заявника від вступу до шлюбу з особою, з якою він хотів вступити до шлюбу і яка зазначена в рішенні суду, таке право втрачається.

Таким чином, процесуальне закріплення розгляду справ даної категорії буде сприяти однаковому право застосуванню процесуальних питань, пов'язаних з наданням права неповнолітнім особам права на шлюб у судовому порядку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури та джерел законодавства

1. Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю  ООН 10 грудня 1948 року.

2. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141).

3. Сімейний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135).

4. Науково-практичний коментар  Сімейного кодексу України –  К., 2003.

5. Кодекс о браке и семье Украины / Научно-практический комментарий. – Х., 2001.

6. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р.

7. Сімейний кодекс Російської Федерації.

8. Цивільний кодекс (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356).

9. Цивільно-процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492).

10. Антокольская М.В. Гражданское право / Учебник. – М., 1999

11. Антокольская М.В. Семейное право / Учебник. – М., 1999

12. Афанасьєва Т.М. Сім'я / Навчальний посібник – К., 1988

13. Гопанчук В.С. Сімейне право України / Підручник. – К., 2002

14. Дзера О.В. Сімейне право України / Навчальний посібник. – К., 1997

15. Иоффе О.С. Советское гражданское право (Ч. 3) – Л.,

16. Кузнецов И.М. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации. – М., 1996

17. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР – К., 1960

18. Матвеев Г.К. Советское семейное право. – К., 1982

19. Пчелинцева Д.М. Семейное право России / Учебник для вузов. – М., 2001

20. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Л., 1985

21. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Погляд у майбутнє // Право України. – 2001. – № 227. Рясенцев В.А. Семейное право. – М., 1971

22. Шахматов В.П. Молодая семья. – К., 198529. Газета "Факты", стаття "В Украине стали чаще жениться и реже разводиться"

23. www.kontrakty.com.ua / Бремя семейных уз, 21.04.2004

24. www.liga.net / Мониторинг СМИ, 23.04.2004

25. www.tehnopolis.com.ua / С Нового года – новый Семейный кодекс, 11.12.2003

26. www.virtlib.odessa.net / Юридический справочник, 20.05.2004