Гармонізація законодавства та уніфікація правових норм – основні форми зближення правових систем

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………..3

І. ПОНЯТТЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЯК ФОРМИ ЗБЛИЖЕННЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ………………………………………………………………………...……5

ІІ. ПОНЯТТЯ УНІФІКАЦІЇ ЯК ФОРМИ ЗБЛИЖЕННЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ……………………………………………………………………….……13

ВИСНОВОК………………………………………………………………...19

СПИСОК ВИКОНРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ……………………….…...21

ВСТУП

У теорії права неодноразово зверталася увага на напрями, способи  й форми зближення правових норм різних держав. Узгоджений правовий розвиток держав може відбуватися в таких  основних напрямах та формах: зближення  законодавства, при якому визначаються загальні напрями, етапи та способи  зближення законодавства держав у певній сфері; гармонізація законодавства, що виявляється в узгодженні загальних  підходів, концепцій розвитку національного  законодавства різних держав, запровадженні  спільних правових принципів і схваленні  окремих спільних рішень; прийняття  модельних законодавчих актів; уніфікація законодавства, тобто надання юридичним  нормам загальнообов'язковості для  суб'єктів права хоч би двох держав. Для реалізації цих напрямів, способів і форм можуть бути використані певні  акти. Наприклад, у першому випадку  — програми, плани, модельні акти, інше; у другому — наукові концепції  тощо; у третьому — спільні правові  норми, стандарти і т. ін. Зрозуміло, що юридична сила цих актів неоднакова, оскільки вони можуть бути програмними, нормативно-орієнтовними, рекомендаційними, безпосередньо-імперативними чи обов'язково схваленими.

Зближення правових систем може виступати як результат цілеспрямованих  дій держав, так і як побічний продукт міжнародної співпраці, коли держави спеціально не ставлять перед собою задачі привести своє законодавство до одноманітності [7].

Як способи цілеспрямованого зближення права більшість фахівців називає уніфікацію і гармонізацію. Самі ці категорії і їх співвідношення між собою по)різному трактуються в літературі. Більшість фахівців використовує дані терміни як взаємозамінні, або одне з цих понять кваліфікує як складову частину іншого. Так, на думку Г.К. Дмітрієвої, гармонізація є ширшим поняттям, оскільки зближення права може здійснюватися і за межами уніфікації. Тому слід розрізняти гармонізацію права в широкому значенні, яка охоплює також уніфікацію, і гармонізацію права у вузькому значенні слова, відмінну від уніфікації.

На думку Н.Г. Дороніної  гармонізація є різновидом уніфікації і повинна бути задіяна, коли необхідність в створенні одноманітних норм виникає в сфері, яка врегульована нормами адміністративного права. На її думку, ця сфера не підлягає уніфікації, оскільки державу не можна позбавити можливості здійснювати свою зовнішньоекономічну політику шляхом прийняття заходів адміністративного впливу на учасників міжнародного торгівельного обігу [6, c.85].

Також в науці міжнародного приватного права існує думка  про те, що терміни «гармонізація», «зближення», «координація» є синонімами і складовими процесу міжнародно-правової уніфікації [9, c.13-20].

І. ПОНЯТТЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЯК ФОРМИ ЗБЛИЖЕННЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ

Гармонізація законодавства   - (від грец. — скріплення, зв'язок, злагодженість, відповідність) — процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормативно-правових приписів з метою досягнення несуперечливості законодавства, усунення юридичних колізій, дотримання міжнародних, європейських та національних прав, стандартів. У сучасних умовах політичної, і економічної глобалізації є важливим способом правової інтеграції, одним з юридичних механізмів досягнення спільної мети різних міждержавних об'єднань та інтеграції світ, співтовариства у цілому. Гармонізація законодавства сприяє досягненню узгодженості правових систем або їх структур, частин у межах певної спільноти і має подвійну мету:

а) усунути прав, перешкоди, що можуть виникати через відмінності  національного права у зовнішньо  правових відносинах відповідних суб'єктів;

б) забезпечити створення  у певних сферах (права людини, економіка, екологія тощо) єдиних принципів, правил, правових стандартів, які можуть становити  основу єдиної політики відповідних  країн у цих сферах[2, c.15].

Гармонізація законодавства  відбувається у різних формах (адаптація  законодавства, імплементація, стандартизація та ін.) і може передувати уніфікації законодавства або ж застосовуватися  тоді, коли потреби в такій уніфікації немає. Як процес приведення системи  нормативно-правових приписів у певну  відповідність гармонізація законодавства  грунтується на науково-методологічних засадах єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодженості та досконалості. З огляду на світ, досвід основними  принципами гармонізації законодавства  є визнання людини найвищою соціальною цінністю; забезпечення прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; законність; соціальна спрямованість  законотворчості; демократизм, гласність, урахування громад, думки; системність, прогнозованість і наукова обгрунтованість  законодавчих рішень та ін.

Гармонізація може здійснюватися  на міжнародному (міждержавному) або  нац. рівні. Вона може бути одно- або  багатосторонньою. За односторонньої гармонізації законодавства відбувається узгодження законодавства однієї держави  із законодавством іншої (інших) держави (держав) чи актами міжнародних організацій. За багатосторонньої гармонізації законодавства  заходи щодо узгодження нормативно-правових приписів застосовуються всіма її учасниками. Важливим засобом гармонізації законодавства  є модельні закони (типові рекомендаційні законопроекти), що розробляються з  метою утвердження спільних прав, принципів та зближення законодавства. Така практика, наприклад, характерна для країн — учасниць СНД. Необхідною умовою гармонізації законодавства  є встановлення її меж. Однією з основних форм гармонізації законодавства у  міжнародному просторі є договір (конвенція, пакт, хартія та ін.), коли межі гармонізації, що застосовується, визначаються зобов'язаннями сторін (держав-учасниць). Членство в  міждержавних об'єднаннях (блоках) також  є формою гармонізації, за якої її межі визначаються прав, статусом такого об'єднання. Водночас гармонізація законодавства  може здійснюватися як в юридично обов'язковій формі, так і за допомогою  актів рекомендаційного характеру. Обсяг законодавства, що підлягає гармонізації, визначається політичними та економічними цілями кожної держави з урахуванням  особливостей її національної правової системи.

Гармонізація національного  законодавства з європейським та міжнародним правом передбачає узгоджену діяльність всіх суб’єктів, що здійснюється в межах їх компетенції, послідовно та поетапно. На першому етапі визначаються критерії гармонізації в різних сферах інтеграційної взаємодії відповідно до укладених договорів та визначаються галузі законодавства, що потребують гармонізації, окреслюється відповідне коло проблем правового регулювання в цій галузі. Крім того здійснюється переклад та опрацювання відповідних нормативно-правових актів (наприклад директив, регламентів ЄС) з метою їх практичного використання; матеріально-технічне забезпечення аналізу і розроблення національних правових актів; набуття теоретичного і практичного досвіду особами, причетними до зазначеної діяльності з питань законодавства, моніторингу, інформаційного забезпечення та ін. шляхом організації навчальних візитів до окремих країн. На другому етапі  відбувається співвідношення мети і завдань правового регулювання інтеграційної взаємодії, правова експертиза та порівняльно-правовий аналіз національних законодавчих та інших нормативно-правових актів, визначення їх відповідності укладеним міжнародним договорам та вироблення пропозицій щодо їх гармонізації з урахуванням наслідків гармонізації на національному рівні та впливу на національну правову систему; узгодження понять і термінів національного права та права міжнародних організацій, міжнародних договорів. На третьому етапі визначається та затверджується перелік нормативно-правових актів, що потребують гармонізації з урахуванням їх юридичної сили, а також перелік міжнародних договорів, які необхідно укласти з метою гармонізації. Крім того, відбувається визначення оптимальних форм та засобів, рівнів та меж гармонізації.

На четвертому етапі відбувається синхронна розробка та прийняття  нових нормативно-правових актів або внесення змін у діюче законодавство відповідними державними органами8. Важливим на даному етапі є подолання існуючих колізій між національним та міжнародним правом або правом міжнародних організацій чи їх об’єднань шляхом застосування відповідних процедур, а саме: визнання загальновизнаних принципів права, правових стандартів та їх закріплення у національному законодавстві; врахування загальних і специфічних вимог під час входження нормативних приписів актів міжнародних організацій у національну правову систему і т.ін. Гармонізовані нормативно-правові акти мають відповідати наступним вимогам: містити норми права, що відповідають положенням діючих міжнародних договорів; забезпечувати одноманітне розуміння та застосування правил, які встановлені всіма учасниками правовідносин та містяться в укладених міжнародних договорах; здійснювати юридичну дію, що за можливості виключає або мінімізує необхідність прийняття відомчих актів, а у випадках, коли така необхідність виникає – передбачати можливість гармонізації підзаконних актів; містити реальні гарантії та механізми виконання правовстановлюючих норм та положень правових актів суб’єктів гармонізації, а також заходи відповідальності протиправної та стимули правомірної діяльності; передбачати системність та внутрішній зв’язок національних актів та актів інших держав чи міжнародних організацій – суб’єктів інтеграції. Це видається можливим за умови дотримання основних вимог нормотворчої техніки, а саме: понятійний апарат і нормотворча техніка повинні мати наскрізний характер; у нормативно-правових актах мають бути визначені терміни, що вживаються в ньому; чітко визначений об’єкт правового регулювання; норми права, у переважній більшості, мають бути нормами прямої дії (слід уникати бланкетних норм).

Важливе значення для процесу  гармонізації права має одноманітне  тлумачення термінів і понять, що використовуються у міжнародно-правових документах. Передумовою цього є правильний переклад актів, що гармонізуються. (Наприклад, Наказом Міністерства юстиції України від 26.11.2003 р. № 144/5 затверджений Порядок перекладу актів європейського права на українську мову). При цьому важливим є надання перекладам статусу офіційного документу.

На п’ятому етапі відбувається реалізація гармонізованих актів, здійснюється оцінка досягнутих результатів на міждержавному та національному рівнях. У перспективі можливо продовження інтеграційної взаємодії у напрямі уніфікації та наближення.

Протягом всіх зазначених етапів відбувається: технічна допомога (обмін експертами, організація семінарів, навчання спеціалістів, допомога у перекладі відповідного законодавства); контроль інтеграційних органів за проведенням гармонізації[2, c.34-36].

Зокрема, саме для розробки наукових засад адаптації законодавства  України до законодавства ЄС, вдосконалення нормопроектної роботи було створено ряд інституцій, зокрема Українсько-европейський консультативний центр з питань законодавства (UEPLAC), метою якого є надання допомоги у досягненні повномасштабної імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Зокрема: сприяння наближенню законодавства України до законодавства ЄС у сферах, визначених у ст. 51(2) УПС, сприяння Україні у здійсненні нею необхідних законодавчих та інституційних змін відповідно до Плану дій Євросоюзу у сфері юстиції та внутрішніх справ; забезпечення процесу вступу України до СОТ. У контексті надання технічної допомоги українським інституціям UEPLAC формулює рекомендації щодо заходів, необхідних для ефективної реалізації наближеного законодавства України, а також подолання недоліків та невизначеностей, характерних для реформаторських процесів у колишніх країнах з централізовано-плановою економікою10. При Міністерстві юстиції України створюється Центр європейського та порівняльного права (Спочатку Центр порівняльного права), основним призначенням якого є сприяння органам державної влади при підготовці проектів нормативно-правових актів з урахуванням світового досвіду та основних положень законодавства ЄС з метою наближення законодавства України до норм і стандартів права ЄС11. Саме на цей Центр покладені обов’язки здійснення експертного, аналітичного, інформаційного та методичного супроводу адаптації законодавства України.

З метою вдосконалення  адаптаційного процесу та забезпечення перекладів законодавства ЄС створено Центр перекладів актів європейського права.

Таким чином, гармонізація є  процесом цілеспрямованого зближення  правових систем шляхом усунення суперечностей між ними та формування мінімальних правових стандартів через утвердження спільних правових принципів, що передбачає приведення законодавства держав-членів та країн не членів у відповідність з вимогами міжнародного права на підставі міжнародних договорів [1, c.129].

Гармонізація відбувається за допомогою різних засобів (адаптація, імплементація, стандартизація та ін.) і може передувати уніфікації законодавства або ж застосовуватися тоді, коли потреби в такій уніфікації немає.

За різними критеріями (суб’єктами гармонізації, сферою суспільних відносин, метою та ін.) механізм гармонізації може набувати різних модифікацій (різновидів). Наприклад, право Європейського Союзу вважається тією законодавчою моделлю, єдиним стандартом, згідно з яким своє право гармонізують країни Європи. В Європі виокремлюють п’ять різновидів механізму гармонізації законодавства, а саме:

1. Механізм гармонізації  всередині Європейського Союзу,  в державах-членах ЄС передбачає безпосередню участь держав-членів у створенні актів гармонізації ЄС.

2. Механізм гармонізації  в державах-кандидатах відбувається  на підставі угод про асоціацію  згідно політичної волі керівництва країни.

3. Механізм гармонізації  швейцарського національного права  передбачає застосування референдуму  як основного засобу гармонізації.

4. Механізм гармонізації  в межах Європейського економічного  простору на підставі Угоди  про Європейський економічний простір 1992 року.

5. Механізм гармонізації  в інших європейських країнах-партнерах,  а саме в Україні та Молдові.

Крім того, в теорії права  та міжнародному праві розрізняють  моделі гармонізації:

1. Повна гармонізація, що відбувається шляхом уведення у національне законодавство норм через прийняття директив. Наприклад, повна гармонізація промислових норм відбувається шляхом приведення у відповідність з директивами міжнародних організацій всіх технічних норм та елементів, що визначають готову продукцію.

2. Мінімальна гармонізація  відбувається шляхом взаємного  визнання та встановлення мінімальних стандартів, які враховують можливість їх зміни з урахуванням науково-технічного прогресу та відповідного внесення змін до цих стандартів[1, c.13-20].

З огляду на існуючі загальносвітові  тенденції гармонізація національного  законодавства з європейським та міжнародним правом може відбуватися в таких сферах суспільних відносин: правовий статус суб’єктів суспільних відносин; проблеми права власності, правий режим діяльності юридичних осіб та підприємців; проблеми права інтелектуальної власності; оподаткування; валютно-фінансова система; пенсійна система; банківська діяльність; ядерна енергетика; охорона оточуючого середовища та ін. Ці сфери умовно виокремлюються у загальний економічний простір; загальний простір зовнішньої безпеки; загальний простір свободи, безпеки та правосуддя; загальний простір науки, освіти, культури.