Міжнародне податкове планування

РОЗДІЛ ІІ. Міжнародне податкове планування

2.1. Організація міжнародного податкового планування

 

На сучасному етапі  розвитку світове господарство характеризується інтенсифікацією процесів, пов’язаних з міжнародною міграцією капіталів. Ще в недалекому минулому в системі світових господарських зв’язків домінуюча роль належала обміну товарів і послуг з характерним йому вивозом капіталу в позичковій формі. Сьогодні все більш значущн місце займають прямі фінансові, виробничі та технологічні зв’язки між підприємствами різних країн. Відтак капітали можуть відносно вільно переміщуватися з однієї країни в іншу в пошуках найбільш сприятливих умов для свого застосування, досягнення “максимізації” прибутку, що викликає необхідність враховувати вплив значної кількості факторів, у тому числі податкових. За нашим глибоким переконанням, врахування податкового фактора для підприємств, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, наразі набуває істотного значення, адже, в кінцевому рахунку, саме податкове планування дозволяє здійснити вибір між різними варіантами і методами здійснення діяльності та розміщення активів, а головне – забезпечити досягнення найнижчого рівня оподаткування.

 

В економічній та юридичній  літературі приділяється значна увага  аналізу питання міжнародного податкового  планування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, створенні структурних  філіальних підрозділів, застосуванні методів міжнародного податкового планування в конкретних практичних ситуаціях. Це, для прикладу, праці А.Р. Горбунова, В.А. Кашина, С.Ф. Сутиріна та інші [31, 63, 64, 95, 189].

 

Міжнародне податкове  планування (далі – МПП) можна розглядати як напрям податкового планування, який передбачає застосування специфічних  міжнародних інструментів планування. Під інструментами МПП розуміємо організаційні, технологічні, правові та ресурсні фактори, використання яких приводить до досягнення цілей податкового планування. Окремим інструментом є офшорні зони (офшорні території, офшорні юрисдикції, офшорні центри) чи офшорні компанії, в яких реалізуються такі переваги: анонімність і конфіденційність, низькі податки чи їх відсутність, відсутність валютного контролю, банківські рахунки в будь-якій валюті, низький розмір митних платежів, ефективна та недорога банківська система, прибуток/капітал у твердій валюті, в надійних банках, у стабільній країні. Але детальніше на подібній діяльності зупинимося пізніше.

 

Основними інструментами  міжнародного податкового планування є:

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

Країна, в якій податковий режим для даного виду діяльності є більш пільговим, ніж в інших країнах, являє собою по суті форму “податкового сховища” для цієї діяльності. Аналіз показав, що практично для будь-якої країни можна назвати вид діяльності (чи форму підприємства), у відношенні якої вона виступала б як “податкове сховище”.

 

У той й же час необхідно  зазначити, що за рівнем податкового тягаря всі країни світу можна поділити на дві групи: юрисдикції з високими податками та юрисдикції з ліберальним оподаткуванням.

 

До юрисдикцій з високим  рівнем оподаткування (виходячи з загальнотеоретичного розуміння юрисдикції як правової сфери, на яку поширюються повноваження певного державного органу), належить більшість країн з розвинутою економікою і країн, що розвиваються: ставка податку на прибуток корпорацій і індивідуального прибуткового податку тут в межах 30 – 60 %, ставки податків на розподіл прибутку у формі процентів, дивідендів і роялті – 15 – 35 %. При цьому існує досить жорстка процедура створення компанії, контроль фінансової звітності.

 

До юрисдикцій з ліберальним  оподаткуванням належать так звані  офшорні юрисдикції, що приваблюють  іноземний капітал шляхом надання  спеціальних податкових та інших  пільг. Відповідно, офшорна юрисдикція – країна чи особлива територія всередині країни, законодавство якої щодо заснування, управління та оподаткування компаній орієнтовано здебільшого на міжнародний, а не на внутрішній бізнес.

 

При цьому офшорною діяльністю визнається будь-яка офіційно дозволена  закордонна комерційна діяльність іноземних  юридичних і фізичних осіб в іноземних  валютах з території країни реєстрації з юридичними і фізичними особами  – резидентами іноземних країн  у пільговому реєстраційному, валютному, митному, податковому і адміністративному режимі.

 

Слід також зазначити, що деякі країни через систему  податкових пільг створюють режим для іноземних підприємців, близький до офшорного, але без формального ведення офшорного режиму (фактичні офшорні центри).

 

З точки зору визначення особливостей фінансово-правового статусу платників податків, які здійснюють податкове планування, заслуговує на увагу аналіз зв’язків між організаційно-правовою формою платника та можливостями здійснення ним оптимізації оподаткування.

 

Розглянемо деякі різновиди організаційно-правових форм, що найбільш часто використовуються офшорними компаніями.

 

Першою організаційно-правовою формою є повне товариство, або  товариство з повною відповідальністю (Partnerships, General Partnerships, & Co, and Company) відрізняється від інших видів суб’єктів господарської діяльності насамперед солідарною відповідальністю всіх його учасників по зобов’язаннях товариства, включаючи особисте майно учасників. За законодавством деяких країн (США, Великобританія, ФРН та інші) повні товариства не визнаються юридичними особами та одержують відповідні податкові пільги. Податкове законодавство більшості країн не вважає підписання договору про спільну діяльність результатом створення нової юридичної особи, а відповідно не стягує податок на прибуток товариств. Податком на прибуток після його розподілу обкладається окремо кожний учасник товариства. Якщо учасники товариства перебувають на території однієї держави, то переваги мінімальні, а в разі участі в товаристві нерезидентних фірм, заснованих у “податкових оазисах”, вигода очевидна. У товариства немає статутного капіталу, акцій, які можна було б купити або продати на ринку. Це об’єднання декількох, переважно дрібних, фірм або фізичних осіб (останнім часом практично не застосовується), що діють на підставі договору про спільну діяльність. Причому законодавства окремих юрисдикцій вимагають у назві даної компанії наявності однієї з таких приставок: Partnerships, General Partnerships, & Co, and Company.

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

Найбільш часто офшорні  банки створюються для досягнення таких цілей:

 

отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських рахунків. Це дозволяє включитися в систему неформальних зв’язків банківського співтовариства, встановити партнерські зв’язки з великими банками і таким чином отримують доступ до їх фінансової інфраструктури;

 

забезпечення сприятливих  умов реєстрації закордонного комерційного банку. У більшості держав світу виключно високі вимоги до репутації і капіталу банків, існують протекціоністські бар’єри. В цих умовах зареєструвати офшорний банк – часто єдина можливість заснувати за кордоном підприємство цього типу;

 

управління капіталом  і обслуговування обмеженого кола клієнтів. Звичайно це дочірні фірми материнського  підприємства, а також визначені групи підприємств, що вступили у фінансовий пул і закордонні філіали фірми (включаючи інші офшорні компанії) [108].

 

прибуткове вкладання  коштів, що перебувають на його депозитах  на світових фінансових ринках. Офшорні банки можуть проводити кредитні операції і забезпечувати кредитування групи підприємств, а також прибуткових ділових проектів третіх фірм. Для офшорного банку можливий вихід на міжнародний ринок сумісних кредитів.

 

податкове планування. Приміром, проценти на кредити іноземних банків, розташованих у певних державах (наприклад, на Кіпрі), за українськими податковими угодами не оподатковуються у джерела. Відповідно кредитування бізнесу в Україні вигідно здійснювати саме через ці юрисдикції.

 

Серед офшорних компаній, діяльність яких пов’язана з оптимізацію  оподаткування, особливе місце посідають офшорні трасти. Траст являє собою механізм, який дозволяє одній особі (засновнику чи донору) передавати іншій особі (довірчому власнику чи опікуну) пакет довірчої власності для управління в інтересах третьої особи (однієї чи декількох), іменований бенефіціаром (вигодонабувачем).

 

До пакету можуть входити готівкові гроші, рухоме та нерухоме майно, у тому числі, і те, що перебуває в спільному володінні, цінні папери, інтелектуальна власність, страхові поліси (пенсійні та медичні) та інші майнові права. Його юридичним власником стає опікун. За опікуна може виступити довірча приватна особа, професійний фінансовий менеджер, трастова компанія чи банк, що має трастовий відділ.

 

Траст регулюється правовими  принципами англосаксонської системи  права. Специфіка трастової форми  визначається тим, що титул власності  переходить іншій особі (опікуну) на весь період дії траста (строк дії траста може бути необмеженим). Це значить, що для третіх осіб власником переданого в траст майна є опікун. В той же час право на доходи від володіння майном траста належить бенефіціару.

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

Холдингові фірми можуть використовуватися в комбінації з фінансовими компаніями, офшорними  банками, торговельно-посередницькими  фірмами та іншими видами офшорних фірм.

 

У ході розгляду питання про  організацію міжнародного податкового  планування отримуємо висновок про  те, що спосіб та характер діяльності і  визначає зрештою подальший вибір організаційно-правової форми платника податку та зумовлює особливості його фінансово-правового статусу.

2.2. Податкове планування  з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування

 

Для розуміння сутності податкового  планування з використанням зон  зі спеціальним режимом оподаткування  доцільно звернутися до аналізу співвідношення понять “зони зі спеціальним режимом оподаткування” та “офшорні зони”.

 

Як і будь-яке інше явище, виникнення офшорних зон було зумовлено рядом об’єктивних причин. Насамперед, їх зародження зумовлене можливістю розвитку й необхідністю виникнення даного процесу, які збіглися в часових рамках.

 

Можливості виникнення офшорних зон сприяли два основних фактори. Насамперед, це ослаблення військово-політичної напруженості у світі наприкінці 50-х рр. Другий фактор – здобуття незалежності більшістю колишніх колоній, на території яких у першу чергу й стали формуватися офшорні зони. У даній роботі під необхідністю виникнення того або іншого явища розуміється ситуація, у рамках якої подальше функціонування конкретних процесів без змін стає скрутним або навіть неможливим.

 

Звернувшись до історії, можна  відмітити, що спочатку деякі невеликі держави з обмеженими економічними ресурсами свідомо пішли на створення особливої законодавчої структури з головною метою – залучити іноземні ресурси та капітал, активізувати міжнародну торгівлю. Натомість пропонувалась низка вигідних умов для організації і ведення підприємництва, головною з яких було істотне зниження податкового тягаря чи повне звільнення від податків на доходи.

 

Історія походження офшорних зон не така вже й утаємничена, як могло б здатися на перший погляд.

 

Цей процес розпочався в період розквіту фінікійців, коли стародавні Афіни ввели двохвідсотковий  імпортний і експортний податок, то грецькі і фінікійські купці  почали робити об’їзд в двадцять миль, щоб уникнути сплати цих зборів. Незабаром найбільші сусідні  острови стали сховищами для  безмитної і безподаткової торгівлі і місцями накопичення для контрабандного ввозу товарів у Афіни без сплати податків. Потім великим центром вільної торгівлі була столиця першого афінського морського союзу – острів Делос. Щодо середньовіччя, то слід згадати італійські міста Ліворно та Трієст, та югославський Шибеник, а історія інституту довірчого володіння – траста як засобу податкового планування сягає часів хрестових походів.

 

У п’ятнадцятому столітті Фландрія була процвітаючим міжнародним центром з невеликою кількістю обмежень чи податками на місцеві чи іноземні товари. І решті-решт англійські купці віддавали перевагу продажу своєї бавовни у Фландрію, а не в Англію, де вони повинні були б сплачувати високі податки і мита.

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

Офшорні фінансові центри існують по усьому світу, відповідно до оцінок ООН від 60 до 90 держав практикують розвиток офшорної індустрії на своїй території [225]. Департамент США зараховує до офшорних зон 56 юрисдикцій, включаючи самі США. За деякими оцінками, найбільшим офшорним фінансовим центром є Лондон [213].

 

Позитивне значення для становлення  офшорних зон і пов’язаних з ними способів ведення фінансово-господарської  діяльності мала розпочата в середині минулого століття науково-технічна революція. Без її досягнень, що втілилися в  розвиток різноманітних передових інформаційних технологій і засобів зв’язку, було б неможливе ефективне функціонування багатьох офшорних структур. Так, звичайною для офшорного бізнесу є ситуація, коли підприємство зареєстровано в одній країні, діяльність веде в іншій (інших), банківський рахунок відкритий у третій, а власник мешкає в четвертій.

 

Останніми роками масштаби офшорного  бізнесу зростають досить стрімкими темпами. За існуючими оцінками, в середині 90-х р. до половини всього обсягу світових валютних операцій проходило через офшорні центри. Досить наочно про роль офшорного бізнесу в світовій валютно-фінансовій системі і в русі капіталу свідчать дані спеціального дослідження, проведеного експертами Міжнародного валютного фонду (далі – МВФ).

 

Офшорні зони та території  тією чи іншою мірою сприяють активнішому  переміщенню капіталів і, виконуючи  роль регулюючих клапанів, є провідниками експорту та імпорту капіталів.

 

З точки зору оцінки рівня розвитку офшорної діяльності особливої уваги заслуговує підготовлена МВФ доповідь, у якій проаналізовані масштаби і динаміка зарубіжних банківських депозитів у сімох найбільших офшорних центрах (Багамські острови, Гонконг, Бахрейн, Панама, Сінгапур, Кайманові острови, Нідерландські Антильські острови).

 

У процесі дослідження виявилося, що накопичені зарубіжні банківські депозити за своїми розмірами значно перевищують основні макроекономічні показники країн перебування і суттєво перевищують звичайні потреби банківського обслуговування національних економік. Сукупні зарубіжні банківські депозити всіх сімох офшорних центрів дорівнювали в 1975 р. 21,7 % таких депозитів усіх розвинутих країн світу, 1980 р. – 27,6 %, 1985 р. – 28,1 %, 1990 р. – 27,1 %, в 1995 р. – 28,3 %.