Міжнародне податкове планування

 

За оцінками експертів  МВФ, в окремих країнах доходи від офшорного бізнесу сягають 30 – 40 % валового продукту.

 

Про масштаби офшорного бізнесу  свідчать і дані про кількість офшорних компаній, зареєстрованих у цих центрах. Так, у Панамі на початку 90-х р. було зареєстровано близько 120 тис. офшорних компаній, на острові Мен – 40 тис., в Гібралтарі – 25 тис., в Ірландії – 22 тис., на Багамах – 21 тис., на островах Гернсі та Джерсі – по 20 тис., на Кайманових островах – 18 тис., на Кіпрі – 13 тис.

 

У міру того як розвивався міжнародний  бізнес почали з’являтися не тільки банківські, але й інші офшорні структури  – торговельні, страхові, інвестиційні. У підсумку в 90-і рр. XX ст. почався справжній бум офшорного бізнесу, з’явилося від 1,5 до 3 млн. офшорних компаній, у тому числі до 50 тис. російських [98, c. 31]. При цьому, якщо до початку 90-х рр. їхня кількість щорічно збільшувалася на 20 %, то в 90-х рр. уже на 40-50 %. За оцінками глобальної організації “ОКРА”, що пропонує професіональні консалтингові послуги у сфері офшорного підприємництва, 15000 компаній створюються для офшорних цілей щорічно в одному тільки Гонконгу і ще 50000 в інших офшорних юрисдикціях [230].

 

Це означає, що загальна кількість компаній, які створюються в цілях ведення офшорного підприємництва, перевищує 100000 за рік.

 

Окрему увагу необхідно  приділити питанню формування законодавчої бази офшорного підприємництва. При формуванні правової основи офшорних юрисдикцій компетентні органи останніх орієнтуються на:

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

• комплекс законодавчих актів, що регламентують створення й  функціонування офшорних компаній. Сюди варто віднести наявність корпоративного законодавства, що регламентує створення  компаній певних видів діяльності (банківського, трастового тощо); розмір податкових пільг, наданих власникам офшорних компаній; наявність міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування; наявність законодавчих актів, що регламентують збереження конфіденційної інформації власників офшорних компаній; наявність законодавства, що перешкоджає легалізації доходів незаконного походження; наявність законодавчих актів, що регламентують процедуру реєстрації офшорних компаній. Тут особлива увага приділяється оперативності процедури реєстрації, розміру реєстраційних внесків і обмеженням відносно назв компанії;

 

• географічне положення  офшорної зони теж може стати її конкурентною перевагою, хоча й не є  головним чинником, що впливає на ухвалення  рішення інвестором. Проте більшість інвесторів віддають перевагу відносній географічній близькості своїх офшорних компаній. Це може бути пов’язано з необхідністю проведення зборів засновників або ради директорів безпосередньо в країні реєстрації компанії, з бажанням інвесторів тісніше спілкуватися з фірмами, що здійснюють управлінські функції офшорною компанією. В інших випадках територіальна віддаленість компанії від основного місця проживання її власника є тільки плюсом, оскільки сам факт існування офшорних зон має на увазі деяку відособленість від іншого світу. Крім того, має значення розташування офшорної зони в одному з часових поясів, що дозволяє синхронізувати її роботу з основними фінансовими центрами світу;

 

• загальний імідж офшорної зони: територіальна належність офшорної юрисдикції до тієї або іншої держави  й політичного режиму; участь офшорної юрисдикції в тому або іншому економічному утворенні – блоці, союзі, організації. Слід зазначити, що членство офшорної зони в тому або іншому вигляді  в певному економічному утворенні  з одного боку піднімає престиж компанії, зареєстрованої у такій зоні, з іншого – офшорна зона автоматично втрачає автономність і незалежність у всіх своїх діях і може бути піддана будь-якому тиску;

 

• належність офшорної юрисдикції до одного із видів офшорних зон (цей  аспект буде проаналізований додатково);

 

• репутація офшорної зони, яка безпосередньо пов’язана з проблемою “відмивання брудних грошей”. Дисертант має наголосити на наявності тенденції відмови як з боку партнерів, так і з боку контрагентів від роботи з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах з поганою репутацією.

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

Офшорні центри (позанаціональні  центри) – невеликі (як правило, острівні) держави и території, які здійснюють політику залучення іноземних капіталів  та надають їм різноманітні пільги при проведенні фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентамита в будь-якій іноземній валюті. У світі налічується близько 55 офшорних центрів, у яких, за оцінками, обертається понад 3 трлн. дол. США. Офшорні центри надають іноземним інвесторам такі пільги: відсутність податку на прибуток, який зазвичай замінений щорічним збором у розмірі 150 – 1000 дол.; спрощена процедура реєстрації офшорних компаній та управління ними; забезпечуючи анонімність, емісія акцій на пред’явника; відсутність обмежень при вивезенні капіталу, внаслідок чого офшорні компанії можуть вільно здійснювати платежі та відкривати депозитні рахунки в будь-якій валюті та будь-яких зарубіжних банках” [207].

 

Великий енциклопедичний  словник трактує цей термін таким  чином: “Офшор (англ. off-shore – той, що знаходиться на відстані від берега, поза територією держави) – території, що надають пільговий режим (зниження податків, звільнення від валютного контролю тощо) для фінансово-кредитних операцій з іноземними учасниками та в іноземній валюті” [12, c. 863].

 

Український фінансовий словник  визначає так: “зона офшорна –  невеликі держави чи території, що залучають  чужоземні капітали через надання  податкових та інших пільг у проведенні фінансово-кредитних операцій з чужоземними резидентами і в чужоземній валюті” [55, с. 183].

 

У Постанові Кабінету Міністрів України “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” від 14.03.94 № 167 зазначено, що “банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України”.

 

У проекті Податкового  кодексу України № 3266-1 Верховної Ради України від 20.06.2000 визначено: “офшорні зони – спеціальні економічні зони, в яких застосовуються особливі правила оподаткування”.

 

Достатньо точним є визначення офшорного бізнесу, в розділі 28А  Податкового Законодавства Кіпру. Відповідно до нього, офшорний бізнес визначається як законний бізнес, що здійснюється за кордоном і має закордонні джерела доходу [41].

 

Відповідно до визначення ООН, офшорним інститутом є “будь-який банк, що перебуває в будь-якій частині  світу, що приймає депозити або управляє рахунком, деномінованим в іноземній валюті на користь фізичної або юридичної особи, зареєстрованої в юрисдикції, відмінної від місця знаходження банку” [212]. Міжнародна організація Форум Фінансової Стабільності (ФФС) визначає офшорні зони як “юрисдикції, які залучають великий рівень нерезидентної активності” [213].

 

Разом з тим сьогодні остаточно  ще не сформований понятійний апарат, класифікаційні схеми, бракує єдиного бачення особливостей офшорів, їх формування та функціонування. Наразі поняття “офшор” не достатньо чітко визначене в науковій і довідковій літературі. Існує цілий ряд трактувань поняття та класифікації офшорних утворень.

 

З узагальнення практики і досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців визначення поняття “офшорну” випливає уособлення в ньому офшорного центру, офшорної зони, офшорної території, офшорної юрисдикція, центру розвитку офшорного бізнесу (фінансово-економічної діяльності), центру розвитку офшорних форм ділової активності. Податковий рай, податкова гавань, податкове сховище, податкова оаза, країни зі сприятливим податковим законодавством, безподаткова територія – скоріше рекламно-журналістські та туристичні штампи, хоч і є певною ілюстрацією явища.

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

У новій редакції п. 18.3 ст. 18 зазначалося, що “перелік офшорних зон  щорічно оприлюднюється Кабінетом  Міністрів України”, а визначення нерезидентів, створених у офшорних зонах, не надавалось.

 

Проведений аналіз нормативно-правових актів дозволяє стверджувати, що названа норма Закону до оприлюднення Урядом переліку офшорних зон не могла застосовуватись.

 

Уряд доручив цю справу Міністерству закордонних справ  та Міністерству зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі, які в газеті “Урядовий кур’єр” № 132 від 17.07.99 опублікували “Орієнтовний перелік офшорних зон”, що охопив 43 країни. Однак даний перелік не мав належної юридичної сили, оскільки він не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України і був підготовлений окремими міністерствами [206]. Крім того, використання в назві слів “орієнтовний” дозволяв досить довільно тлумачити положення цього нормативно-правового акта.

 

Тим часом Кабінет Міністрів видає розпорядження “Про перелік офшорних зон” № 106-р від 01.03.2000. Цей довгоочікуваний перелік налічував 44 офшорні країни, тоді як у світі їх налічується до 80 [201, c. 122].

 

Оскільки це перший подібний акт Уряду, то його недоліками було не лише невключення до переліку низки  всесвітньо відомих офшорних країн, зокрема, Люксембургу, Швейцарії, але й істотні географічні помилки.

 

Через рік Кабінет Міністрів оприлюднив новий перелік – розпорядження Кабінету Міністрів України “Про перелік офшорних зон” від 14.03.01 № 79-р. Кількість офшорних зон скоротилась з 44 до 4, були виправлені всі географічні помилки. Наступним було Розпорядження Уряду “Про перелік офшорних зон” № 53-р від 14.03.02 із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Уряду “Про доповнення переліку офшорних зон” № 156-р від 29.03.02, яким до переліку було внесено Кіпр. З приводу доповнення переліку Кіпром народний депутат Сергій Терьохін зазначив у інтерв’ю газеті “Галицкие контракты” № 4 від 21-27 січня 2002 р., що це зумовлено політичними інтересами певних сил, а точніше “шкурними”. Декому необхідно було ввезти чи вивезти кошти під парламентські вибори в Україні. Виключати Кіпр з переліку офшорних зон, а це наймогутніший офшор в Європі, просто безглуздо. Наслідком такого кроку стане удосконалення способів “відмивання” грошей, а постраждають бюджет; фіскальна і фінансова системи”.

 

Існуючий зараз перелік  офшорних зон був затверджений Розпорядженням Уряду “Про перелік офшорних зон” № 77-р від 24.02.03, який налічує 42 офшорні зони. Зокрема, це: британські залежні території: острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні; близький Схід: Бахрейн; Центральна Америка: Беліз, Панама; Європа: Андорра, Гібралтар, Монако; карибський регіон: Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос; Африка: Ліберія, Сейшельські Острови; Тихоокеанський регіон: Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, острови Кука, Самоа; Південна Азія: Мальдівська Республіка.

 

Отже, історія трансформації  переліку офшорних зон має довгий шлях. Кожен раз Уряд України дотримувався різних критеріїв при віднесенні тієї чи іншої країни до офшорної, і як результат – щорічні зміни в переліку офшорних зон. Наслідками такої нестабільності в законодавстві є, по-перше, нестійкий характер економічних відносин між господарюючими суб’єктами різних держав. По-друге, саме зміни переліку можуть призвести до протиправного використання офшорних зон, сприяти таким негативним явищам як тінізація економіки, відмивання “брудних грошей”, незаконне вивезення капіталу, ухилення від оподаткування.

 

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

Розглянувши процес міжнародного податкового планування як напряму  податкового планування та проаналізувавши  його інструменти, дисертант дійшов висновку про необхідність врахування територіального аспекту, що зумовлює відмінні ознаки міжнародного податкового  планування та про наявність підстав, у тому числі нормативних, застосування можливостей міжнародного податкового планування не тільки до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, але й до тих національних господарюючих суб’єктів, які намагаються мінімізувати податкові платежі в межах своєї юрисдикції шляхом, приміром, переміщення доходів у країни з пільговим режимом оподаткування, інвестицій – у найбільш доходні, надійні і неоподатковувані активи на міжнародних ринках капіталу.

 

Враховуючи, що за рівнем податкового тягаря всі країни світу можна поділити на юрисдикції з високими податками та юрисдикції з ліберальним оподаткуванням, у межах дисертаційного дослідження основна увага була спрямована на визначення особливостей фінансово-правового регулювання відносин, пов’язаних із діяльністю юрисдикцій з ліберальним оподаткуванням (офшорних юрисдикцій), що приваблюють іноземний капітал шляхом надання спеціальних податкових та інших пільг. Питання розглядалося в контексті взаємного впливу вітчизняного податкового законодавства, законодавства офшорних юрисдикцій, міжнародного права, зокрема Правил страхування в умовах офшору, Припису про майно, що управляється на основі доручення, Закону про міжнародні компанії та спеціального законодавство у країнах світу.

 

Дисертант обґрунтовує положення  про те, що в ході здійснення вітчизняними суб’єктами господарювання податкового  планування з метою мінімізації  податкових платежів спосіб та характер їх діяльності визначає в кінцевому  рахунку подальший вибір організаційно-правової форми платника податку (в тому числі у разі реєстрації українськими компаніями пов’язаних компаній в офшорних юрисдикціях) та зумовлює особливості їх фінансово-правового статусу, розглянута специфіка способів мінімізації податків за рахунок використання відмінностей певних організаційно-правових форм.

 

Формулюється висновок про  те, що наявність і швидке вдосконалення  законодавчої бази офшорного підприємництва є однією з причин швидкого розвитку офшорної індустрії. Запропоновано ввести у вітчизняне законодавство термін “офшорна індустрія” для позначення діяльності, спрямованої на одержання прибутку від залучення іноземних інвестицій за рахунок запровадження спеціальних режимів оподаткування, фінансової та господарської діяльності у межах певної держави або її регіону.