Міжнародне співробітництво

 

Міжнародне співробітництво  на сьогоднішній день є одним з  ключових факторів, що впливає на міжнародну торгівлю товарами, розвиток міжнародного транспорту та туризму. Безперечним  фактом є те, що досягнення сучасного  рівня міждержавного співробітництва в митній сфері, співробітництва між національними митними організаціями було б неможливе без створення міцних інституціональних основ.

 

Система міжнародного співробітництва  с митній справі пройшла декілька еволюційних етапів.

 

Першу міжнародну митну організацію було створено в 1890 року. Вона мала назву Міжнародний союз для публікації митних тарифів і виконувала, скоріше, інформаційні, ніж організаційні функції. Дана організація діє й сьогодні, на нараховує 50 держав-учасниць.

 

 

Історія сучасного міжнародного митного співробітництва веде свій відлік з 12 вересня 1947 року. Саме цього дня з ініціативи 13 урядів західноєвропейських держав, що входили до складу Комітету європейського економічного співробітництва, дали згоду на створення Робочої групи, яка б досліджувала можливість створення одного чи декількох європейських митних союзів, заснованих на принципах ГАТТ.

 

Результатом роботи цих двох комітетів стало підписання 15 грудня 1950 року у Брюсселі двох конвенцій – Конвенцій по номенклатурі для класифікації митних тарифів і Конвенції по оцінці товарів у митних цілях. Тоді ж був підписаний установчий документ першої спеціалізованої митної організації – Конвенція про створення Ради митного співробітництва, що набула чинності 4 листопада 1952 року.

 

Саме цій організації, яка з середини 90-х років XX століття отримала назву Всесвітня митна  організація судилося стати основою  для розвитку міжнародного митного  співробітництва в сучасному  Світі.

 

Всесвітня митна організація  є незалежним міждержавним органом, діяльність якого на сьогодні зосереджена  в таких сферах: вирішення питань безпеки та поліпшення світової торгівлі, розвиток потенціалу національних митних служб, боротьба з підробками та контра фактом.

 

Організацією розробляються  і подаються державам-членам пропозиції і рекомендації, які стосуються різноманітних напрямків їхньої діяльності у митній справі, здійснюється підготовка проектів конвенцій і поправок до вже діючих конвенцій з митних питань, здійснюється співробітництво з іншими міжурядовими організаціями з питань, що входять до її компетенції тощо.

 

Неможливо уявити розвиток митної системи України без імплементації  положень найважливіших митних конвенцій, які укладено в рамках діяльності Всесвітньої митної організації, предметом  яких є найбільш важливі сфери  митного регулювання, а саме:

 

1. Конвенція про створення  Ради митного співробітництва  1950 р. (Україна підписала дану конвенцію у 1992 р. і фактично стала членом даної організації).

 

2. Митна конвенція про  контейнери 1972 р.

 

3. Міжнародна конвенція  про безпеку контейнерів 1972 р.

 

4. Митна конвенція про  міжнародні перевезення вантажів з використанням книжки МДП 1975 р. (Україна бере участь з 1995 р.).

 

5. Конвенція ООН з боротьби  з незаконним обігом наркотичних  засобів та психотропних речовин 1988 р.

 

6. Найробійська конвенцію  2000 р.

 

7. Міжнародна конвенція  про Гармонізовану систему опису  та кодування товарів (зі змінами) (приєднання відбулося згідно  з Указом Президента України  від 17 травня 2002 року № 616/2002).

 

8. Женевська міжнародна  конвенція про узгодження умов  проведення контролю вантажів на кордонах (приєднання відбулося згідно з Указом Президента України від 4 липня 2002 р. №616/2002).

 

9. Міжнародна конвенція  про взаємну адміністративну  допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (приєднання відбулося згідно з Указом Президента України від 23.05.2000 № 699/2000).

 

Положення деяких конвенцій  фактично вже використовується Україною. Це, наприклад, Вантажна митна декларація, порядок і метод визначення митної вартості, режим функціонування митних складів.

 

Україна укладає угоди і з регіональними об'єднаннями. Так, 16 червня 1994 р. було підписано "Угоду про партнерство та співробітництво" з Європейським співтовариством, де в статті 76 "Митниця" було зафіксовано, що метою співробітництва є забезпечення виконання всіх положень, що мають бути прийняті щодо торгівлі на основі взаємної вигоди, та досягнення зближення української митної системи з митною системою Співтовариства.

 

Співробітництво, зокрема, передбачає:

 

• обмін інформацією;

 

• удосконалення методів  роботи;

 

• запровадження об'єднаної  номенклатури та єдиного адміністративного  документа;

 

• взаємозв'язок між транзитними системами Співтовариства та України;

 

• спрощення перевірки  та оформлення, які стосуються перевезення  товарів;

 

• підтримку введення сучасних митних систем;

 

• організацію семінарів  і навчальних циклів.

 

На протязі 1991—2004 років  Україною було підписано більше 40 двосторонніх міжурядових угод з іншими державами про взаємну адміністративну допомогу в митних справах. Міжурядові угоди, що базуються на рекомендаціях Світової митної організації, підписано практично з усіма країнами СНД (крім Киргизії), деякими країнами ЄС (Великою Британією, Францією, Австрією, Грецією, Фінляндією, Бельгією, Італією) та іншими країнами світу в галузі попередження, розслідування та припинення порушень митного законодавства.

 

З числа міжнародних угод, прийнятих у рамках СНД, на багатосторонній  основі Україна підписала Правила  визначення країни походження товарів  від 24.09.1993 р.; Угоду між урядами країн СНД про взаємну допомогу в митних справах.

 

 

 

 

Глава 78. Міжнародне співробітництво з питань державної митної справи

Стаття 563. Участь України у міжнародному співробітництві з питань державної митної справи

1. Участь України у міжнародному співробітництві з питань державної митної справи є складовою частиною її зовнішньополітичної діяльності.

Стаття 564. Міжнародна діяльність центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи

1. Міжнародна діяльність центрального  органу виконавчої влади, що  забезпечує реалізацію державної  політики у сфері державної  митної справи, спрямовується і  координується Президентом України,  Кабінетом Міністрів України та здійснюється за погодженням з Міністерством закордонних справ України.

2. За дорученням Кабінету Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, може в обсязі наданих відповідно до закону повноважень вести переговори та консультативну роботу, пов’язану з підготовкою міжнародних договорів з питань державної митної справи.

3. Центральний орган виконавчої  влади, що забезпечує реалізацію  державної політики у сфері  державної митної справи, з метою  вдосконалення митного контролю  підтримує зв’язки з митними адміністраціями іноземних держав, в установленому законом порядку укладає з ними відповідні міжвідомчі договори.

4. Центральний орган виконавчої  влади, що забезпечує реалізацію  державної політики у сфері  державної митної справи, представляє  Україну у Всесвітній митній  організації, інших міжнародних  організаціях.

Стаття 565. Співробітництво митних органів України з митними органами суміжних держав

1. Відповідно до міжнародних  договорів, згода на обов’язковість  яких надана Верховною Радою  України, митними органами України спільно з митними органами суміжних держав може здійснюватися:

1) проведення спільного митного  контролю у пунктах пропуску через державний кордон України;

2) узгодження в установленому  законом порядку часу здійснення  митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України, процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що використовуються митними органами для виконання митних формальностей;

3) проведення спільних заходів,  спрямованих на запобігання, виявлення  і припинення контрабанди та  порушень митних правил;

4) проведення в установленому  законом порядку спільних заходів,  спрямованих на запобігання, виявлення  і припинення правопорушень у  сфері службової діяльності працівників  митних служб;

5) проведення інших спільних  одноразових чи постійних заходів  з питань, що відповідно до  цього Кодексу та інших актів  законодавства України належать  до повноважень митних органів;

6) обмін інформацією, у тому числі з використанням інформаційних технологій та систем.

Стаття 566. Підтримання оперативного зв’язку між митними органами України і митними органами суміжних іноземних держав

1. З метою вирішення невідкладних питань щодо пропуску товарів, виявлення та припинення контрабанди і порушення митних правил, забезпечення законності і правопорядку в пунктах пропуску через державний кордон України керівнику митниці та його заступникам надається право проведення робочих зустрічей з представниками митного органу суміжної іноземної держави.

2. Про час, умови і мету  таких зустрічей керівник митниці  або особа, яка виконує його  обов’язки, повідомляє керівника відповідного органу охорони державного кордону України.

3. Порядок проведення таких зустрічей  визначається Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, укладеним відповідно до закону.

Стаття 567. Взаємодія митних органів України з митними та іншими уповноваженими органами іноземних держав, а також з міжнародними організаціями з питань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил

1. Взаємодія митних органів України  з митними та іншими уповноваженими  органами іноземних держав, а  також з міжнародними організаціями  з питань боротьби з контрабандою  та порушеннями митних правил  здійснюється в порядку, передбаченому  міжнародними договорами України,  укладеними відповідно до закону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Організаційно-правові форми  міжнародного митного співробітництва

 

У процесі співробітництва  держав з митних питань вироблено  ряд організаційно-правових форм, які  використовуються у цій сфері. До таких форм, наприклад, належить створення  вільних зон, зон вільної торгівлі, митних союзів держав тощо.

 

Поняття вільної зони визначене  в одній із доповідей, яка була зроблена на Конференції ООН з  торгівлі і розвитку у 1975 р. В ній зазначається, що вільна зона — це анклав у національній митній території, яка зазвичай розташовується поблизу від міжнародного морського порту або аеропорту. У цю зону без митних формальностей надходить устаткування, оснащення та інші товари іноземного походження. Ця імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання митних властей країни зони. Сьогодні ці зони здебільшого називаються спеціальними митними зонами, вільними економічними зонами, а також трапляються й інші назви. Правове регулювання їх функціонування здійснюється Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р., Митним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Вільна митна зона - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари ввозяться на територію вільної митної зони та вивозяться з цієї території за межі митної території України із звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а українські товари ввозяться на територію вільної митної зони із оподаткуванням митними платежами та застосуванням заходів нетарифного регулювання. Товари, поміщені в митний режим вільної митної зони, протягом усього строку перебування у цьому режимі перебувають під митним контролем.

 

У країнах, які входять  до Європейського Союзу, питання, пов’язані  із функціонуванням вільних зон, регулюються Митним кодексом Європейських співтовариств, який був прийнятий 12 жовтня 1992 р. З метою здійснення нагляду за правильністю застосування законодавства у цій сфері  з боку країн — членів Європейського  Союзу створений спеціальний  орган — Комітет з питань вільних  зон і вільних складів.

 

Щодо зон вільної торгівлі як однієї з організаційно-правових форм міжнародного митного співробітництва, то вони створюються на основі угоди двох і більше держав, за якою усуваються всі перепони в торговельних зв’язках між ними. Водночас ці угоди надають право визначати власну політику стосовно держав, які не є учасниками таких угод. Прикладом такої угоди може бути Угода про створення зони вільної торгівлі між країнами — членами СНД, яка була підписана 15 квітня 1994 р. Відповідно до ст.1 зазначеної Угоди зона вільної торгівлі створюється для вирішення завдань, пов’язаних із скасуванням мита, а також податків і зборів, які мають з ними еквівалентну дію, і кількісних обмежень; усунення інших перешкод для вільного переміщення товарів і послуг; створення ефективної системи взаємних розрахунків і системи платежів у торговельних та інших операціях; співробітництво в проведенні торговельної економічної політики для досягнення цілей цієї Угоди в галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, у соціальній сфері, а також у розвитку добросовісної конкуренції тощо; сприяння міжгалузевій і внутрішньогалузевій кооперації та науково-технічному співробітництву; гармонізації та уніфікації законодавства Договірних Сторін тією мірою, якою це необхідно для належного та ефективного функціонування зони вільної торгівлі.

 

Зазначена Угода про створення  зони вільної торгівлі також закріплює технічні та інші спеціальні вимоги (обмеження) (ст. 4), регулює питання зборів та формальностей, які пов’язані із ввезенням і вивезенням товарів (ст. 5), уніфікації та гармонізації митних процедур (ст. 6), товарних номенклатур (ст. 7), внутрішніх податків та інших зборів фіскального характеру (ст. 8), транзиту (ст. 10), реекспорту (ст. 11).

 

У ній міститься норма  про те, що Договірні Сторони сприятимуть  розвитку виробничої кооперації та науково-технічного співробітництва на міждержавному (міжгалузевому, регіональному) рівні та на рівні суб’єктів господарювання, у тому числі через надання різних форм державної підтримки. Угода також визначає систему спеціальних торговельних заходів, які можуть бути запроваджені у формі кількісних обмежень імпорту товарів або у формі спеціального імпортного мита, антидемпінгового і компенсаційного мита на термін, необхідний для усунення збитків або загрози збитків. У цьому документі також регламентується порядок вирішення спорів, а також інші питання.