Об’єкти права промислової власності

1. Об’єкти права промислової власності

 

 

До основних об’єктів права  промислової власності належать:

1. Винаходи;

2. Корисні моделі;

3. Промислові зразки;

4. Раціоналізаторські пропозиції;

5. Знаки для товарів і послуг;

6. Фірмові найменування;

7. Зазначення походження товарів;

9. Недобросовісна конкуренція;

10. Топологія інтегральних  мікросхем;

11. Науково-технічна інформація  та документація.

Винахід — технічне рішення, що є новим, корисним у господарській діяльності і може бути практично застосоване. Визнаний офіційними експертами винахід може отримати правову охорону від держави і стати об'єктом промислової власності, що засвідчується особливими правоохоронним документом, який має назву патент. Згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо), спосіб, а також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням, а сам винахід розглядається як технологічне (тех нічне) вирішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню й промисловій придатності). Правову охорону надають винаходу, який, крім відповідності умовам патентоспроможності (тобто якщо він новий, має винахідницький рівень і промислово придатний), не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі.

Корисна модель — нове технічне рішення, що не випливає із існуючого рівня техніки і  є промислово придатним. Фактично корисні  моделі є підвидом винаходів у  праві інтелектуальної власності, однак на відміну від останніх, вони мають коротший термін захисту (10 років в Україні, від 6 до 10 років  у інших країнах) та менш жорсткі умови патентоздатності. Корисна модель вважається патентоздатною, якщо вона є новою та придатною до промислового використання.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Привабливість товару в естетичному плані примушує виробників вкладати в дизайн чималі кошти, що зрештою спонукає їх захищати результати творчої праці дизайнерів за допомогою оформлення прав на промислові зразки. На сьогодні рідко яка пляшка (не тільки ексклюзивна, але й масова), флакон, етикетка або комплект етикеток, пачка для сигарет або пакет не захищені юридично, тобто не мають патенту на промисловий зразок.

Згідно із Законом  України «Про охорону прав на промислові зразки», введеним у дію 01.07.94, правову охорону надають промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі та відповідає умовам патентоспроможності (якщо промисловий зразок новий і промислово придатний).

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування та їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб (зрозуміло, що привабливий, але незручний у вживанні виріб не зможе бути конкурентоспроможним на сучасному ринку товарів і послуг.

Раціоналізаторські пропозиції мають відповідати умовам охороноздатності (новизна, промислова придатність) і за цією ознакою належать до об’єктів промислової власності.

Знак  для товарів і послуг (товарний знак) - це знак, за яким товари й послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

У конкурентній боротьбі на ринку товарів і послуг виграє виробник товару вищої якості, а також особа, яка забезпечує найвищий рівень послуг. Саме товарний знак дає змогу відрізнити товари й послуги одних осіб від однорідних товарів і послуг інших осіб, а також часто замінює собою довге й складне найменування тієї чи тієї юридичної або фізичної особи. Товарний знак виконує функції індивідуалізації товарів і послуг через їх виділення з маси однорідних і подібних товарів і послуг, вказівки на певну якість товарів і послуг, на джерело їх походження, а також реклами. Саме тому наявність товарного знака спрощує для споживача вибір товарів і послуг потрібної якості.

Зазвичай товарним знаком є позначення, розміщене на продукції, її пакуванні або супровідній документації. Таке позначення розглядають як товарний знак лише тоді, коли його зареєстровано встановленим законом порядком. У нашій державі згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», введеним у дію 01.07.94, об'єктом товарного знака можуть бути «словесні, образотворчі, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів».

Поєднання конкретного  словесного позначення з наочним  образотворчим чи об'ємним позначенням слова, яке добре запам'ятовується й легко вимовляється, з виразним рисунком утворює комбінований знак для товарів і послуг. Причому словесна та графічна частини комбінованого знака мають бути взаємопов'язані композиційно й сюжетно й утворювати єдине ціле.

Фірмові найменування - це стійкі позначення підприємств (фірм, компаній, концернів тощо) або окремих осіб, під іменем яких здійснюють їх виробничу або іншу діяльність.

Фірмове найменування - це засіб розпізнавання підприємств серед інших. Якщо знак для товарів і послуг допомагає відрізнити товари та (або) послуги одних підприємств від однорідних товарів та (або) послуг інших, то фірмове найменування вказує на підприємство без будь-яких посилань на ті товари й послуги, що поставляються ними на ринок і є однією з найважливіших складових іміджу підприємства та корисним джерелом інформації для споживачів.

Отже, порівнюючи фірмове найменування зі знаком для товарів і послуг, можна зазначити наступне:

• кожне підприємство (організація, установа тощо) може мати лише одне фірмове найменування, тоді як знаків для товарів і послуг у нього може бути декілька (для кожної категорії товарів і послуг може бути свій знак);
• фірмове найменування - це засіб ідентифікації підприємства серед суб'єктів господарської діяльності, а знак для товарів і послуг призначений для розрізнення товарів і послуг, які виготовляються цим підприємством або надаються ним.

Зазначення  походження товарів - це позначення на товарах, які походять з певної місцевості.

Правова охорона  зазначення походження полягає в  недопущенні використання неправдивих зазначень походження, тобто таких, що застосовують на товарах, які не походять з місцевості, на яку вказує зазначення походження. Застосування неправдивих зазначень походження може бути причиною введення в оману споживачів і кваліфікується як недобросовісна конкуренція.

Зазвичай серед  зазначень походжень товарів  розрізняють вказівку походження товару та найменування місця походження товару. Вказівка походження товару дає лише уявлення про справжнє місце походження товару (наприклад, «Зроблено в Україні», зображення пам'ятника Богдану Хмельницькому для Києва, Ейфелевої вежі для Парижу), а найменування місця походження товару застосовується для виділення в масі товарів таких, які мають особливі (специфічні) властивості, зумовлені винятково або переважно географічним середовищем певної місцевості, її природними і (або) людськими чинниками (наприклад, «Золота балка»).

Недобросовісна  конкуренція - це будь-які дії в конкуренції, які суперечать правилам, торговим чи іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

У нашій державі  відносини, пов'язані із захистом від  недобросовісної конкуренції, регулюють Законами України «Про обмеження монополізму і припинення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18.02.92р. і «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96, згідно з якими недобросовісною конкуренцією вважають:

- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарської діяльності (неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, пакування; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама);

- створення перешкод суб'єкту господарської діяльності у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; схилення до бойкоту суб'єкта господарської діяльності; схилення суб'єкта господарської діяльності постачальника до дискредитації покупця (замовника); схилення до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника; підкуп працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції);

- неправомірне  збирання, розголошення та використання  комерційної таємниці.

Учинення зазначенних дій тягне за собою накладання штрафів, а також адміністративну, цивільну й кримінальну відповідальність.

 

 

2. Інтелектуальна власність та INTERNET

Перехід до інформаційної економіки  нерозривно пов'язаний з бурхливим  розвитком електронних засобів  зв'язку, новітніх цифрових технологій, які істотно скорочують терміни  відтворення інформації, забезпечують можливості її використання, внесення змін та швидкого постачання інтелектуальних продуктів споживачам.

На сьогодні Інтернет-ресурси включають понад 10 млрд. документів, а темпи зростання Всесвітньої мережі перевищують 7 млн нових сторінок на добу. На початок 2005 р. кількість веб-сайтів в Інтернеті досягла 60 млн, а темпи зростання їх кількості перевищують 1,7 млн на місяць.

Перетворення Інтернету на провідний  засіб спілкування, обміну інформацією  та ведення бізнесу породжує нові явища в системі відносин інтелектуальної  власності, зумовлені віртуальною  сутністю, транскордонністю та динамічністю цієї глобальної мережі.

На думку сучасних дослідників, широке використання Інтернету у  сфері інтелектуальної власності  породжує не лише нові можливості, а  й низку проблем щодо ефективного  захисту та охорони прав інтелектуальної  власності.

По-перше, Інтернет як супермедійний засіб комунікації полегшує інформаційний обмін, пришвидшує рух інформації, сприяє подальшому розвитку глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності та механізмів узгодження інтересів усіх зацікавлених сторін. Наприклад, у 1998 р. Генеральна асамблея ВОІВ ухвалила проект WIPONET, спрямований на спрощення операцій у сфері інтелектуальної власності шляхом створення світової мережевої інфраструктури, здатної зробити доступною інформацію щодо інтелектуальної власності для широкого загалу.

По-друге, формування "кіберпростору", який має глобальні та цифрові  характеристики, створює проблеми захисту  прав інтелектуальної власності, що мають територіальні та часові параметри, а також географічні та фізичні  межі.

Чинні норми, як правило, зорієнтовані на поширення творів на матеріальних носіях, що охороняються авторським правом, тоді як в Інтернеті їх використання є практично необмеженим. Крім того, застосування програм у глобальній комп'ютерній мережі дає змогу  здійснювати практично необмежений  експорт та імпорт об'єктів інтелектуальної  власності.

Перенесення зростаючої кількості  літературних творів, фільмів, комп'ютерних  програм у цифрове середовище породжує реальну загрозу зміни  та фальсифікації цих творів, створення  дешевих і високоякісних копій, їх широкого розповсюдження з порушенням авторських прав. Користувачі комп'ютерів зі спеціальними пристроями отримують  можливості запису та перезапису фонограм на комп'ютерні диски з подальшим  їх відтворенням на будь-якому побутовому пристрої. Є реальна загроза підробки знаків для товарів і послуг, поширення  комп'ютерного піратства тощо.

Таким чином, проникнення комерційних  відносин у мережу Інтернет породжує якісно нові проблеми, пов'язані з  охороною прав на об'єкти інтелектуальної  власності. Це зумовлює необхідність перегляду  традиційних підходів до охорони  та захисту цих прав, усвідомлення того, що інституційне середовище функціонування інтелектуальної власності в індустріальну епоху стало непридатним для інформаційного суспільства, в якому все більш актуальними стають проблеми охорони авторського і суміжних прав у цифровому просторі; охорони ділових методів та недопущення порушення прав щодо засобів індивідуалізації недобросовісної конкуренції в електронній торгівлі.

За останні десять років  істотно зросла кількість країн, підключених до Інтернету. У той час як на початку 90-х років таких країн було ледь більше десяти, то до кінця 2001 р. цей показник збільшився до 214. Трафік Інтернетом подвоюється кожні півроку. Якщо спочатку обсяг інформації, що передавався Всесвітньою мережею, вимірювався мега- та гігабайтами, то тепер — тера- і петабайтами. Проте рівень поширення Інтернету все ще залишається нерівномірним для різних регіонів світу. У травні 2002 р. країни з найвищим рівнем поширення Інтернету мали такі показники:

— на Європейському континенті; Швеція — (64,4 %), Данія — (60,3 %), Нідерланди — (58,1 %), Великобританія — (56,9 %), Норвегія - (54,4 %);

— в Азіатському регіоні: Гонконг, Особливий адміністративний регіон (ОАР) Китаю —(59,58 %);

— у Північній Америці: США — (59,2 %); Канада —(52,8 %).

Істотно зросла також вартість комерційних трансакцій в Інтернеті. У 2000 р. вона оцінювалась у 433 млрд. дол. у 2002 p. сягнула 1,9 трлн дол., а наприкінці 2004 p. — 6 трлн дол. При цьому комерційні операції в Інтернеті, які так чи інакше стосуються захисту авторського або патентного прав, у загальній структурі становлять 25 %.

Щороку зростає попит  користувачів Інтернет на електронні книги. Має успіх поява наукових, технологічних і медичних публікацій он-лайн. Зріс також попит на он-лайнові колекції: в більш ніж 7300 бібліотек, які надають вільний доступ до текстів сотень тисяч електронних книг. За даними "Нью-Йорк Таймс", у вересні 2002 р. вперше кількість відвідувачів на сайті газети newtimes.com (1,28 млн щоденно) перевищила кількість примірників її щотижневого розповсюдження на папері (1,2 млн щоденно). Стосовно галузей образотворчого мистецтва, народних промислів і прикладних мистецтв, то багато музеїв і галерей перетворили свої колекції в цифрову форму і зробили їх доступними для перегляду в Інтернеті. Один із таких сайтів, Artnet, надає користувачам доступ до творів понад 16 000 художників з 1300 художніх галерей.