Статус Европейської Комісії. Порядок формування Европейської Комісії. Повноваження Европейської Комісії

Міністерство освіти та науки України

Міжнародний класичний університет  „Україна-Південь”

 

 

 

Кафедра економіко-правових дисциплін

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Основи права Европейського  Союзу» на тему:

«Статус Европейської Комісії. Порядок  формування Европейської Комісії.    Повноваження Европейської Комісії»

 

 

 

                          Виконав:

                                            студент групи П-31

                                Сукач М.В.

 

                              Перевірив:

                                                К.е.н. Юрченко В.В.

 

Миколаїв - 2013

                                                   Зміст

 

Вступ................................................................................................................ 3

 

1.Статус Європейської Комісії...................................................................... 4

 

2.Порядок формування Європейської Комісії............................................. 5

 

3.Повноваження Європейської Комісії........................................................ 8

 

Висновок......................................................................................................... 13

 

Література....................................................................................................... 14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        Вступ

      Європейську комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.

             Відповідно до записаного в угодах комісія має:

• розробляти й пропонувати законодавчі акти;
• керувати запровадженням політики Співтовариства;
• розпоряджатися бюджетом;
• підтримувати зовнішні відносини;
• наглядати за дотриманням законів Співтовариства;
• вказувати шляхи та перспективи розвитку.

      Комісія складається з двадцяти семи незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і п'ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                1. Статус Європейської Комісії.

     Європейська Комісія (ЄК) - провідний інститут Європейських співтовариств і Європейського Союзу. Комісія втілює в собі наднаціональне початок в європейському будівництві. Якщо Європейська Рада та Рада покликані при здійсненні завдань і цілей європейської інтеграції стояти на сторожі обліку та узгодження національних інтересів, то Європейська Комісія, як, втім, і Європейський парламент, і Суд ЄС, покликані відображати і захищати інтереси європейської інтеграції від яких би то ні було посягань на юрисдикцію і повноваження ЄС і Союзу з боку держав-членів. Про це, зокрема, говорять і установчі договори, згідно з якими Комісія виконує функції сторожа європейської законності, домагаючись неухильного здійснення постанов як первинного, так і вторинного права.  
     Характеризуючи правовий статус Комісії, її нерідко порівнюють з урядом у суверенних державах. Це твердження вірне лише частково. Дійсно, Комісія грає вирішальну роль в управлінні справами Співтовариств і певною мірою Союзу. Під її керівництвом працює розгалужений адміністративний апарат. Комісія має власну розпорядчої владою. Вона є розпорядником кредитів по бюджету. Комісія грає дуже важливу роль у здійсненні законодавчого процесу. Все це, безумовно, зближує Комісію з таким інститутом, як уряд у суверенних державах. Разом з тим ні за способом формування, ні за характером здійснення своїх повноважень Комісія не є аналога національному уряду. Це підкреслюється і тим фактом, що Комісія ніде в офіційних документах не іменується носієм виконавчої влади, а її повноваження по виконанню рішень здійснюються переважно на основі делегування з боку Ради.

     Члени Комісії (комісари) є міжнародними службовцями і представляють інтереси Співтовариств, а не країн, з яких походять. У цьому аспекті повинна бути цілковита незалежність від країн-членів та інших органів Євросоюзу. Їм не можна приймати, ані домагатись жодних інструкцій від урядів країн-членів. Окрім того, країни повинні шанувати незалежність комісарів і не можуть здійснювати на них вплив.Комісарам не можна здійснювати діяльності, яка могла би суперечити їх обов`язкам. *м заборояеяо займатися будь-якою іншою професійною роботою, навіть якщо вона є неоплачувана. Вони мусять також бути обережними у виборі посад навіть після закінчення терміну. Якщо комісар перестав відповідати умовам, необхідним для виконання своїх функцій, наприклад, через порушення вищевказаних правил чи якщо допустився серйозного порушення, Рада чи Комісія може звернутися до Європейського Суду з пропозицією його відставки. Європейський Суд може також позбавити комісара пенсійних прав та інших привілеїв.

 

 

 

 

                  2. Порядок формування Європейської Комісії 
      Порядок формування Комісії зазнав істотних змін з створенням Європейського Союзу. Призначення Голови та членів Комісії здійснюється державами-членами Європейського Союзу. Зустрічається іноді твердження, що призначення здійснюється Радою, неправильно. Звичайно, організаційні структури Ради можуть бути використані при вирішенні даного питання, але, тим не менш, формально рішення виносить не Рада. Призначення здійснюється на основі угоди між державами-членами і тільки за умови досягнення консенсусу. Кандидатури на заміщення місць у Комісії пропонуються державами-членами. Всього станом на кінець 1999 р. в Комісію входило 20 членів. П'ять держав - Великобританія, Німеччина, Іспанія, Італія і Франція - мали по два місця, а решта 10 - по одному місцю. У назване число членів Комісії входить і її Голова.                                                           Відповідно до Договору про Європейський Союз формування всього складу Комісії повинно передувати досягнення угоди щодо кандидатури Голови Комісії. Практика підтверджує, що навіть заперечення однієї з держав-членів Союзу проти висунутої кандидатури виключає можливість призначення (так було, наприклад, в 1994 щодо кандидатури бельгійського прем'єр-міністра Деана). Висунута кандидатура представляється на схвалення Європейського парламенту.                    

     Схвалений Парламентом кандидат спільно з урядами держав-членів бере участь у підборі кандидатур, запропонованих до призначення до складу членів Комісії. Висунуті таким чином кандидати спільно з Головою вже як колегіального органу представляються Парламенту, який повинен винести своє судження. У разі схвалення з боку представницького органу уряди держав-членів за їх спільною згодою виробляють офіційне призначення Комісії, і вона приступає до виконання своїх обов'язків.  
       Нині діюча Комісія сформована в липні 1999 р., і її склад затверджено у вересні. Очолив Комісію колишній глава італійського уряду Романо Проді.  
Голова та члени Комісії мають задовольняти цілий ряд вимог. Перш за все, всі вони повинні складатися у громадянстві Європейського Союзу. Кожна держава-член Союзу має бути представлено не менш як одним, і не більше ніж двома своїми громадянами. Ці останні повинні володіти високою професійною кваліфікацією, практичним досвідом і здійснювати свої функції виключно в інтересах Співтовариств і Союзу. У цих цілях при підборі кандидатів до складу Комісії особливу увагу надається підтвердження незалежності цих кандидатів, які не можуть і не повинні отримувати вказівок від свого уряду або діяти відповідно до інструкцій свого уряду. Звичайно, на практиці така абсолютна і повна незалежність членів Комісії недосяжна, тим більше що можливість нового призначення після закінчення строку повноважень залежить, перш за все, від національного уряду. Тим не менш, у всій своїй діяльності члени Комісії зобов'язані керуватися інтересами інтеграційних об'єднань і забезпечувати досягнення тих цілей і завдань, які сформульовані в установчих договорах.

      Члени Комісії, або, як вони часто іменуються, комісари, повинні утримуватися від здійснення яких би то не було актів і дій, що суперечать характером виконуваних ними обов'язків. Внутрішній регламент Комісії робить особливий наголос на доброчесний, скромне поведінку і підтверджує несумісність цієї посади з іншими оплачуваними або навіть неоплачуваними посадами. Чесність і добропорядність ставиться в обов'язок членам Комісії не тільки в період офіційного виконання ними посадових обов'язків, а й по догляду у відставку. Порушення цих зобов'язань, констатируемое Судом ЄС, до якого можуть звернутися Рада чи Комісія, може тягти за собою примусову відставку члена Комісії або позбавлення його права на пенсію або на інші пільги і привілеї, пов'язані із здійсненням цієї посади (мова йде, зокрема, про деякої різновиди судового імунітету).  
       Підтвердженням високого професіоналізму найчастіше на практиці служить попередня кар'єра призначуваного члена Комісії. За загальним правилом місця в Комісії займають колишні глави національних урядів і колишні міністри, які мають значний досвід політичного керівництва та адміністративного управління. На жаль, звичайно, далеко не завжди відповідний досвід є гарантією належної кваліфікації або дотримання правил добропорядного управління. Політична криза, що вибухнула в березні 1999 р. і пов'язаний з цілою серією скандальних викриттів діяльності окремих членів Комісії, що викликав, в кінцевому рахунку, її колективну відставку, показав, що відповідні зобов'язання виконуються аж ніяк не всіма членами Комісії у повній відповідності до вимог установчих актів. Досить нагадати, що, наприклад, Едіт Крессон, що була комісаром, відповідальним за людські ресурси, і займала в минулому пост прем'єр-міністра Франції, була звинувачена у фінансовий зловживаннях (що втім, не було підтверджено офіційно) і невиправдане фаворитизмі (її особистий дантист був призначений радником комісара, хоча ні по своїй кваліфікації, ні за родом діяльності ніяким досвідом у сфері управління людськими ресурсами не мав, зате він регулярно отримував більш ніж високу заробітну плату з казни Європейських співтовариств.)  
         Комісія та її члени призначаються строком на 5 років. Дострокова вакансія заміщується в тому ж порядку, в якому проводиться призначення членів Комісії при її формуванні. Новопризначений член Комісії виконує свої обов'язки аж до закінчення загального терміну повноважень даного складу ЄК. Вакансія може мати місце у випадку хвороби або смерті члена Комісії, при добровільній відставці та складання повноважень, а також у результаті примусової відставки. Рішення про примусову відставку, пов'язане з порушенням обов'язків члена Комісії, приймається Судом ЄС, який діє за пропозицією Ради чи Комісії. Кожен член Комісії очолює певний напрям діяльності і керує роботою відповідних адміністративних служб. Член Комісії має свій власний апарат, який утворює його кабінет, члени якого підбираються та призначаються особисто самим комісаром з його розсуд.          Однак такого роду призначення не повинні суперечити ані критеріям професійної кваліфікації, ані вимогам моралі.  
       Йде у відставку, член Комісії може бути призначений повторно. В історії ЄС прикладів цього досить багато. Відомі також і випадки, коли колишній Голова після закінчення своїх повноважень ставав членом Комісії. Наступність складу - звичайне правило функціонування Комісії. Однак після кризи 1999 р. тільки четверо з колишнього складу Європейської Комісії були призначені на новий строк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

                    3. Повноваження Європейської Комісії

   Стаття 155 (н.н. ст. 211) Договору про ЄС виділяє чотири головних повноваження Європейської Комісії. По-перше, вона забезпечує здійснення установчих договорів, так само як і інших нормативно-правових актів, прийнятих інститутами ЄС на виконання і застосування останніх. По-друге, вона висловлює рекомендації і дає висновок з усіх питань, що становлять предмет установчих договорів. По-третє, Комісія має власну розпорядчої владою, а так само бере участь у прийнятті рішень іншими інститутами, насамперед Радою і Парламентом. По-четверте, Комісія забезпечує виконання рішень, прийнятих Радою в рамках його компетенції, виконання яких покладається на Комісію.  
    У тих випадках, коли Комісія покликана забезпечити реалізацію установчих договорів, нормативно-правових актів та інших рішень, прийнятих на їх основі, вона здійснює практично двояку функцію. З одного боку, Комісія всією своєю діяльністю в рамках установчих договорів та на виконання їх приписів організовує і спрямовує діяльність Європейських співтовариств. Під її безпосереднім початком знаходиться розгалужений адміністративний апарат, що включає майже 16,5 тис. професійних чиновників, що перебувають у штаті Європейської публічної служби. Вона відає матеріальними ресурсами Співтовариств і Союзу, є розпорядником кредитів по бюджету, а, отже, має всі необхідні матеріальними ресурсами, які використовуються для досягнення цілей і вирішення завдань, що стоять перед Співтовариствами та Союзом. З іншого боку, Комісія виконує не менш важливу функцію контролю за дотриманням зобов'язань за установчими договорами та виконанням приписів вторинного права державами-членами.                       У зв'язку з цим Комісія наділена виключно важливим правомочием звертати увагу і вказувати державам-членам на невиконання або недостатньо повне виконання ними зобов'язань, встановлених установчими договорами або нормами вторинного права.  
     На практиці, однак, виданню мотивованого висновку, що містить такі зауваження, передують неформальні консультації, що дозволяють зацікавленим сторонам дійти згоди щодо спірного питання, не вдаючись до формалізованих процедур. Якщо згоди не досягнуто Комісія може звернутися з позовом про невиконання зобов'язання до Суду ЄС. Одночасно в своїй позовній заяві вона може просити про накладення штрафних санкцій. Рішення Суду підлягає обов'язковому виконанню.  
      Амстердамський договір помітно розширив коло застосування санкцій проти порушників європейського права. Він передбачив можливість ініціювання Комісією нових санкцій проти держави-члена, грубо і систематично порушує принципи свободи, демократії, поваги прав людини та основних свобод, так само як і принципи правової держави, тобто принципи, загальні для всіх держав-членів (ст. F- 1 (н.н. ст. 7) Договору про Європейський Союз).  
     До цієї ж групи повноважень Комісії можна віднести її право на запит та одержання інформації з боку держав-членів на питання, віднесені до відання Співтовариств. Комісія наділена також правом проведення розслідувань та перевірки документів, рахунків та інших матеріалів, в тому числі і безпосередньо на місці, особливо в рамках виконання Договорів про ЄОВС і Євратомом. Вона може проводити розслідування з метою забезпечення дотримання правил конкуренції та захисту фінансових інтересів Співтовариств, передбачених як Договором про ЄС, так і спеціальними регламентами, які належать до повноважень Комісії (див., наприклад, Регламент № 17/62 про повноваження Комісії або Регламент № 4064 / 89, відомий як Регламент з питань концентрації).  
      Особливу групу складають повноваження Комісії, що передбачають дачу рекомендацій і прийняття висновків, як з ініціативи самої Комісії, так і за запитами інших інститутів в тих випадках, коли це передбачено чинними правовими законами. Рекомендації, які приймаються Комісією, мають звичайно двояке призначення: