Визнання в міжнародному праві

У розглянутій ситуації суперечливим із правового погляду  є твердження про те, що СРЮ - це нова держава, а не держава-попередниця, що продовжує існувати після відокремлення  від неї частин її території з  утворенням нових держав. Даний приклад  суперечить правовій нормі про правонаступництво  договорів держави-попередниці, її праву на продовження участі в  багатосторонніх договорах, відповідно, і зберіганню членства у міжнародних  організаціях. Про те, що ця проблема мала більшою мірою політичний, аніж правовий, характер, свідчить те, що 4 листопада 2000 р. у відповідь на прохання нового президента СРЮ В. Коштуніци до Генеральної  Асамблеї ООН державі було повернуто  її членство в ООН.

Особливу увагу Віденська  конвенція 1978 р. надала правонаступництву  нових незалежних держав. Після Другої світової війни принцип рівноправності і самовизначення народів, закріплений  у Статуті ООН, став одним з  основних принципів міжнародного права. Це активізувало в 60-70-х роках процес здобуття колоніальними і залежними  країнами незалежності. Урегулювання численних проблем, пов'язаних із цим, було основним завданням, що постало  перед Комісією з міжнародного права  ООН у ході підготування проекту  Конвенції. Це знайшло відображення в преамбулі Конвенції, де йдеться  про те, що в основу домовленості лягли глибокі зміни в міжнародному співтоваристві, зумовлені процесом деколонізації, з урахуванням того, що інші чинники можуть у майбутньому  призводити до випадків правонаступництва  держав. Примітне, що Конвенція не виконала свого основного призначення, бо «нові незалежні держави» цілком її проігнорували, і тільки «інші  чинники в майбутньому», як прозорливо відзначили її укладачі, дозволили  їй набрати чинності.

Термін «нова незалежна  держава» для мети даної Конвенції  означає: «держава-наступниця, територія  якої безпосередньо перед моментом правонаступництва держави була залежною територією, за міжнародні відносини  якої була відповідальна держава-попередниця» (ст. 2, п. її).

Ст. 16 затвердила загальне правило правонаступництва таких  держав щодо договорів, відповідно до якого нова незалежна держава  не зобов'язана зберігати в чинності якийсь договір або ставати його учасником лише тому, що в момент правонаступництва держави цей  договір був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва  держав. У цій нормі закріплено принцип звичаєвого міжнародного права, принцип «чистої дошки», що застосовувався з початку XX ст. стосовно правонаступництва  до нових держав, які створювалися на території держав, що існували раніше, за досягнення ними незалежності. Він  означає, що нова незалежна держава  не пов'язана договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями.

Участь таких держав у багатосторонніх угодах регулюється  ст. 17, у якій ідеться про те, що нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво  встановити свій статус учасника будь-якого  багатостороннього договору, що на момент правонаступництва держав був  чинним стосовно території, яка є  об'єктом правонаступництва держав. Якщо існують умови, що потребують для  участі такої держави в багатосторонньому  договорі згоди всіх інших держав, то така згода необхідна. Таким чином, набуття статусу учасника багатостороннього  міжнародного договору для нових  незалежних держав має в основному  повідомний характер. Правонаступництво  щодо двосторонніх угод має погоджувальний характер, поза як двосторонній договір  вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею  в тому разі, якщо вони чітко про  це домовилися або висловили мовчазну згоду (ст. 24).

Слід зазначити, що Віденська  конвенція 1978 р. у своїх ключових статтях одним з основних засобів  розв'язання суперечливих проблем правонаступництва  припускає насамперед укладання  угоди між заінтересованими сторонами, а в разі відсутності такої - застосування її норм.

2.2 Правонаступництво  держав щодо державної власності

Щодо правонаступництва  державної власності, архівів та боргів застосовуються норми міжнародного звичаєвого права, основні з яких кодифіковані у Віденській конвенції  про правонаступництво держав щодо державної власності, державних  архівів і державних боргів 1983 р. Конвенція не набрала чинності.

За загальним правилом Конвенція передбачає її застосування виключно щодо правонаступництва держав, яке здійснилося після набуття  нею чинності, якщо не досягнуто  іншої домовленості. Слід звернути увагу на те, що основним засобом  регулювання проблем правонаступництва  між сторонами згідно з настановами  цієї Конвенції є угода між  ними. 1 лише в тому випадку, коли така угода відсутня, можуть бути використані  правила Конвенції. Таке формулювання міститься в усіх основних статтях  Конвенції.

Статті 7-18 Конвенції застосовуються до правонаступництва державної  власності держави-попередника. «Державна  власність держави-попередника» щодо положень Конвенції означає майно, права та інтереси, що на момент правонаступництва  держав належали, відповідно до внутрішнього права держави-попередника, цій державі. Посилання на внутрішньодержавне право  держави-попередника є необхідним, поза як міжнародне право не визначає обсягу такої власності, це внутрішня  компетенція конкретної держави. Якщо сторони не домовилися про інше, перехід державної власності  здійснюється без компенсації (ст. 11).

За об'єднання держав їхня власність переходить до об'єднаної  держави (ст. 16). За передачі частини  території держави її нерухома державна власність, що знаходиться на цій  території, і рухома державна власність, пов'язана з її діяльністю на цій  території, що є об'єктом правонаступництва  держав, переходить до держави-наступниці (ст. 14). Так само регулюється питання  щодо нерухомої і рухомої державної  власності під час відокремлення  частини або частин території  держави. У цьому разі може поставати  питання про справедливу компенсацію  між сторонами (ст. 17).

Питання визначення державної  власності в різних країнах, залежно  від соціально-політичного ладу, економічного устрою, правової системи, вирішується по-різному. Проте до нерухомої державної власності  в будь-якій державі належать, наприклад, державні будинки, споруди, підприємства, банки, засоби зв'язку, комунальні підприємства; у деяких країнах - також земля, її надра та інші природні ресурси. До рухомої власності належать залізничний, водний і повітряний транспорт, автомобілі та інші транспортні засоби, засоби виробництва, зброя, що є державною  власністю.

За поділу держави та утворення на її території двох і  більше держав-наступниць нерухома і  рухома державна власність держави-попередниці  переходить до держави-наступниці, на території якої вона розташована, а  нерухома і рухома державна власність  держави-попередниці, що знаходиться  за кордоном, переходить до держав наступниць у справедливих частках. Передбачається можливість справедливої компенсації (ст. 18).

2.3 Правонаступництво  держав щодо державних архівів  та державних боргів

У ст. 20 Віденської конвенції 1983 р. зазначено, що «державні архіви держави-попередниці» означають сукупність документів будь-якої давнини та різновиду, зроблених або придбаних державою-попередницею протягом її діяльності, що на момент правонаступництва  держав належали державі-попередниці  відповідно до її внутрішнього права  і зберігалися нею безпосередньо  або під її контролем як архіви з різною метою. Загальні основні  правила правонаступництва державних  архівів такі: перехід державних  архівів відповідно до територіального  принципу; перехід державних архівів  відбувається без компенсації; правонаступництво  держав не стосується архівів третіх держав, які знаходилися на території  держави-попередниці і які належать їй відповідно до її внутрішнього права; зберігання державою-попередницею державних  архівів цілими та неушкодженими. За переділу держави, передачі або відокремлення  частини території держави іншій  державі частина державних архівів  держави-попередниці, необхідних для  нормального керування цією територією або що стосується винятково чи головним чином такої території, переходить до держави-наступниці. На прохання держави-наступниці і за рахунок останньої вона може одержати додаткові державні архівні  документи, пов'язані з інтересами переданої території (ст. 27, 30, 31).

За об'єднання держав архіви переходять до новоствореної  держави-наступниці.

Згідно зі ст. 33 Віденської О конвенції 1983 р. з метою регулювання  правонаступництва «державний борг»  означає будь-яке фінансове зобов'язання держави-поперед-ниці стосовно іншої  держави, міжнародної організації  чи будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права. Наслідки переходу державних  боргів полягають у припиненні зобов'язань  держави-попередниці та виникнення цих боргових зобов'язань у держави-наступниці .

Важливу настанову містить  ст. 36 Конвенції про відсутність  наслідків правонаступництва держав для кредиторів: «Правонаступництво як таке не стосується прав і зобов'язань  кредиторів». Звідси зрозуміло, що Правонаступництво  не має будь-яких юридичних наслідків  для кредиторів, а питання, що постають, повинні вирішуватися за принципом pacta sunt servanda як у разі виникнення нової  незалежної держави, так і держави, що утворилася внаслідок територіальних змін.

За переділу держав, передачі частини території або відокремлення  частини території держави та утворення нових держав державний  борг держави-попередниці переходить до держави-наступниці у справедливій частці з урахуванням, зокрема, майна, прав та інтересів, які переходять до держави-наступниці у зв'язку з означеним  державним боргом (ст. 37, 40, 41). Коли дві  або декілька держав об'єднуються  і утворюють одну державу, державний  борг переходить до такої держави-наступниці.

Розділ 3. Врегулювання проблем правонаступництва  у зв’язку з припиненням існування  СРСР

3.1 Припинення  існування СРСР та вирішення  питання про правонаступництво

Міжнародно-правове регулювання  з питань правонаступництва держав щодо договорів, державної власності, державних архівів і державних  боргів має для України, як і для  всіх нових держав, які утворилися в результаті переділу, або, як частіше  зазначають, розпаду, ліквідації СРСР, актуальне значення. Будучи безпосередніми учасниками сучасного процесу правонаступництва, вони, по-перше, на власному досвіді  відчувають дію норм міжнародного договірного  та звичаєвого права у цій сфері, а по-друге, роблять практичний внесок у їх подальший розвиток та визнання.

В основу здійснення правонаступництва  нових держав, які були суб'єктами СРСР, покладено принципи міжнародного права і настанови Віденських конвенцій про правонаступництво 1978 і 1983 рр., передусім зафіксований у них договірний принцип заінтересованих  держав, який передбачає укладання  між ними договорів та угод для  вирішення або врегулювання цього  питання.

Початок договірному процесові  поділу СРСР та вирішенню питань правонаступництва  поклали ряд таких угод 1991 р. і  наступних років. Так, у Мінській угоді, підписаній Росією, Україною та Білоруссю про створення Співдружності  Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р., було проголошено, що СРСР «як суб'єкт  міжнародного права більше не існує»*. В Алматинській Декларації країн  СНД від 21 грудня 1991 р. наголошується  на тому, що «з утворенням Співдружності  Незалежних Держав Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування». У ній зазначається також, що держави-учасниці СНД гарантують «виконання міжнародних  зобов'язань, які випливають з договорів  та угод колишнього Союзу РСР». Одночасно 21 грудня 1991 р. Рада глав держав СНД  у своїй Постанові підтримала «...Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство у Раді Безпеки та інших  міжнародних організаціях». У Постанові  зазначалося також, що «Республіка  Білорусь, РРФСР та Україна підтримають  інші держави Співдружності у  вирішенні питань їхнього повноправного  членства в ООН та інших міжнародних  організаціях». Так, з урахуванням  політичного та економічного становища  Росії, яке вона посідала в СРСР, його колишні учасники вирішили питання  про правонаступництво у багатосторонньому  міжнародному договорі - Статуті ООН  одного з них. На підставі цього Росія  зробила висновок, що вона є продовжувачем  СРСР, володаркою всіх його прав і зобов'язань.

Загальний підхід до питань правонаступництва стосовно договорів  колишнього Союзу РСР був утілений у Меморандумі про порозуміння  з питань правонаступництва щодо договорів колишнього Союзу РСР, які становлять взаємний інтерес, від 6 червня 1992 р, У п. 1 Меморандуму зазначається, що практично всі багатосторонні міжнародні договори колишнього Союзу  РСР мають загальний спільний інтерес для держав-учасниць Співдружності. Питання про участь у цих договорах  вирішується відповідно до принципів  і норм міжнародного права кожною державою-учасницею самостійно, залежно  від специфіки конкретного випадку, характеру та змісту того чи іншого договору. Положення п. 1 Меморандуму  сформульоване відповідно до ст. 34 Віденської конвенції 1978 р.

Такий само підхід до вирішення  цього питання чітко зафіксовано  в Законі України про правонаступництво  України 1991 р., ст. 7 якого наголошує: «Україна є правонаступником прав та обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції  України та інтересам республіки». Як приклад практичного здійснення такої правової політики щодо спеціальних  багатосторонніх договорів можна  навести «Закон України про участь України в митній конвенції про  міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція  МДП 1975 р.)» від 15 липня 1994 р., де зазначено: «...вважати обов'язковою цю Конвенцію  для України як однієї з держав-правонаступниць  колишнього Союзу РСР».