Правове регулювання обчислення оплати праці

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Юридичний факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Реферат

з Трудового права

на тему:

«Правове регулювання обчислення оплати праці»

                                                     Підготувала:

                                                                 Студентка 307 групи

Колєснікова Лілія Валеріївна

Київ - 2012

План

Вступ

1. Основні положення оплати праці в Україні.

2. Мінімальний розмір заробітної плати на сьогоднішній день.

3. Порядок обчислення середньої заробітної плати

4. Оплата праці за суміщення професій і посад.

5. Регулювання законодавством питання своєчасності виплати заробітної плати. Передбачена відповідальність керівників у цій справі

6. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації.

7. Оплата роботи в надурочний час.

8. Оплата роботи у святкові та неробочі дні.

9. Оплата часу простою.

10. Оплата праці при невиконанні норм виробітку.

11. Порядок оплати праці при виготовлені продукції, що виявилась браком.

12. Строки виплати заробітної плати

13. Строки розрахунку при звільненні

14. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через укладені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався але не втрачався.

Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці. Друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.

Потреби матеріального характеру є головними і лежать в основі життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від свої волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по виробництву і розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.

Характер поєднання безпосереднього виробника їх засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини.

1. Основні положення оплати праці в Україні

Відповідно до Конституції України[1] кожний працюючий має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Важливі положення містяться в Законі України «Про оплату праці»[2] від 24 березня 1995 року. Зокрема, ст. 1 визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Більш конкретні правові норми містяться в Кодексі законів про працю[3]. Передбачається, що оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства і максимальними розмірами не обмежується.

Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від статі, віку, раси, національної приналежності, соціального і майнового стану, належності до громадських і політичних організацій, ставлення до релігії.

Форми, системи і розміри оплати праці працівників встановлюється підприємствами самостійно в колективному договорі.

Конкретні розміри тарифних ставок і окладів визначаються колективним договором в межах наявних коштів на оплату праці, але не нижче встановленого державного мінімального розміру заробітної плати.

Важливе таке: про нові або заміну діючих умов оплати праці в бік погіршання власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або заміни[4].

2. Мінімальний розмір заробітної плати  на сьогоднішній день.

Згідно ст.. 95 КЗпП - мінімальна заробітна  плата  -  це  законодавчо  встановлений розмір заробітної плати за просту,  некваліфіковану  працю,  нижче якого  не може провадитися оплата за виконану працівником місячну,

а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

До  мінімальної  заробітної  плати  не  включаються  доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону  України  "Про оплату  праці"  та  не  може  бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

3. Порядок обчислення середньої заробітної плати

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.

4. Оплата праці за суміщення професій і посад і виконанні обов’язків тимчасово відсутнього працівника

Відповідно до КЗпП[3] працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (за наявністю вакансії в штатному розкладі).

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1033[4] встановлено, що доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників та суміщення професій здійснюються у розмірі до 30 відсотків посадового окладу (тарифної ставки).

На суміщення професій чи посад на підприємстві, в установі, організації видається наказ керівника, де визначається, крім іншого, додаткова оплата працівнику, який виконує дану роботу.

5. Регулювання законодавством питання своєчасності виплати заробітної плати.

Передбачена відповідальність керівників у цій справі Законодавством про працю (ст. 115) передбачено, що заробітна плата виплачується не рідше як кожні півмісяця.

Для окремих категорій працівників законодавством України можуть бути встановлені інші строки виплати заробітної плати.

У випадках, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним або святковим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується не пізніше як за три дні до початку відпустки.

На жаль, ця правова норма виконується не завжди і не всюди. Практика свідчить, що у більшості випадків таке правопорушення пов’язане із скрутним фінансово-економічним становищем.

На керівників установ, підприємств і організацій усіх рівнів й усіх форм власності покладено персональну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати та інших виплат. Їх попереджено, що у разі незабезпечення своєчасності таких виплат вони притягатимуться до встановленої законом відповідальності.

Така відповідальність може бути: дисциплінарною (ст. 147 КЗпП) - аж до звільнення з займаних посад; адміністративною (ст. 41 АК) - штраф від 5 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; кримінальна – при грубому порушенні трудового законодавства, яким є навмисна затримка виплати заробітної плати, - у вигляді виправних робіт строком до одного року або позбавлення права займати певні посади строком до трьох років (ст. 133 КК).

6. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації

Встановлено (ст. 104 КЗпП), що при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. В таких галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, робітникам, які виконують такі роботи, виплачується між розрядна різниця. Виплата між розрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективними договорами.

Практика свідчить, що виплата між розрядної різниці здійснюється лише за умови, що робітник виконує норму виробітку і різниця у розрядах при цьому є не меншою ніж в два рази.

7. Оплата роботи в надурочний час

Це питання врегульоване ст.106КЗпП. За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата в розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, плата якому здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумкового обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, як про це сказано вище.

Компенсація надурочних робіт наданням відгулу не допускається. Слід мати на увазі таке: право на оплату роботи в надурочний час мають працівники з неповним робочим днем незалежно від того, входить ця робота в коло їх обов’язків чи не входить. Працівники з ненормованим робочим днем не мають права на оплату виконаної в надурочний час роботи, яка є їх службовим обов’язком. Як виняток така робота може бути оплаченою за згодою сторін як виконання особливого доручення.

При підсумковому (місячному, квартальному, річному) обліку робочого часу надурочним вважаються той час, який перевищує, відповідно, місячну, квартальну, річну норму робочих годин, встановлених графіком даному працівнику. При цьому надурочний час, який не перевищує двох годин в кожний робочий день облікового періоду, оплачується в полуторному розмірі, інший надурочний час роботи - в подвійному розмірі.

8. Оплата роботи у святкові та неробочі дні

Робота у святкові та неробочі дні відповідно до статті 107 КЗпП[17] оплачується у подвійному розмірі:

1)відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2)працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3)працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святкові або неробочі дні провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святкові та неробочі дні.

На бажання працівника, який працював у святкові та неробочі дні, йому можуть бути надані інші дні відпочинку.

9. Оплата часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції)

Простій може мати місце з двох причин. По-перше, з вини працівника, якщо він не виконує покладених на нього трудових функцій без поважних причин. По-друге, коли не з вини працівника, а за різних обставин, які є наслідком насамперед економічних негараздів, а також невдалого керівництва, стихійного лиха тощо.