Правове регулювання охорони праці в Україні

З 1919 р. Міністерством  Охорони Праці було прийнято 180 конвенцій  і 87 рекомендацій з широкого спектра  питань у сфері праці. Більшість  документів стосуються як чоловіків, так  і жінок, за якими жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці, або техніка безпеки і гігієна праці. Крім загальних документів, МОП прийняла ряд стандартів стосовно окремо працюючих жінок.

З початку свого  існування МОП приділяло багато уваги здійсненню заходів, спрямованих на встановлення рівних можливостей для працюючих чоловіків і жінок. Завдяки пріоритетності завдання, було досягнуто значних успіхів. Автор визначає дві тенденції.

З 1919 року до 50-х  років наголошувалося на захисті  працюючих жінок від надто важких умов праці. Основною метою був захист здоров’я жінок з огляду на дітородіння: мінімальні стандарти щодо відпустки по материнству і допомог були, відповідно, серед найперших, прийнятих Міжнародною конвенцією праці. Крім того, були прийняті інші конвенції і рекомендації щодо заходів захисту жінок у сферах, безпосередньо не пов’язаних з роллю матері або майбутньої матері. На початку 50-хроків акценти змістились до ліквідації дискримінації жінок в зайнятості і до сприяння рівним можливостям і рівного ставлення до працюючих жінок, тобто перспективи їх зайнятості, а пізніше до твердження, що рівноправність означає відповідно рівні можливості як для жінок, так і для чоловіків у всіх відношеннях, в тому числі в законодавчому⁷.     

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму законодавство про працю передбачає певні обмеження у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги, зокрема у Кодексі законів про працю введена глава 12 «Праця жінок».

4.Особливості охорони праці неповнолітніх

 

 Права неповнолітніх у трудових  правовідносинах      

За статистичними  даними сьогодні третина населення  України – молоді люди. Однак  така висока цифра компенсується  тим,  що молоддю в Україні вважається люди віком від 14 до 35 років. Тоді як загальноприйнятими світовими стандартами цей вік обмежується 24 роки. За останні 3 роки (незважаючи на загальну картину скорочення населення) молодіжний сектор  зростає як у відсотковому так і в кількісному відношенні. Фахівці із соціальних досліджень не бачать у цьому нічого дивного.

Сьогодні демографічний  прогноз не обіцяє нічого хорошого до 2026 кількість молодих людей  скоротиться вдвоє. Щоб нація  нормально відроджувалась на думку  вчених,  кожна жінка повинна  народити двоє дітей. А на сьогодні на кожну жінку в середньому припадає народження однієї дитини.

 Найбільшими  проблемами молодих при карпатців  є працевлаштування та житлове  кредитування. Більшість їх особливо  жителі сіл, безробітні ( 30% усіх  безробітних області). Багато з них поповнюють ринки праці за кордоном, окрім того великою проблемою є літнє працевлаштування школярів і студентів. Якщо останні ще сяк-так можуть десь тимчасово влаштуватись то майже ніхто з підприємців не хоче брати на роботу учнів, бо все-таки це велика відповідальність⁸.

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх, і виявляє  турботу про здоров’я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зокрема  в ст. 43 конституції України. Законом  України «Про охорону праці» (ст..11) Заборонено застосування праці неповнолітніх, тобто осіб до 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності низька заробітна платня, немає власного житла та деякі інші негаразди, При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності роботи.

Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому бажано, на мою думку що молоді держава приділила більше уваги, в тому числі й засобами регулювання її правового статусу.

Умови праці  неповнолітніх на виробництві, тобто  осіб, які не досягли вісімнадцяти  років, повинні відрізнятися як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відданість  у більшості з них відповідної професії і спеціальності.  Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальними правилами на повнолітніх повністю поширюється законодавство про працю а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.

Для прийняття  на роботу молоді місцеві органи державної  виконавчої влади вимагають у  межах, встановлених законом України  від 1.03.1997р. «Про зайнятість місцевого  населення», квоту броню робочих  місць. Ці місця використовуються для направлення на виробництво осіб, які закінчили загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодших 18 років. Районні, міські Ради народних депутатів затверджують плани влаштування на роботу молоді,  яка закінчує загальноосвітні школи, і забезпечують їх виконання всіма підприємствами. Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання особам  в рахунок броні забороняється. Така відмова може бути оскаржена в судовому порядку.

Неповнолітні, тобто особи що не досягли вісімнадцяти років,  у трудових  правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці  користується пільгами, встановленими законодавством. України (стаття 187 К3пП)

Стаття що коментується визначає рівність прав неповнолітніх у трудових правовідносинах порівняно з правами повнолітніх. Вона адресується правотворчим органам угод  колективних договорів. Закріплення в законі принципу рівності трудових прав неповнолітніх справляє регулятивний вплив і безпосередньо на трудові відносини стаття 187 К3пП   на рівні закону легалізує пільги для неповнолітніх  у сфері охорони праці, робочого часу, відпусток, та деяких інших умов праці, які (пільги) можуть бути встановлені не лише законом, але й підзаконними актами. Відсутність зазначення в цій статті на можливість встановлення пільг для неповнолітніх шляхом внесення відповідних умов в угоди колективні договори,  ні в якому разі не означає що пільги для неповнолітніх не можуть встановлюватися в такий  спосіб.

Забороняється застосування праці осіб молодше  вісімнадцяти років на важких роботах  і на роботах з шкідливими або  небезпечними умовами праці, а також  на підземних роботах.

Забороняється також залучати осіб молодше    вісімнадцяти років на до підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми затверджені наказом міністерства Охорони здоров’я України.

 

Граничні  норми підіймання та переміщення  речей неповнолітніми.

 

Календарний вік (років)	Граничні норми  ваги вантажу (кг)
	Короткочасна робота		Тривала робота
	юнаки	дівчата	юнаки	дівчата
14	5	2,5	-	-
15	12	6	8,4	4,2
16	14	7	11,2	5,6
17	16	8	12,6	6,3

 

Короткочасна  робота це 1-2 підняття та  переміщення  протягом однієї  години робочого часу, встановлено для відповідної  категорії підлітків.

Календарний вік  визначається числом повних років що відраховується від дати народження.

У вагу вантажу  включається вага тари і упаковки.

Докладене м’язове  зусилля при утриманні або  переміщенні вантажу з використанням  засобів малої механізації не повинно перевищувати граничну норму ваги вантажу його тривалість не більше 3хв, подальший відпочинок не менше 2хв. 

 

 

5.Охорона  праці інвалідів

 Врегульована ст. 12 Закону України "Про охорону праці" та чинним законодавством України. Так, підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників '.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p., інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі й захисті.

Інвалідність  як ступінь втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в  органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України¹.

Згідно зі ст. 12. Закону України "Про охорону  праці", у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Робоче місце  інваліда — це окреме робоче місце  або ділянка виробничої площі  на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі — підприємство) незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні  умови для праці інваліда.

Робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використане для його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда — робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації

 

 

медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних  навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.

Слід врахувати, що робоче місце  інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної  нозології, атестоване спеціальною  комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно  до ст. 12 Закону України "Про охорону  праці", залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

          Законодавством про працю передбачено й інші гарантії у сфері охорони праці (у широкому розумінні) жінок, неповнолітніх осіб із зниженою працездатністю.

 

Висновок.

      Загальновідомо, що економічне зростання  автоматично ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищенні вимоги до безпеки праці.

       Трудове правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов’язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих- жінок, неповнолітніх, осід зі зниженою працездатністю.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Бойко М. Д. Трудове право України. Навч. посіб. — К.: Олан, 2002.
2. Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособ. для высш. учеб. заведений. — Харьков: Кон-сум, 1998.
3. Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юрид. вузів та факультетів. — К.: Вілбор, 1999.
4. Житецъкий В. П., Джигирей В. С, Мельников О. В. Основи охорони праці. — 5-те вид., доп. — Підручник. — Львів: Афіша, 2001.
5. Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев, Л. А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
6. Прокопенко В. I. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. —Харків: Консум, 1999.
7. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Харків: Консум, 1998. 143
8. Российское трудовое право: Учеб. для вузов / Под ред. А. Д. Зайкина. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998.
9. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П. Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996.
10. Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 2000.
11. Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. Р. 3. Лиф-шиц, Ю. П. Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998.
12. Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева, Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.
13. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков: Консум, 1998.
14. Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми трудового договору // Право України. — 1994. — № 11-12.— С. 32-34.
15. Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.
16. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право України. — 2000. — № 8.
17. Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів // Право України. — 1992. — № 7.
18. Давиденко Г І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладанням, зміною і припиненням трудового договору // Вісн. Верх. Суду України. — 1997. — № 3.
19. Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії і практики // Право України. — 2000. — № 6.