Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Зміст

Вступ

1. Поняття, предмет і система трудового права України.
2. Метод та функції трудового права України.
3. Відмежування трудового права від суміжних галузей права.

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Вступ 
 
Трудове право як одна з галузей права сформувалося не так давно. Воно виросло з феодальних відносин та оформилося із розвитком капіталізму, коли робочу силу поступово було прирівняно до товару. Сукупність відносин, що виникли в умовах попиту і пропозиції на робочу силу, тобто ринку праці, потребувала законодавчого врегулювання. Трудові звичаї, цехові та фабричні традиції, владні приписи поступово утворили підмурівок окремої галузі права, що регулює відносини працівників та роботодавців. 

Трудове право України регулює відносини праці на усіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що працюють за трудовими договорами з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП), воно є однією з провідних самостійних галузей єдиної системи національного права України, що її складають окремі галузі права, кожна з яких регулює певну сферу суспільних відносин, як от: цивільне, господарське, фінансове, сімейне, аграрне, інші. 
Трудове право визначає порядок і умови прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; тривалість робочого часу і часу відпочинку; порядок надання відпусток; гарантії і компенсації для працівників; визначає підстави та умови матеріальної відповідальності працівників; конкретизує основні засади реалізації конституційного права працівників на охорону життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці; регулює порядок розгляду трудових спорів; правові питання оплати праці, трудової дисципліни, державного соціального страхування та пенсійного забезпечення; встановлює порядок нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, державного нагляду за охороною праці.

 

1. Поняття, предмет та система трудового права України

Формування  нової системи трудових відносин на засадах соціального партнерства і створення відповідного правового механізму їх регулювання є необхідним і важливим етапом ринкових перетворень. В умовах ринкової трансформації економіки суспільні відносини у сфері праці наповнюються новим змістом, змінюється їх характер. З розвитком сфери договірного регулювання формуються нові соціальні зв’язки між працівниками і роботодавцями у процесі трудової діяльності не лише в межах підприємства, установи, організації, а й на інших рівнях – регіону, галузі, держави.

Трудове право України переживає період реформування. Змінюється його предмет, сфера дії, галузевий режим правового регулювання, система, з’являються нові інститути.

За  останні роки наука трудового  права збагатилася змістовними  працями відомих українських  вчених, докторів юридичних наук В.С. Венедиктова, Р.І. Кондратьева, А.Р. Мацюка, Л.І. Лазор, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенко, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня. Проблеми сучасного трудового права активно  обговорюються представниками російської науки: О.В. Абрамовою, І.Я. Кисельовим, С.П. Мавріним, А.Ф. Нуртдіновою, Ю.П. Орловським, В.М. Скобелкиним, О.В. Смирновим, О.І. Ставцевою, Л.О. Сироватською, В.М. Толкуновою,Є.Б. Хохловим та ін.

Трудове право України являє собою  сукупність правових норм, що регулюють  суспільно-трудові відносини, які  виникають у зв'язку із реалізацією  громадянами своїх здібностей до праці для виробництва матеріальних і духовних благ.

 

 

Предмет трудового права.

Щодо  предмета трудового права як галузі права України, то він має власні, тільки йому притаманні, особливості. Особливість суспільних відносин, які  формують предмет даного права, обумовлена такою важливою якістю людини як здатність до праці, оскільки її носієм є людина.

Предмет трудового права складають суспільні  відносини, що виникають із застосування, організації, управління та оцінки фізичної і розумової праці людини. Саме така якість людини як цілеспрямована, усвідомлена, наполеглива діяльність викликає до життя відносини, що і  є об’єктом правового регулювання. Об’єктивна нероз¢єднаність людини та її праці дозволили з всієї сукупності суспільних відносин відокремити коло тих, які виникають із застосування праці, і назвати їх трудовими. Тільки людина, завдяки належній їй працездатності, спроможна вступати у суспільні відносини з приводу використання своєї праці. Тому трудові правовідносини за своєю природою завжди індивідуальні і соціальні.

Отже, в основі предмета трудового права  лежать трудові відносини найманої праці. Вони виникають у результаті прийняття на роботу на підставі укладення трудового договору або інших подібних йому форм.  

Трудові відносини - це основна категорія предмета трудового права. Вони безпосередньо виникають у процесі виробництва і носять вольовий характер. Такі відносини виникають незалежно від форм власності з приводу застосування праці і зв'язані із створенням матеріальних і духовних благ.

Потрібно  зазначити, що не всі трудові відносини  регулюються трудовим правом, воно регулює лише ті відносини, які виникають  на підставі укладення трудового договору. До інших видів трудових відносин воно може застосовуватися тільки за наявності відповідних вказівок у спеціальному законодавстві, яким забезпечується загальне правове регулювання трудових відносин, що виникають на основі інших, відмінних від трудового договору підстав. Служба працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців, осіб, засуджених до позбавлення волі, трудовим правом не регулюються.    

Крім трудових, регулюванню трудовим правом піддаються й інші суспільні відносини, які хоч і не припускають особисту участь працівника в праці, але, будучи відносинами суспільної організації праці на підприємстві, тісно пов’язані з трудовими. Це:

Відносини профспілкових органів, трудового колективу з приводу організації праці, встановлення і застосування її умов.  Ці відносини виникають у процесі організації й управління колективною працею, участі виборних профспілкових органів, трудових колективів у встановленні умов праці, застосування чинного законодавства про працю. Вони виникають у зв’язку з прийняттям локальних нормативних актів, участю в поліпшенні матеріально-побутового і культурного обслуговування працівників, участю у правозастосовчій діяльності по захисту індивідуальних і колективних інтересів працівників. Ці відносини пов’язані з розробкою, укладанням і виконанням колективних договорів, а також інших соціально-партнерських угод.

Суб’єктами  організаційно-управлінських відносини  на рівні організації є, з однієї сторони – роботодавець, а з другої – виборний  профспілковий  орган та інші органи, уповноважені трудовими колективами на представництво.

Змістом організаційно-управлінських відносин є права  і обов’язки сторін, пов’язані із розробкою та прийняттям локального нормативно-правового акта.

Ці відносини можуть виникати з волі роботодавця, трудового колективу, виборного профспілкового чи іншого органу, уповноваженого представляти трудовий колектив.

Відносини щодо участі в керівництві виробництвом. Вони реалізуються в двох основних формах: а) особиста участь в обговоренні і вирішенні питань розвитку виробництва, внесення пропозицій про поліпшення роботи підприємства; б) шляхом участі в керівництві виробництвом за допомогою громадських форм: загальні збори, конференція, виробнича нарада і т.д.

Відносини, що виникають у зв’язку із працевлаштуванням. У процесі працевлаштування виникають З групи відносин: а) відносини між працівником і органом, який займається працевлаштуванням, (державною службою зайнятості); б) між службою зайнятості і роботодавцем з приводу працевлаштування працівника; в) між працівником і роботодавцем з приводу надання роботи.

Відносини між громадянином і службою зайнятості виникають на підставі звернення громадянина із заявою щодо його працевлаштування. Орган працевлаштування зобов’язаний розглянути її і вирішити комплекс питань, пов’язаних з його працевлаштування.

Відносини між центром зайнятості і роботодавцем виникають, якщо необхідно: 1) зобов’язати  роботодавця повідомити центр зайнятості про свої потреби в кадрах, укласти  трудовий договір з громадянином, направленим центром зайнятості на вакантну посаду; 2) дати вмотивовану відповідь центрові зайнятості, коли громадянинові відмовлено в укладення трудового договору і повернути направлення центру зайнятості; 3) зобов’язати громадян деяких категорій згідно чинного законодавства України про зайнятість населення.

Відносини між працівником і роботодавцем з приводу надання роботи виникають  у зв’язку з правом громадянина  на вибір виду зайнятості. Якщо робота, на яку направляється громадянин, з тих чи інших причин його не влаштовую, він має право відмовитися від укладення трудового договору. Роботодавець також має право відмовитися від укладання трудового договору з громадянином, якщо ділові якості чи стан здоров’я не дають змогу виконувати роботу, зазначену в направлення центру зайнятості.  

 Відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві. Дані відносини виникають у зв’язку з одержанням громадянами робочих спеціальностей під час індивідуального або курсового учнівства, що звичайно передує їхній самостійній роботі або в зв’язку з розширенням професійних навиків.

Відносини по нагляду (контролю) за охороною праці і дотриманням трудового законодавства. Нагляд (контроль) здійснюється спеціально уповноваженими органами, які у своїй діяльності не залежать від роботодавця. Виникаючі відносини спрямовані на створення безпечних і здорових умов праці, охорону трудових прав і законних інтересів працівників.

Відносини по притягненню до юридичної відповідальності за порушення трудової дисципліни і  заподіяння шкоди (збитку). Оскільки юридична відповідальність є суспільним, відношенням як по змісту так і за формою, а її виникнення відбувається в рамках трудових правовідносин, тому відносини по притягненню до дисциплінарної і матеріальної відповідальності також складають предмет трудового права.

Процесуальні-трудові відносини. Ці відносини пов’язані з виникненням і порядком розгляду трудових спорів, оскільки мова йде про застосування трудового законодавства, тому ці відносини складають предмет трудового права.

Таким чином, трудове право України  – це система встановлених або  санкціонованихих державою норм, які  регулюють трудові відносини  працівників і роботодавців та інші тісно з ними пов’язані відносини.

Система трудового права.

Трудове право як галузь являє собою сукупність правових норм, які відрізняються єдністю внутрішньої структури й органічного зв'язку її елементів. Така сукупність норм і регульованих ними відносин утворює систему галузі права. Вона найповніше відображена в КЗпП. Структурно система галузі трудового права складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна  частина трудового права охоплює  норми правових інститутів, які мають загальне значення. Вона включає розділи, які встановлюють: предмет та завдання цієї галузі права; її основні принципи; джерела права; суб’єкти трудового права, права та обов’язки сторін в правовідносинах, а також норми в колективному договорі.

Особлива  частина трудового права значно ширше загальної частини. При  цьому роль і функції правових інститутів особливої частини не однакові. Перше місце займає інститут трудового договору, який закріплює договірний принцип залучення до праці, порядок виникнення, зміни, припинення трудових відносин. Саме виникнення трудового правовідношення тягне поширення на його учасників дій норм трудового права про умови праці. Тому слідом за нормами, що визначають підстави виникнення трудового правовідношення, розташовуються інститути про тривалість праці і відпочинку, про оплату й охорону праці, про трудову дисципліну, матеріальну відповідальність, трудові спори.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти  систему науки трудового права. Система науки, навчального процесу своїм предметом і цілю має вивчення норм трудового права, їхнього розвитку, правових зв'язків, тобто правовідносин сфери трудового права. Наука вивчає не тільки українське, але і зарубіжне трудове право і міжнародно-правове регулювання праці. Отже, її предмет виходить за рамки українського діючого трудового законодавства, а система науки ширша системи галузі.

 

2. Метод та функції трудового права України

Для характеристики трудового права  України важливе значення має  не тільки предмет трудового права, але і метод правового регулювання.

Метод трудового права залежить від  специфіки суспільних відносин, що є предметом цієї галузі права. У теорії права тепер прийнято виділяти два методи правового регулювання: метод децентралізованого, автономного регулювання, який ґрунтується на координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин, і метод централізованого, імперативного регулювання, який ґрунтується на відносинах субординації. Трудовим правом здійснюється комплексне використовування обох цих методів.

Комплексний характер методу трудового права  найповніше виявляється через відповідні комбінації способів, з допомогою  яких відбувається правове регулювання. Для трудового права властиві усі три відомі способи, що так  чи інакше формують методи цієї галузі. Спосіб дозволів, що дає можливість учаснику діяти на власний розсуд, та спосіб заборон, за яким можна робити усе, що не заборонено, характерні для децентралізованого, автономного методу регулювання. Вони відображають свободу і рівність сторін у правовідносинах. У трудовому праві це виявляється переважно у колективно-трудових відносинах, де сторони (роботодавці і профспілки) перебувають у партнерських стосунках, а також відносинах працевлаштування, коли сторони (працівник і роботодавець), укладаючи трудовий договір, вважаються рівними.