Зміст дієздатності громадянина

За своєю метою, як наголошується  у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина  обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 p. № 3 (із змінами, внесеними  постановами Пленуму від 29 листопада 1974 p. №13, від 24 квітня 1981 p. № 4, від ЗО березня 1984 p. № 3, від 25 грудня 1992 p. № 13 та від 25 травня 1998 p. № 15), обмеження  у дієздатності громадянина внаслідок  зловживання спиртними напоями  або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами і має велике значення для запобігання  порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого  ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття.

Обмеження дієздатності громадянина  здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу (ст. 256 ЦПК України). При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій  та інші докази, які підтверджують  факти зловживання спиртними  напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить  себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне  становище. Справа розглядається з  обов'язковою участю представників  органів опіки та піклування (ст. 259 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення  слід зазначити лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в  задоволенні заявлених про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення  піклувальника (п. б вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 p. №3).

Суд має надіслати копію  рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для  призначення піклувальника. У разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

Правовими наслідками обмеження  цивільної дієздатності громадянина  є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може:

–– укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дарування, комісії тощо);

— одержувати заробітну  плату, пенсію або інші види доходів  і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження  дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства  на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздатний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у  дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками  над іншими особами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

Обмеження дієздатності за ст. 15 ЦК України не викликає обмеження  деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами (статті 440 і 450 ЦК України).

Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними  напоями аби наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного  та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою  суду.

5) Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку.

Визнання громадянина  недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і  очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати  громадянина недієздатним. Повнолітній  громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести  свої справи.

Справи про визнання громадянина  недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина  недієздатним у першу чергу має  на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених  на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто  заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним  родинними або прирівняними до них  відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання  вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Даними про  психічну хворобу можуть бути довідки  про стан здоров'я, виписка з історії  хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними  закладами (п. З вищезазначеної постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 28 березня 1972 р. № 3).

Суддя за наявності достатніх  даних про психічну хворобу або  недоумство громадянина призначає  для визначення його психічного стану  судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 258 ЦПК України). В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

1) чи хворіє даний громадянин  на психічну хворобу;

2) чи розуміє він значення  своїх дій та чи може керувати  ними.

За відсутності доказів  повної нездатності громадянина  розуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити  у визнанні громадянина недієздатним. Це він повинен зробити незалежно  від того, що особа є душевнохворою  або недоумкуватою. Якщо громадянин, здійснюючи ті чи інші юридичні дії (угоди), внаслідок тимчасового психічного розладу не розумів їх значення, суд визнає недійсними лише ці угоди (ст. 55 ЦК України), не визнаючи цю особу  недієздатною. Застосування ст. 16 ЦК України  можливе лише тоді, коли громадянин страждає не тимчасовим розладом психічної  діяльності, а хворіє на душевну  хворобу.

На практиці суди в цілому правильно вирішують справи цієї категорії. Так, Печорський районний суд  м. Києва цілком правильно задовольнив  заяву О. А. Дубинського про визнання його бабусі Л. М. Дубинської недієздатною за станом її здоров'я (суду були надані медична картка, витяг із історії  хвороби, довідка ЛТЕК). Відповідно до акта судово-психіат-ричноЇ експертизи експертна комісія визнала, що Л. М. Дубинська виявляє ознаки церебрального  атеросклерозу з недоумством  і внаслідок цього діагнозу за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, заява О. А. Дубинського  згідно зі ст. 16 ЦК України підлягає задоволенню1.

За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з  часу набрання сили рішенням суду про  визнання його недієздатним. Разом  з тим Пленум Верховного Суду України  передбачив виняток з цього положення, згідно з яким у разі коли від  часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у  справі, враховуючи висновок судово-психіатричної  експертизи та інші дані щодо психічного стану громадянина, може зазначити  в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним (п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3).

Слід мати на увазі, що від  вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних  справ. Тому заяви про визнання громадянина  недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 256—260 ЦПК  України. Водночас зі спором про цивільне право питання про недієздатність громадянина суд може вирішувати лише в тому разі, коли спір виник  після смерті цього громадянина.

Суд має надіслати копію  рішення про визнання громадянина  недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають інші правові  наслідки визнання громадянина недієздатним:

— від імені останнього укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 16 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір  доручення), припиняють свою дію;

— за шкоду, заподіяну цим  громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані  здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 448 ЦК України). Будь-які  дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть  за собою будь-яких правових наслідків.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку  недієздатним він не виключається із числа суб'єктів права, тому що є  правоздатним. Це пояснюється наявністю  у нього певних матеріальних та інших  потреб, які вимагають задоволення, а також взаємозв'язком інтересів  душевнохворих і недоумкуватих  з інтересами інших осіб та держави.

За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у  дієздатності рішенням суду. Питання  про поновлення у дієздатності розглядає  суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. З ст. 260 ЦПК України). Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що в справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України). Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішення суду встановлена над громадянином опіка скасовується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Ст. 30 ЦК визначає дієздатність як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Найбільш істотними елементами змісту дієздатності громадян є: 1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність); 2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність); 3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатцість); 4) можливість обирати собі представника та самому виступати в якості представника (трансдієздатність); 5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність); 6) можливість укладати шлюб і самостійно набувати сімейних прав та обов'язків (шлюбно-сімейна дієздатність).

На перший погляд, виокремлення окремих елементів дієздатності не має практичного значення, а  швидше знаходиться у площині  теоретичних дискусій. Проте це невірне  враження. ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення дієздатності, разом з тим у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, що досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину — ст.ст. 32,221,222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. 33). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст. 31), то трансдієздатність, як слідує зі ст. 242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише у осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст. 1234 ЦК).Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст. 50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК, але й тут є особливість — віковою межею є «нетиповий» для норм ЦК вік— 16 років. Тому слід визнати, що розрізнення вказаних елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.

На відміну від правоздатності дієздатність зв'язана зі здійсненням  громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями є вік, а також стан психічного здоров'я. 
Щодо осіб, які не мають повної цивільної дієздатності, ЦК передбачає: 1) часткову, 2) неповну та 3) обмежену дієздатність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К., 2008.

2. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України за ред. Є.О. Харитонова 2007р. 

3. Ромовська 3. Українське цивільне право. Академічний курс. Т. 1.- К., 2005.

4. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К., 2004.

5. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К., 2004.

6. Цивільне право України: Навч. посіб. / За ред. P.O. Стефанчука.-К., 2004.

7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV