Міністерство фінансів України як орган управління державними фінансами та орган фінансового контролю

Територіальні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Так, обласні фінансові управління підпорядковуються по вертикалі Міністерству фінансів, а по горизонталі входять до складу обласної державної адміністрації. Районні фінансові управління відповідно підпорядковані головним фінансовим управлінням обласних державних адміністрацій і входять до складу районних державних адміністрацій. Подвійну роль у системі органів Міністерства фінансів відіграє центральний апарат, тобто безпосередньо міністерство. Воно забезпечує втілення в життя державної фінансової політики шляхом розроблення економічних методів і важелів впливу на збільшення внутрішнього валового продукту і національного доходу, підвищення ефективності суспільного виробництва, аналізує показники розвитку економіки країни, здійснює заходи, спрямовані на оздоровлення фінансового стану галузей національної економіки та збільшення доходів

бюджету.

Разом із Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України Міністерство фінансів розробляє проект зведеного балансу фінансових ресурсів і використовує його показники для розроблення проекту державного бюджету та розрахункових обсягів бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

На центральний апарат покладено завдання надавати практичну і методичну допомогу галузевим міністерствам, відомствам, виробничим об'єднанням, державним корпораціям, асоціаціям, консорціумам, підприємствам та організаціям із фінансових питань упровадження ринкових відносин, а також місцевим фінансовим органам в організації їх роботи.

До функцій Міністерства фінансів належать також фінансування в установленому порядку фінансових органів країни, контроль за правильним використанням ними асигнованих коштів. Через  міністра фінансів Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, Головного контрольно-ревізійного управління та Державного казначейства України.

Відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" у складі Міністерства фінансів України утворено Державний департамент фінансового моніторингу як урядовий орган державного управління, хоча багато спеціалістів пропонувало створити його окремо від Міністерства фінансів.

Голова Держфінмоніторингу здійснює керівництво Департаментом і несе персональну відповідальність перед міністром фінансів за виконання покладених на Держфінмоніторинг завдань, основними з яких є:

• участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;
• збирання, обробка й аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому контролю, та інші операції, пов'язані з легалізацією (відмиванням) таких доходів;
• створення єдиної інформаційної системи і ведення бази даних у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом;
• налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;
• забезпечення представництва України в установленому порядку в міжнародних організаціях із питань протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Міністерства фінансів, створюється колегія у складі міністра (голова колеги), заступників міністра та інших керівних працівників Міністерства. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також представники відповідних громадських організацій (із правом дорадчого голосу). Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України за поданням міністра. Міністерство фінансів поділяється на департаменти, а ті, у свою чергу, —на управління, відділи. Проблемою є те, що до сьогодні подібні структури є й в інших міністерствах і відомствах, функції їх часто дублюються.

Кожний департамент так чи інакше бере участь у виконанні всіх функцій Міністерства фінансів. Водночас кожен із них має свою специфічну сферу діяльності. Реалізація завдань і функцій Міністерства фінансів в адміністративних утвореннях держави здійснюється територіальними органами, які базуються на типовій структурі.

Головне фінансове управління області відповідно до завдань, які воно має розв'язувати, виконує такі функції, частину з яких передано йому у зв'язку з утворенням територіальних органів Державним казначейством:

• бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів регіону, аналізує і визначає тенденції' розвитку його фінансової бази та враховує їх під час складання обласного (міського) бюджету;
• організовує роботу, пов'язану зі складанням проекту обласного (міського) бюджету, за дорученням обласної (міської) ради, визначає порядок і термін подання обласними (міськими) управліннями і відділами, районними (міськими) радами матеріалів для підготовки проектів обласного (міського) бюджету і прогнозних розрахунків для визначення частини загальнодержавних податків, зборів і платежів міст обласного підпорядкування і районів області (міста). Складає проект обласного (міського) бюджету, готує пропозиції про нормативи відрахувань частини загальнодержавних податків, зборів і платежів у бюджети міст і районів і подає їх на розгляд обласних (міських) рад;
• організовує виконання обласного (міського) бюджету за доходами і видатками. Разом з обласними (міськими) управліннями і відділами, районними (міськими) радами забезпечує надходження доходів до обласного (міського) бюджету та вживає заходів щодо ефективного витрачання бюджетних коштів;
• забезпечує захист фінансових інтересів держави та фінансових прав підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) і громадян, здійснює у межах своєї компетенції контроль за виконанням актів законодавства;
• розробляє порядок надання з обласного (міського) бюджету субвенцій, дотацій, субсидій бюджетам міст обласного підпорядкування, районів;
• складає розпис обласного (міського) бюджету з помісячним розподілом, забезпечує виконання обласного (міського) бюджету, приймає рішення про переказування коштів у межах річних бюджетних асигнувань, здійснює в установленому порядку взаємні розрахунки обласного (міського) бюджету з державним бюджетом і з бюджетами районів, міст обласного підпорядкування;
• здійснює контроль за виконанням обласного (міського) бюджету і за додержанням установами Національного банку України та комерційними банками правил касового виконання бюджету за видатками;
• розглядає звіти про виконання бюджетів районів, міст обласного підпорядкування, кошторисів видатків обласних управлінь і відділів, складає зведення про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи областей (міста), і подає його Міністерству фінансів України. Звітує перед обласною (міською) радою про хід виконання обласного (міського) бюджету і подає їй річний звіт про виконання обласного (міського) бюджету для затвердження;
• здійснює облік коштів резервного фонду обласної (міської) ради і цільових фондів;
• контролює правильність проведення виплат і відшкодування коштів за рахунок державного і місцевих бюджетів, передбачених чинними законодавчими актами;
• готує пропозиції обласній (міській) раді про встановлення місцевих податків, платежів і зборів;
• за дорученням обласної (міської) ради розглядає матеріали про надання окремим категоріям платників пільг за податками і платежами, які надходять до обласного (міського) бюджету, та готує відповідні пропозиції з цього питання, за висновками Державної податкової адміністрації розглядає питання про відстрочення платежів і надання податкового кредиту і приймає відповідне рішення;
• -на підставі статистичних і бухгалтерських звітів, аналітичних та прогнозних розрахунків аналізує економічний та фінансовий стан галузей економіки, тенденції та динаміку розвитку різних форм власності, готує пропозиції щодо віднайдення та мобілізації додаткових фінансових ресурсів;
• бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики областей (міста);
• - готує пропозиції з фінансових питань, бере участь у їх вирішенні, а також у справах, пов'язаних зі зміною форм загальнодержавної і комунальної власності та розвитком підприємницької діяльності в області (місті);
• разом з установами Національного банку України, комерційними банками вивчає питання грошового обігу в регіоні, бере участь у розробленні балансів грошових доходів і витрат населення;
• аналізує валютно-фінансові питання, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю об'єднань, підприємств, організацій, та розробляє відповідні пропозиції про збільшення валютних ресурсів держави;
• забезпечує на підприємствах, в організаціях і установах комунальної власності додержання єдиних методологічних основ бухгалтерського обліку і звітності стосовно виконання рішень обласних, Київської і Севастопольської міських рад та виконавчих органів;
• бере участь у розробленні пропозицій про вдосконалення структури місцевих органів державної виконавчої влади та здійснює контроль за витрачанням коштів на їх утримання. Готує пропозиції про чисельність, фонд оплати праці працівників і витрат на утримання місцевих органів державної виконавчої влади.

Фінансове управління районної, міської державної адміністрації є низовою ланкою системи фінансових органів. Воно забезпечує на місцях втілення в життя державної фінансової політики, аналізує показники розвитку економіки району (міста), здійснює заходи, спрямовані на оздоровлення фінансового стану галузей місцевого господарства та збільшення доходів бюджету. Розробляє пропозиції щодо встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і доходів до бюджетів рад, координує і надає методичну допомогу щодо складання і виконання бюджетів нижчого рівня. Фінансове управління підпорядковується як районній (міській) держадміністрації, так і відповідному фінансовому органу вищого рівня. Районне (міське) фінансове управління складає проект бюджету району (міста) і несе відповідальність (спільно з відповідними органами Державного казначейства) за його виконання як за доходами, так і видатками, за забезпечення необхідними коштами заходів, передбачених у плані розвитку району, та інших заходів, які фінансуються з бюджету району, а також забезпечує мобілізацію на території району фінансових ресурсів на загальнодержавні витрати. Головними завданнями районного фінансового управління є :

• мобілізація коштів і спрямування їх відповідно до затвердженого плану на фінансування заходів щодо розвитку господарства, поліпшення соціально-культурного і побутового обслуговування населення;
• економічне обґрунтування плану доходів і видатків бюджету району, вжиття заходів щодо забезпечення своєчасного надходження всіх доходів і економне витрачання бюджетних коштів за їх призначенням;
• контроль за дотриманням державної фінансової дисципліни.

Районне фінансове управління включає бюджетний відділ, відділ бюджетних доходів і фінансів комунальної власності та відділ бухгалтерського обліку і звітності. Відповідно до Концепції адміністративно-територіальної реформи слід очікувати змін у структурі і функціях Міністерства фінансів України та його підрозділів, оскільки частина з них дублюється іншими міністерствами і відомствами.

2. ОРГАНИ ФІНАНСОВОГО  КОНТРОЛЮ 

           2.1  Поняття, сутність та значення фінансового контролю 

Фінансовий  контроль – це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування незалежно від форм власності спрямованні на одержані законності і раціональності у забезпеченні фінансової діяльності держави , тобто мобілізації розподілу використання централізованих і децентралізованих фондових коштів з метою виконання завдань і функцій держави та ефективного соціально – економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин.

Для фінансового контролю характерні оперативність, цілеспрямованість, безпосередність, обґрунтованість, дієвість.

Принципи фінансового  контролю:

• законності;
• об’єктивності;
• поєднання державних і приватних інтересів;
• достовірності фактичної  інформації фінансовим ресурсам і процесам фінансової діяльності;
• збалансованості контролюючих дій;
• повноти охоплення об’єктів контролю.

Сутність фінансового  контролю виявляється в таких  основних його завданнях:

1. перевірка своєчасності і повноти виконання контрольованими суб’єктами фінансових зобов’язань перед державою та органами місцевого самоврядування;
2. перевірка виконання органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій із формування, розподілу та використання грошових фондів;
3. Перевірка дотримання правильності  здійснення фінансових операцій, зберігання коштів і матеріальних засобів;
4. Перевірка правильності й ефективності використання публічних грошових фондів;
5. Виявлення й усунення порушень фінансової дисципліни;
6. Запобігання порушенням законності у сфері фінансової діяльності, забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення винних осіб і притягнення їх до відповідальності;

Одним з вимог правопорядку в галузі фінансів є фінансова  дисципліна. Фінансова дисципліна  - це чітке дотримання закріплених нормами права розпоряджень, що регулюють порядок формування, розподілу й використання публічних грошових фондів. Вимоги фінансової дисципліни обов’язкові не тільки для підприємств усіх форм власності і громадян, а й для органів державної влади та місцевого самоврядування.

Слід ураховувати, що об’єкт фінансового контролю не обмежується перевіркою тільки грошових фондів. Насправді він охоплює також матеріальні, природні, трудові та інші ресурси держави, оскільки їх використання здійснюється в грошовій формі або опосередковане нею. Інакше кажучи, фінансовий контроль поширюється не тільки безпосередньо на фінансові, а й на пов’язані з ними господарські відносини. Предметом фінансового контролю є первинні документи, що містять відомості про фінансово-господарську діяльність контрольованого суб’єкта.

              2.2 Види та методи фінансового контролю

 Фінансовий контроль вирізняється своїм різноманіттям, його здійснення є компетенцією широкого кола органів контролю. У теорії фінансового права визначено різні критерії, різні підстави класифікації фінансового контролю. За основу поділу його на види приймають: суб’єктний склад органів контролю, специфіку об’єкта фінансового контролю, час його проведення.

Види фінансового  контролю розрізняють за такими ознаками:

1. за часом проведення фінансового контролю:

а) попередній фінансовий контроль – передує здійсненню фінансово-господарських операцій. Його здійснюють на стадії складання, розгляду і затвердження проектів бюджетів, кошторисів, планів, договорів. Основна його мета - запобігання порушенням фінансового законодавства. При цьому діяльність органів фінансового контролю спрямована на своєчасне запобігання незаконному і нераціональному використанню коштів. Належне проведення попереднього фінансового контролю дає змогу досягти максимально позитивного ефекту, уникнути порушень фінансової дисципліни.

б) поточний фінансовий контроль -  проводять упродовж короткого часу, безпосередньо у процесі здійснення господарських і фінансових операцій. Його ще можна назвати оперативним завдяки гнучкості та своєчасності. Зазвичай такий контроль є повсякденним, постійним. Широке застосування поточного контролю дає змогу виявити помилки і зловживання, допущені як на стадії попереднього контролю, так і безпосередньо в процесі здійснення фінансово-господарської операції. Слід зазначити, що попередній і поточний контроль здебільшого не мають репресивного характеру.

в) наступний фінансовий контроль - проводять після завершення конкретної фінансово-господарської операції або закінчення певного звітного періоду (наприклад, фінансового року). Такий контроль є своєрідним останнім "рубежем", перешкодою на шляху порушень. Він дає змогу виявити недогляди під час попереднього і поточного контролю і зазвичай вирізняється поглибленим і всеосяжним підходом до вивчення фінансово-господарської діяльності контрольованого суб’єкта, комплексністю. Основними напрямами наступного контролю є такі :

- аналіз виконання  планів і бюджетів;

- перевірка кошторисів, звітів і балансів;

- вивчення на предмет  законності рішення органів управління суб’єкта, який перевіряють;

- виявлення випадків  незбереження майна;

- визначення шляхів  запобігання порушенням фінансової  дисципліни і заходів для їх  усунення.