Ліцензування підприємницької діяльності в України

 

ТЕМА 9. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

 

ПЛАН

1.Види   господарської   діяльності,  що   підлягають    ліцензуванню  

   Класифікація ліцензій та їх юридичне значення

         2.Державне    управління  у  сфері ліцензування

          3.Правові підстави і порядок отримання ліцензій

          4. Правові   наслідки  та   відповідальність за порушення законодавства

              про ліцензування.

 

1

 

 Законом України  „Про ліцензування певних видів  господарської діяльності” визначено державну політику у сфері ліцензування, встановлено вичерпний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, та чітко окреслено відповідні процедури ліцензування .

Завдяки цьому сформовано систему ліцензування, яку можна  поділити на такі компоненти:

• ідеологія ліцензування,
• перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;
• порядок ліцензування;
• ліцензійні умови; інституції, які забезпечують ліцензування (Кабінет Міністрів України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, експертно – апеляційна рада при ньому);
• гарантії забезпечення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

Ідеологію ліцензування складають чітко визначені основні  принципи державної політики у сфері  ліцензування, а саме:

• забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;
• захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
• встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;
• встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

У вітчизняній системі  ліцензування акцент зроблено на надання  права на провадження певного  виду господарської діяльності, а не на обмеженні кількості суб’єктів господарювання, які можуть господарювати на тому чи іншому ринку товарів або послуг, що відповідає одному з принципів державної політики у сфері ліцензування, а саме: заборона використання ліцензування для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності. Реалізація зазначеного принципу здійснюється також шляхом забезпечення умов для економічної конкуренції.

Істотною перевагою  державної політики системи ліцензування є те, що в чинному Законі з максимально можливою вичерпністю та чіткістю визначено порядок здійснення ліцензійних процедур, завдяки чому цей порядок став прозорим та зрозумілим для суб’єктів господарювання.

При цьому положення  Закону спрямовані на додержання логіки ліцензування та унеможливлення встановлення додаткових вимог до суб’єктів господарювання органами ліцензування. Виняткову важливість має те, що норми Закону, які визначають порядок ліцензування, є нормами прямої дії. Усе це зумовлює певну самодостатність існуючого порядку ліцензування.

Таким чином, Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» встановлює єдиний перелік видів цієї діяльності, підлягаючих ліцензуванню До них віднесено більше шістдесяти найменувань таких видів, починаючи від пошуку (розвідки) корисних копалин і закінчуючи посередницькою діяльністю митних брокерів і митних перевізників.

Ліцензування певних видів підприємницької діяльності є засобами державного регулювання  у сфері господарювання, направленими на забезпечення єдиної державної політики в цій сфері і захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства і окремих споживачів.

Це означає наявність  у держави (окрім податкових, фінансово  – кредитних, цінових і інших  заходів) можливості використовування системи ліцензування певних видів господарської діяльності як заходів дії на економіку.

Слід розрізняти два  види ліцензування господарської діяльності:

1. ліцензування діяльності усередині господарського обороту України згідно Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
2. ліцензування операцій в зовнішньоекономічною діяльності згідно законодавству про зовнішньоекономічну діяльність.

Ліцензування експорту і імпорту вводиться в Україні  у випадках:

• різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо його негативне сальдо перевищує на відповідну дату 25% від загальної суми валютних вимог України, досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості, значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України;
• при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною і вітчизняною сировиною у виробництві;
• при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
• при порушенні суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених Законом;
• відповідно до міжнародних торгових угод, які укладає або до яких приєднується Україна (вводиться режим квотування).

Таким чином, підтримка економічної системи суспільства в ефективному стані передбачає гнучкі засоби впливу держави на економічні процеси. Окрім податкових, фінансово – кредитних важелів, правил ціноутворення, держава застосовує систему ліцензування, яка забезпечує державну політику в сфері підприємницької діяльності і захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства і окремих споживачів.

        

2

 

 Основні напрямки  державної політики у сфері  ліцензування, законодавчі основи її проведення визначає Верховна Рада України.

Основними принципами державної  політики у сфері ліцензування є:

• забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;
• захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
• встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;
• встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Реалізацію державної  політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Спеціально уповноважений  орган з питань ліцензування:

• розробляє основні напрями розвитку ліцензування;
• розробляє проекти нормативно – правових актів з питань ліцензування;
• погоджує проекти нормативно – правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади;
• узагальнює практику застосування нормативно – правових актів з питань ліцензування;
• здійснює нагляд за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та дає роз’яснення щодо його застосування;
• здійснює методичне керівництво, інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування;
• визначає форми документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення;
• затверджує спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених цим Законом;
• формує експертно – апеляційну раду;
• організовує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування;
• веде Єдиний ліцензійний реєстр;
• організовує замовлення, постачання, облік і звітність витрачання бланків ліцензій;
• видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;
• здійснює контроль за наявністю ліцензії.

Для забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює розроблення навчальних програм, методичних рекомендацій та посібників, установлює порядок підготовки та атестації фахівців з ліцензування.

Для здійснення своїх  повноважень спеціально уповноважений  орган з питань ліцензування має  свої територіальні органи, які діють  на підставі положень, що затверджуються спеціально уповноваженим органом  з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов’язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування можуть бути оскаржені до суду.

Орган ліцензування:

• забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;
• затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”;
• видає та переоформляє ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;
• здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійний умов;
• видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
• анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;
• формує і веде ліцензійний реєстр.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює указані повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним  органом ліцензування.

Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати  спроможність суб’єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.

Фінансування органу ліцензування здійснюється за рахунок  коштів Державного бюджету України  або місцевого бюджету.

Таким чином, реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності. Тобто, проведення державної політики у сфері ліцензування – є вийнятковою монополією держави, що дозволяє здійснювати державний контроль за реалізацією суб’єктами господарювання права на зайняття певними видами підприємницької діяльності.

Експертно – апеляційна рада є колегіальним органом, створеним при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування. У своїй діяльності експертно – апеляційна рада керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Рішення експертно – апеляційної ради мають характер експертних висновків і є обов’язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

До компетенції експертно  – апеляційної ради належать:

• експертиза проектів нормативно – правових актів органів виконавчої влади з питань ліцензування;
• розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері ліцензування;
• надання попередніх висновків щодо пропозиції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об’їдань громадян і підприємців щодо доцільності запровадження ліцензування певних видів господарської діяльності чи його скасування;
• розгляд заяв, претензій та скарг суб’єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування;
• аналіз стану та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення ліцензування.

Склад експертно –  апеляційної ради формується з державних  службовців, науковців, інших фахівців та представників громадських організацій. Положення про експертно – апеляційну раду та її склад затверджується Кабінетом Міністрів України

Експертно – апеляційну раду очолює голова спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

До складу експертно  – апеляційної ради залучаються  незалежні експерти та представники громадських організацій у кількості не менш ніж двадцять відсотків загальної кількості членів цієї ради.

Організаційне, інформаційне та матеріально - технічне забезпечення діяльності експертно – апеляційної  ради здійснює спеціально уповноважений  орган з питань ліцензування.

Експертно – апеляційна рада має право залучати для консультацій та експертизи державних службовців, науковців та інших фахівців на громадських  засадах.

Проекти нормативно –  правових актів, пропозиції та звернення (апеляції) розглядаються експертно – апеляційною радою протягом двадцяти робочих днів з дня їх реєстрації в спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування.

Рішення експертно –  апеляційної ради приймається більшістю  голосів від загальної кількості  членів експертно – апеляційної ради.