Поняття та особливості зовнішньоекономічної угоди

Структура і зміст  контракту носять багато в чому індивідуальний характер і визначаються як специфікою предмета угоди, так і ступенем близькості контрагентів. У цілому зовнішньоекономічні контракти звичайно містять наступні основні статті, розташовувані у визначеній послідовності:

- преамбула і визначення  сторін;

- предмет договору;

- ціна і загальна сума контракту;

- якість;

- терміни постачання;

- умови платежу;

- упакування і маркірування  товарів;

- гарантії;

- штрафні санкції і відшкодування  збитків;

- страхування;

- форс-мажорні обставини (обставини  нездоланної сили);

- арбітражне застереження.

Після того як перераховані всі умови  контракту, указуються дата і місце  здійснення угоди, записуються юридичні адреси сторін і імена їхніх представників, а при необхідності і банківські рахунки й адреси обслуговуючих банків. Контракт скріплюється підписами уповноважених представників і печатками. Крім того, кожна сторінка контракту, якщо текст контракту написаний на декількох аркушах, повинна бути підписана представниками сторін у посвідчення того, що сторони згодні з умовами, записаними на цій сторінці, а також для того, щоб виключити можливі зловживання.

Контракт вважається виконаним, коли сторони належним чином виконали всі умови, записані в контракті.

Під строком поставки товару розуміється  момент, коли продавець зобов’язаний передати товар у власність покупцеві або з його доручення особі, що діє від його ім’я.

Строк поставки в контракті купівлі-продажу  може бути встановлений визначенням  календарного дня поставки або визначенням  періоду, у плині якого повинна  бути зроблена поставка (місяць, квартал, час місяця або кварталу).

Часто в контрактах зустрічається  термін - «Негайна поставка». Під негайною розуміється поставка в плині певної кількості днів після укладання договору. Вона визначається торговельними порядками й практикою торгівлі окремими товарами й становить звичайно від 1 до 14 днів.

У контракті може бути передбачене право продавця поставити товар достроково. Якщо це право не застережене в контракті, дострокова поставка можлива тільки за згодою покупця Звичайно дострокова поставка припускає й дострокову оплату товару покупцем.

Датою поставки називається  дата передачі товару в розпорядження покупця. Залежно від способу доставки датою поставки може вважатися:

• дата документа, видаваного транспортною організацією, що прийняла товар для перевезення;

• дата розписки транспортно- експедиторської фірми в прийманні  вантажу.

 

4. Види договорів з ЗЕД

У міжнародній комерційній  практиці взаємне волевиявлення  може наділятися у форму контракту  купівлі-продажу, ліцензійного, орендного  контракту, контракту страхування, перевезення, зберігання, майнового  наймання, комісії, доручення, дарування, кредитування, контракту на туристичні послуги, по торгівлі технічними послугами й ін.

У міжнародній практиці використовуються два основних методи здійснення комерційних операцій: прямий і непрямий.

Прямий метод припускає  встановлення зв’язків між виробником (постачальником) і кінцевим споживачем; поставку товарів безпосередньо кінцевому споживачеві й закупівлю товарів у безпосереднього самостійного виробника на основі договору купівлі продажу.

Непрямий метод припускає  покупку й продаж товарів через  торговельно-посередницьку ланку на основі висновку спеціального договору з торговельним посередником, що передбачає виконання останнім певних зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару продавця.

Вважається, що здійснення безпосередніх комерційних операцій, особливо експортних, має ряд переваг. Зокрема, дозволяє налагоджувати більше тісні контакти з іноземними споживачами, краще вивчати умови ринку й швидше пристосовувати свої виробничі програми до попиту й вимог іноземного ринку.

Використання торговельних посередників доцільно при збуті стандартних видів машин і встаткування, що вимагають після продажного технічного обслуговування. При цьому наявність у посередницьких фірм власної мережі технічного обслуговування (ремонтних майстерень, кадрів фахівців, складів запасних частин і т.д.) значно полегшує освоєння нових ринків. Позитивно позначається й спеціалізація діяльності торговельних посередників на операціях з певною групою товарів.

Контракт разового постачання – одноразова угода, що передбачає постачання погодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу. Постачання товарів виконується один чи кілька разів протягом установленого терміну. По виконанню прийнятих зобов’язань юридичні відносини між сторонами і, власне, контракт припиняються.

Разові контракти можуть бути з короткими та тривалими термінами постачання.

Контракт із періодичним  постачанням передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого  в умовах контракту періоду часу, що може бути короткостроковим (звичайно один рік), і довгостроковим (5-10 років, а іноді і більше) [9; С. 450].

Обоє вищевказаних контракти  можуть мати як короткий, так і тривалий термін виконання, а основна відмінність  складається в специфіці взаємин партнерів угоди.

Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність зв’язків між експортером і покупцем-імпортером устаткування, а також спеціалізованими фірмами, що беруть участь у комплектації такого постачання. При цьому генеральний постачальник організує і несе відповідальність за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість.

У залежності від форми  оплати за товар розрізняють контракти  з оплатою в грошовій формі  і з оплатою в товарній формі  чи цілком частково. Контракти з  оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у визначеній погодженій сторонами валюті з застосуванням обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель).

Велике поширення одержали в сучасних умовах контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад, при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства “під ключ” оплата витрат відбувається частково в грошової, а частково в товарній формі.

У нашій країні також  широке поширення одержали бартерні угоди – товарообмінні і компенсаційні угоди, що передбачають простий обмін погоджених кількостей одного товару на іншій. У цих угодах встановлюється або кількість взаимопоставляемых товарів, або обмовляється сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари. Але останнім часом спостерігається тенденція до обмеження державою такого роду угод, тому що вони не припускають присутність грошей при її здійсненні, що саме собою є збитковим для держави.

Проста компенсаційна  угода, так само як і товарообмінна, передбачає взаємне постачання товарів на рівну вартість. Однак на відміну від товарообмінної, компенсаційна угода передбачає узгодження сторонами цін взаємопоставлених товарів. У такій угоді звичайно фігурують не два товари, а значне число передбачуваних до обміну товарів.

 

5. Міжнародне-правове регулювання  договорів ЗЕД

До основних джерел правового  регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу відносяться  міжнародні договори, внутрішнє законодавство, звичаї.

Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу. Наприклад, у Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-продажу (Закон Великобританії 1979 р. Про купівлю-продаж товарів).

У практиці міжнародної  торгівлі застосовуються наступні джерела  регулювання відносин зовнішньоторговельної  купівлі-продажу:

• Конвенція ООН про  договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.);

• Конвеция ООН про  здавнення позову в міжнародній  купівлі-продажу товарів (1974 р.);

• Конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної  купівлі-продажу товарів (1985 р.) [9; С. 228].

У практиці міжнародної  торгівлі найбільше широко застосовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона була підписана у Відні 2 квітня 198 р. І набрала чинності 1 січня 1988 р. Для держав, що на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї.

Віденська конвенція 1980 р. складається з чотирьох частин, 101 статті і докладно визначає порядок  укладання договору міжнародної  купівлі-продажу і його основні  умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави — учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція 1980 р. Не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу. Вона визначає спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар.

У відповідності зі ст. 7 зазначеної Конвенції, якщо питання, що відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; у випадку їхньої відсутності — відповідно до права, застосовного у силу норм міжнародного приватного права.

Деякі види продаж під  дію Віденської конвенції 1980 р. не підпадають. Наприклад, продаж з аукціону, продаж цінних паперів, судів повітряного і водяного транспорту, електроенергії. Конвенція не визначає порядок розрахунків за зовнішньоторговельним договором купівлі-продажу і терміни задавнення позову.

У практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно-правові звичаї – загальновизнані правила, що склалися в сфері зовнішньої торгівлі на підставі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин.

У комерційній практиці також використовують поняття торгові звичаї, що означають заведений порядок чи фактично стале в торгових відносинах правило, що служить для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі.

Варто помітити, що зовнішньоторговельні операції купівлі-продажу українськими підприємцями обов’язково повинні відбуватися в писемній формі. Недотримання форми таких угод спричиняє їх недійсність (тобто письмові докази, будь-то чи переписування виставляння рахунка, у підтвердження висновку зовнішньоторговельної операції не допускаються).

По законодавству ряду закордонних країн не потрібно обов’язкового письмового оформлення зовнішньоторговельних договорів закупівлі-продажу.

Відповідно до Віденської конвенції 1980 р. (он. II) не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений в писемній формі чи підкорявся іншій вимозі у відношенні форми. Допускається його підтвердження будь-якими засобами, включаючи показання свідків. Однак при приєднанні Союзу РСР до зазначеної Конвенції 23 травня 1990 р. Було зроблене застереження про незастосовність положень ст. II Конвенції, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в СРСР. В даний час названа Конвенція, у тому числі і застереження до неї, діють і для України.

Що ж стосується внутрішнього законодавства, то на Україні контрактна діяльність регулюється наступними законами:

• Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16.04.1991.
• Положення « Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»
• Розпорядження «Щодо укладання суб’єктами господарської діяльності України зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» №13 від 7.09.1992 [6; С. 502].

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» є одним з основних нормативних документів, що регулюють даний вид діяльності. Він складається з 7 розділів і 39 статей, у яких дається визначення базових термінів, таких як :

- іноземна валюта готівкою;

- платіжні документи;

- цінні папери;

- золото та інші  дорогоцінні метали;

- господарська діяльність, тощо.

Також закон описує визначення суб’єктів ЗЕД, принципів ЗЕД, контрактів, що укладаються суб’єктами. Але основне призначення цього закону- це державне регулювання всих сфер зовнішньоекономічної діядьності.

Як бачимо така сфера  діяльності, як зовнішньоекономічна  регулюється як внутрішнім законодавством, так і підпадає під дію різного роду міжнародних угод, що також в свою чергу вкладають свій внесок в удосконалення зовнішньоекономічних відносин як між державами, так і між їх громадянами.

 

Висновки

У своїй роботі я розглянула договір, що укладається між суб’єктами підприємницької діяльності, які вступають у зовнішньоекономічні відносини. Очевидно, що зовнішньоекономічна діяльність об’єктивно є невід’ємною частиною економіки кожної тією чи іншою мірою економічно розвиненої держави. У цей час у зовнішньоекономічній діяльності беруть безпосередню участь десятки тисяч підприємств, підприємців, яким необхідно орієнтуватися в тонкостях зовнішньоекономічної діяльності, юридичну основу якої становить зовнішньоекономічний договір. У курсовій роботі визначені функції зовнішньоекономічного договору, проведена робота з розкриття основних положень зовнішньоекономічного контракту, проаналізована його структура, докладно розкриті значення й зміст його розділів, описаний порядок реєстрації й види, і методики висновку зовнішньоекономічних договорів (контрактів).