Контрольная работа по "Бюджетному праву"

Варіант № 1.

Завдання № 1

Дайте характеристику валютного  права як самостійної частини  системи права України.

Для того, щоб дати характеристику валютного права як самостійної частини системи права України нам необхідно визначитися яке місце в цій системі воно займає. Традиційно вважалося, що валютне право є підгалуззю фінансового права. Проте з часом більшість науковців почали вважати включення системи валютно-правового регулювання до фінансового права необґрунтованим. Б. Ю. Дорофєєв, Н. Н. Зємунов, В. О. Пушин визначають валютне право як систему правових норм, що регулюють відносини в сфері здійснення валютних операцій, а також валютного регулювання, валютного контролю та відповідальності за валютні правопорушення[1,С. 23]. Разом з тим висловлюється думка про те, що валютні відносини не відповідають основній ознаці відносин, що належать до предмета фінансового права; вони не спрямовані на формування і використання публічних фондів грошових коштів.

Дійсно, з розвитком економічних відносин і перетворень в економіці, з розвитком правової науки правове регулювання валютних відносин почало виокремлюватись, з’явилась досить велика кількість нормативно-правових актів, які регулюють специфічні  правовідносини з приводу володіння, користування і розпорядження валютою та валютними цінностями.

Аналіз валютного законодавства  показує, що воно має власний специфічний  предмет правового регулювання, власні принципи і методи правового  регулювання. В ньому досить чітко  визначились свої суб’єкти правового  регулювання, власні норми стосовно відповідальності за  порушення  валютного законодавства. Все це дозволяє авторам висунути тезу про  становлення нової самостійної  предметної галузі права – валютне право

У правовій науці загальновизнаним є те, що предметом правового регулювання  будь-якої галузі права є суспільні  відносини, які регулюються даною галуззю. М.В. Старинський визначає валютні правовідносини як урегульовані нормами права суспільні відносини між уповноваженими суб’єктами з приводу обігу валюти і валютних цінностей, реалізація яких забезпечується силою державного примусу. В цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави і вони мають владно-майновий характер. У валютних відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями.[2, С.52]

За своїм  змістом валютні відносини є  досить різноманітними, що зумовлено складністю і багатоланковістю валютної системи як складової фінансової системи, її зв’язком із структурами суспільного виробництва і розподілу, з різними сторонами життєдіяльності суспільства і держави. Різноманітним також є коло учасників валютних відносин: держава в особі уповноважених нею органів, юридичні та фізичні особи.

На нашу думку, предметом валютного права  є відносини, що виникають при  здійсненні:

а) валютних операцій, тобто операцій, пов’язаних з переходом права власності  на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операцій, пов’язаних з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операцій, пов’язаних з вивезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням та пересиланням за її межі валютних цінностей;

б) валютного регулювання, тобто діяльності держави та уповноважених нею органів, спрямованої на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями;

в) валютного контролю, тобто контролю держави та уповноважених нею органів за дотриманням валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Виходячи з цього, предмет валютного права можна визначити як сукупність майнових (фінансових) і пов’язаних з ними немайнових (нефінансових) суспільних відносин, що виникають внаслідок державного встановлення, закріплення або регулювання суспільних відносин у сфері валютної діяльності, а також реалізації права власності на валютні цінності та здійснення операцій з ними[1, С.33].

Валютне право регулює тільки ті відносини, що виникають у зв’язку з рухом (обігом) іноземної валюти та банківських  металів як складових елементів  валютних цінностей. Суспільні відносини, пов’язані з обігом національної валюти України, є предметом інших  галузей права.

В юридичній  літературі не існує єдиного підходу до визначення кола об’єктів валютного права. Одні автори до об’єктів валютного права відносять валютні операції; юридичні дії (акти і вчинки), що виникають із володіння, користування і розпорядження валютними цінностями (наприклад, норми щодо порядку оформлення та обліку валютно-обмінних операцій); процесуальні відносини щодо застосування норм права (ліцензування валютних операцій, порядок застосування мір відповідальності за валютні правопорушення) . Інші – об’єктами валютного права вважають національну валюту; цінні папери, номіновані у національній валюті; іноземну валюту; валютні цінності [1, С.35]. Таким чином, у фінансово-правовій науці існують різні підходи до визначення предмета та об’єкта валютного права.

В юридичній  науці і практиці виокремлюють такі суб’єкти валютного права: фізичні  та юридичні особи; резиденти та нерезиденти; органи валютного регулювання; органи валютного контролю; агенти валютного  контролю; уповноважені банки та їх клієнти [3, С.163].

Об’єктом валютного права є  іноземна валюта, під якою розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Щодо методів правового регулювання, то під ними розуміється органічна система прийомів і способів постійного правового впливу на поведінку учасників валютних відносин та на характер взаємозв’язків між ними. Під методом валютно-правового регулювання слід розуміти специфічні способи, за допомогою яких держава на підставі певної сукупності правових норм забезпечує потрібну поведінку суб’єктів валютних правовідносин. Засоби і способи регулювання валютних відносин відповідають його змісту та місцю в системі права. При цьому слід мати на увазі те, що при регулюванні валютних відносин один і той же правовий прийом застосовується різними підгалузями та інститутами права. Незважаючи на це, структура галузевого методу владних приписів залишається незмінною, а окремі правові прийоми можуть переходити від одного правового методу до іншого, не порушуючи його структуру. Це стосується і диспозитивного методу.

Основним  методом валютно-правового регулювання (як і фінансово-правового регулювання) визнається метод владних приписів. За своєю структурою – це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників валютних правовідносин з метою реалізації ними своїх функцій. Зазначена система уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов’язане виникнення та існування валютних правовідносин, правовий статус їх суб’єктів, розподіл прав і обов’язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми та порядок їх застосування. Цей метод притаманний адміністративному праву, але на відміну від адміністративних правовідносин, учасники валютних правовідносин не позбавлені права оперативної самостійності. Їх права і обов’язки чітко визначені законодавством, а санкції правових норм переважно мають каральний характер. Для валютних правовідносин характерною рисою є нерівність сторін, але це не виключає можливості оскаржити дії органу, наділеного владними повноваженнями. Однак подання скарги не призупиняє стягнення аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це органом відповідного рішення стосовно прохання, за винятком окремих випадків.

Метод валютно-правового регулювання має особливості:

- перевага у валютно-правовому регулюванні позитивних зобов’язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів до їх виконання, причому досить часто в однозначній формі;

- метод владних розпоряджень виступає як імперативний, коли суб’єкти валютного права виконують обов’язок відповідно до норм законів і підзаконних актів (права є похідними від обов’язків);

- регулює підстави виникнення правовідносин, виходячи з того, що за наявності певного юридичного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити у валютні правовідносини і керуватися законом, а не власною волею;

- даний метод характеризується юридичною нерівністю суб’єктів, коли одні з них володіють однобічними юридично-владними повноваженнями щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень стосовно керуючих суб’єктів. На цьому базується основа правосуб’єктності, коли у керуючих суб’єктів вона складається переважно з прав, а в зобов’язаних – в основному з обов’язків і похідних від них прав .

Специфіка методу владних приписів проявляється у самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, уповноважених державою на владні дії. За своїм змістом ці приписи стосуються порядку використання надходжень в іноземній валюті, порядку отримання ліцензій на здійснення валютних операцій тощо.

Відмінності основного методу регулювання валютних правовідносин яскраво проявляються і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб’єктам валютних правовідносин. З огляду на встановлений розподіл компетенції між державними органами такі приписи видають органи, спеціально створені для управління фінансами, а саме Кабінет Міністрів України та Національний банк України. Учасники валютних правовідносин, яким ці органи адресують свої розпорядження, в переважній більшості випадків перебувають у взаємозв’язку з цими органами. В цілому ж для валютно-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписів саме у функціональних взаємовідносинах з органами спеціального управління фінансами держави і, в першу чергу, з Національним банком України.

Крім  методу владних приписів, у валютно-правовому  регулюванні (валютних відносин) застосовується і диспозитивний метод.

Що стосується принципів валютного права, то вони бувають загальними і специфічними. Більшість принципів валютного права в Україні випливає вже із самої Конституції України. Основний Закон розкриває загальні принципи, а спеціальні принципи закріплені в інших спеціальних нормативно-правових актах, що стосуються сфери валютних відносин. У науковій літературі виділяють загальні принципи регулювання валютних операцій резидентів та нерезидентів, які включають вихідні нормативно-керівні основи механізму державного регулювання та які забезпечують взаємозв’язок валютного законодавства і валютної політики. До таких принципів треба віднести: принцип єдності валютної політики як складової економічної політики; єдність системи державного регулювання валютних операцій резидентів та нерезидентів і контролю за його здійсненням; єдність валютного простору; пріоритет економічних заходів державного регулювання валютної сфери; рівність учасників валютних відносин та їх недискримінація; захист державою прав та законних інтересів учасників валютних відносин; виключення невиправданого втручання держави та її органів у систему валютних відносин, завдання збитків її учасникам та економіці країни в цілому [3, С.34]

 До  специфічних принципів правового  регулювання валютних відносин  віднесено: принцип попередження  незаконного відтоку капіталу  за кордон та мобілізації валютних  ресурсів; принцип конвертації валюти  України за поточними операціями; принцип обмеження використання  іноземної валюти у внутрішньому  обороті; принцип здійснення контролю  за обігом іноземної валюти  та валютних цінностей [3, С.35].

Завдання № 2

На підставі аналізу нормативно-правових актів  визначте правовий статус Національного банку України, як органу валютного регулювання та валютного контролю. Які повноваження надані Національному банку України як органу валютного регулювання та валютного контролю по відношенню щодо інших суб’єктів валютного регулювання та валютного контролю?

Для успішного виконання валютної політики в Україні створено відповідну систему державних органів у  сфері валютного регулювання  і валютного контролю. Валютна  політика здійснюється насамперед Верховною  Радою України, Кабінетом Міністрів України, низкою міністерств і відомств та зокрема Національним банком України.

 У  статті 2.  Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк України( далі – НБУ)  є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи  організації  якого  визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України  основною функцією  НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а це як раз неможливо без відповідної валютної політики. Крім того, в ст.7 ЗУ «Про Національний банк України» сказано, що однією з функцій Нацбанку є здійснення відповідно  до  визначених спеціальним законом повноважень  валютного регулювання,  визначення  порядку   здійснення операцій  в  іноземній  валюті,  організація  і  здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій. Також ст.44 цього закону окреслює повноваження НБУ в сфері валютного регулювання та контролю. В ній сказано, що Національний банк діє як уповноважена державна  установа  при застосуванні  законодавства  України  про  валютне  регулювання  і валютний контроль.

До компетенції  Національного  банку   у   сфері   валютного регулювання  та  контролю  належать:

1)  видання   нормативно-правових  актів щодо ведення валютних операцій;

2)  видача  та  відкликання  ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю  банків,  юридичних  та  фізичних  осіб  (резидентів та нерезидентів),  які  отримали  ліцензію  Національного  банку   на здійснення валютних операцій,  в частині дотримання ними валютного законодавства