Концепція раціонального вибору та «новий менеджеризм»

Концепція раціонального  вибору та «новий менеджеризм»

1. Концепція раціонального вибору в публічному адмініструванні
2. Аспекти формування «нового менеджеризму»

Висновки

Список використаної літеретури

1. Концепція раціонального вибору  в публічному адмініструванні

Теорія  раціонального вибору — загальний термін для різних підходів теорії дії в  економічних  та соціальних науках. Ці підходи описують раціональну поведінку діючих суб'єктів (акторів).

Основні припущення класичної теорії раціонального  вибору вбачаються вже в працях Фукідіда:

• Держави — головні актори міжнародної політики;
• Дії держав раціональні;
• Зовнішні дії з боку природи, як правило, безладні, але існують винятки;
• Основні цілі держав: могутність і безпека.

Поряд з цим теорія раціонального вибору орієнтується на класичну політичну економію Адама Сміта, посилається на «розуміючу соціологію» Макса Вебера та ідеї Ганса Моргентау. Робиться спроба пояснити складні соціальні дії на абстрактних моделях. Раніше представники теорії раціонального вибору бачили перспективи її застосування в можливості встановлення універсальних соціальних законів за аналогією з ньютонівської механікою, проте сучасні дослідники, визнаючи гідності математичних моделей для теоретичних побудов, також вказують на пріоритет причинних пояснень.

Моделі  раціонального вибору варіюються від  класичної концепції Homo œconomicus (економічна людина) до моделі RREEMM (людина винахідлива, обмежена, оцінююча, очікуюча, максимізуюча) у сучасній соціології.

Концепція  раціонального  вибору  в  політичних  науках  була  репрезентована вченими під  назвою теорії суспільного вибору, передумови якої  містяться  у  працях  дослідників  ХVІІІ-ХІХ  ст. (Кондорсе,  Бурда,  Лаплас,  Л. Керол).  Серед сучасних  дослідників  раціональної  моделі  політики  можна  назвати  Дж.  Б’юкенена,  Л.  Гана,  М.  Говлета,  Б.  Гогвуда,  Л.  Гуліка,  С. Ліндблома,  Л.  Пала,   М.  Рамеша,  Г.  Саймона,  Л.  Урвіка,  А.  Файоля.

У вітчизняній  науці  державного  управління  теоретичне  висвітлення  питань  політичного  моделювання  міститься  у  працях  Т.  Брус,  О.  Кілієвича,  О. Кучеренка, В. Романова, В. Тертички.

 Виходячи з твердження, що раціональний постулат особистого  інтересу є  ефективним  поясненням  індивідуальної  поведінки,  прихильники   теорії  суспільного  (раціонального)  вибору  визначають  політику  як  результат  поведінки   в  межах  системи  запропонованих  ігор,  що  пов’язують  державу   і  суспільство.  Процес  творення  політики  розглядається  як  використання  державних  інститутів  за  наявності  постійної   конкуренції  та  необхідності  досягнення компромісу.  

Ігрова  теоретична  модель  політики  саме  й  ґрунтується  на  розробленні  стратегії  здобуття  перемоги  за  умов  конкурентної  боротьби.  Найкориснішою така  модель  може  бути  в  ситуації  із  двома  гравцями (двома  групами,  двома  країнами тощо), коли рішення, прийняте кожним гравцем, впливає на результат  гри.  Ідея  гри –  прийняття  рішень  на  основі  взаємозалежного  процесу  вибору. Гравці повинні пристосовувати свою поведінку не тільки для власних бажань і здібностей,  але  й  до  очікувань  того,  що  будуть  робити  інші.  Правила  гри описують  альтернативи,  які  існують  для  всіх  учасників.  Можливі  варіанти альтернатив  зазвичай відображають у вигляді матричної діаграми, яка показує альтернативи  кожного  гравця  і  можливі  результати  гри.  Ключовий  концепт з теорії  гри –  стратегія,  яка  передбачає  раціональне  прийняття  рішень  через  здійснення певного набору ходів із метою досягнення оптимального результату.

2. Аспекти формування  «нового менеджеризму»

На сьогодні управлінська та органічно пов’язана з нею  кадрова ситуація в Україні потребують перспективного розвитку, що має стати  реальною передумовою для вирішення  базових завдань нашої країни в умовах посилення інтернаціоналізації  та глобалізації розвитку сучасного  світу. Наполеглива реалізація стратегії європейської інтеграції, прийняття базових цінностей європейської цивілізації дає змогу владі, політичним силам країни здійснювати позитивний вплив на успішний розвиток суспільства та передбачає модернізацію основних механізмів трансформаційних процесів і насамперед створення необхідної інфраструктури системи управління до рівня, що відповідає поставленим завданням. Система управління, яка б відповідала світовим зразкам суспільного прогресу та дала б змогу спрямувати весь потенціал на реалізацію національних інтересів України, є New Public Management (NPM), елементи концепції якої було впроваджено в багатьох промислово розвинутих країнах.

Суть підходу реформування державного сектору на засадах НДМ, як зазначив один із його родоначальників Крістофер Худ, полягала в тому, щоб «вдихнути підприємницький дух» у систему державного управління. На практиці такі «адміністративна філософія» та «концептуальна парасолька» означали запровадження в діяльність державного управління механізмів ринкової конкуренції та бізнес-стилю управління. Провадження реформ НДМ було спричинене надмірним розростанням штату апарату державного управління, зволіканням і «неповоротким» стилем роботи чиновників, відсутністю в них мотивації до роботи, їхньою монополією в наданні державних послуг громадянам, розпоряджанні бюджетними коштами й фінансуванні державних програм. Підґрунтям цієї концепції стала ідея трансформування державного суспільного сектору на засадах бізнес-стилю управління або так званого менеджеризму.

Упровадження НДМ у  систему державного управління істотно  змінює вектор діяльності держави: із застосування адміністративного примусу  на налагодження й підтримку нею тісної співпраці з приватним сектором. Інакше кажучи, НДМ зорієнтований на відхід від бюрократичного та перехід до широкого впровадження у практику державних установ бізнес-стилю управління, внаслідок чого у державних службовців змінюється мотивація роботи, а їхня поведінка під час виконання службових обов’язків набуває підприємницьких рис. Саме НДМ рішуче і відкрито виступив проти «традиційного державного управління», його усталеної віками системи організації та функціонування. Основним напрямом НДМ є впровадження в діяльність державного сектору ринкових механізмів із метою підвищення економічної ефективності системи державного управління та мінімізації наслідків її негативного впливу.

У публікації Організації  економічного співробітництва й  розвитку до НДМ віднесено ключові  постулати, які умовно можна згрупувати в чотири блоки: приватизація зорієнтованих  на ринок державних підприємств та напрямів діяльності держави (державні функції передаються приватним організаціям, як правило на умовах укладання угод); зорієнтованість на клієнта (оперативне й гнучке реагування на потреби замовників державних послуг, користувачів та їх максимальне задоволення); децентралізація управління (децентралізований фінансовий менеджмент, управління персоналом, управління якістю роботи; делегування владних повноважень і відповідальності з центрального на нижчі рівні державного управління, активізація діяльності місцевих органів влади та недержавних організацій у розробленні й виконанні стратегічних цілей державної політики; встановлення через систему оцінки результатів діяльності персональної відповідальності за якість роботи; наділення низових ланок владними повноваженнями дає можливість ефективно ухвалювати рішення та розв’язувати проблеми місцевого значення, скорочувати чисельність штату державних службовців, підвищує відповідальність організацій за досягнення результатів); різка зміна спрямованості ринкових механізмів у діяльності державних установ – не на виконання правил, інструкцій, а на досягнення результатів (робота держустанов в умовах ринку – конкуренція, вибір клієнта через проведення тендерів та ін.; розширення сфери їхньої відповідальності; широке впровадження стратегічного планування та інших інновацій).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Термін New Public Management охоплює сукупність адміністративно-політичних стратегій реформування, в основу яких покладено переважно тлумачення адміністративної діяльності крізь призму приватної економіки. Модель реформування у дусі нового публічного менеджменту найчастіше передбачає реалізацію таких кроків:

− приватизація і усунення надмірного рівня регулювання;

− автоматизація окремих  адміністративних підрозділів;

− запровадження елементів  конкуренції в адміністративну  діяльність;

− запозичення методів менеджменту зі сфери приватної економіки в державне управління;

− використання ринкових механізмів у державному секторі. При такому підході населення – це клієнт, а державне управління – підприємство по наданню соціальних послуг населенню.

Упродовж останніх 20 років  у численних промислово розвинених країнах     (а останнім часом також і у деяких країнах, які розвиваються) шляхом кількох хвиль реформ як впливової доктрини та реформаторського руху сформувався New Public Management. Ця доктрина з’явилася у різних англосаксонських державах, а в подальшому поширилася також у скандинавських країнах, Нідерландах, а пізніше і у німецькомовних країнах і у франкомовному просторі. З тих пір як К.Худ (Christopher Hood) у 1991 році створив назву New Public Management, ця концепція характеризується низкою ознак, що насамперед охоплюють такі пункти:

− посилення ринкової спрямованості, а також конкурентного мислення;

− орієнтовані на приватне підприємництво концепції менеджменту;

− розмежування стратегічної та оперативної відповідальності (часто  ототожнюється з категоричним розмежуванням  політики та адміністрації);

− концепції управління, орієнтованого на досягнення цілей  і результатів;

− створення децентралізованих  частково автономних організаційних структур.

Серед найбільш вагомих досліджень з питань New Public Management слід назвати праці таких відомих зарубіжних дослідників, як Осборн Д., Геблер Т., Кетл Д., Худ К., Пітерс Т., Уотерман Р., Джонс Л., Томпсон Ф., Гор А., Тетчер М., Шротер Е., Пластрік П., Лінк А., Евальт Д., Стефенсон Р. та інші.

Дослідження з цієї проблематики висвітлено й російськими авторами, зокрема Василенко І. М., Оболонским А. В., Суріним А. В.,Плотинским Ю. М. Невирішені раніше частини загальної проблеми. На початку 1980=х років у більшості розвинутих країн світу проводяться адміністративні реформи у сфері управління державним сектором та функціонування державного апарату. Головним гаслом цих нових підходів став "перехід від державного адміністрування до державного менеджменту". Більшість урядів пішли на часткову чи більш радикальну перебудову системи управління публічним сектором, що і є свідченням того, що наявна загальна потреба у проведенні адміністративних реформ. В роботу державного сектору все більше почали впроваджуватися механізми ринкових відносин (конкуренція, контрактна система, проведення тендерів, рентабельність, маркетинг, реклама тощо) та методи менеджменту (тотальне управління якістю, метод найкращих показників, проектне управління, стратегічне управління тощо), які використовуються у приватних та бізнес структурах.

Феномен NPM є частиною набагато ширшого явища, так  званого "відновлення  врядування" чи навіть "створення  врядування наново" (від англ. reinventing government), яке зародилося наприкінці 1970-х  років у розвинутих індустріальних країнах. Загальні принципи організації державного управління в рамках моделі NPM були сформульовані відомими ідеологами й практиками цих реформ Д. Осборном і Т. Геблером. Вони назвали їх принципами відновлення сучасних систем державного управління. Має бути знайдений баланс між централізованим управлінням і свободою дій на місцях. Ось ці принципи:

1. Розвивати конкуренцію  між виробниками та постачальниками суспільних послуг.

2. Розширювати права громадян, передаючи контроль за діяльністю  урядових закладів з рук чиновників-бюрократів  безпосередньо громадам.

3. Оцінювати роботу установ  не по витратах, а по вигодах,  результатах.

4. Керуватися цілями (місією), а не законами й правилами.

5. Перетворювати клієнтів  у вільних споживачів, надаючи  їм вибір між школами, навчальними програмами, варіантами надання житла тощо. Переосмислити саме поняття "клієнт державної установи.

6. Запобігати виникненню  проблем.

7. Заробляти більше, ніж  витрачати.

8. Децентралізувати управління, вносити в роботу дух співробітництва й взаємодопомоги.

9. Віддавати перевагу  ринковим механізмам всупереч  бюрократичним.

10. Зосередитися не стільки на наданні послуг, скільки на стимулюванні вирішення проблем, що виникають в суспільстві всіма секторами – державним, приватним і некомерційним.

Метою роботи  є  аналіз механізмів впровадження нового публічного менеджменту та надання рекомендацій щодо застосування елементів концепції New Public Management в Україні.

На підставі результатів здійсненого дослідження можна дійти таких висновків.

1. Виявлено, що новий державний  менеджмент (НДМ), який започатковано  в розвинених країнах – США,  Великій Британії, Австралії, Новій Зеландії, Франції, Німеччині, Скандинавії, Швейцарії, Італії, розглядається як сучасний напрям адміністративного реформування та державно-управлінська парадигма. В основу НДМ покладено ідею впровадження в діяльність державних органів ринкових механізмів та елементів бізнес-стилю управління (менеджеризму). Виникнення концепції НДМ передусім зумовлене пошуком адекватних сучасним реаліям підходів до вдосконалення системи державного управління.

2. Аналіз низки зарубіжних  літературних джерел свідчить, що аспекти НДМ протягом декількох десятиліть стали предметом палких диспутів серед теоретиків і практиків державно-управлінської та інших галузей наук. Погляди науковців на процес і наслідки реформування державного управління на засадах НДМ є діаметрально протилежними. Прихильники НДМ стверджують, що державний менеджеризм є сучасною панацеєю для підвищення ефективності системи державного управління, якості надання державних послуг населенню та дає змогу заощадити державні кошти. Водночас опоненти НДМ не тільки ставлять під сумнів і спростовують успішність реформ НДМ, а й обстоюють позицію щодо негативних його наслідків, підривання менеджеризмом демократичних засад та стверджують про його закінчення у зв’язку з переходом суспільства до нової ери розвитку – широкого впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій. Загалом критики НДМ одностайні: приватний і державний стилі управління є істотно відмінними, а спроби перенести реформаторські ідеї, що ґрунтуються на підприємництві, до сфери державного управління вважають несприйнятливими і навіть небезпечними. Вони виступають за недоторканність і збереження усталених традицій ієрархічної організації бюрократії та демократичної підзвітності. Аналіз та узагальнення критичних положень аспектів НДМ дали автору змогу виокремити їх за двома основними напрямами: неприйнятність ідеї розгляду громадян у ролі клієнтів; несумісність категорій «норма закону» і «ринкова поведінка» та несприйнятливість упровадження ринкових механізмів у систему державного управління.