Монархiя як форма правлiння

В залежності від принципу успадкування влади монархія може бути династичної, родової або виборною.

У династичної монархії діє суворий принцип, відповідно до якого престол передається  від батька до сина чи від брата  до брата, як це було на Русі.

Набагато частіше нам  зустрічається родова монархія, де діє принцип приналежності до царського роду. Цар повинен був  відбуватися з царського роду, але це зовсім не означало, що він  автоматично успадкував престол.

Особливий різновид монархії - виборна, що поєднує елементи монархії і республіки. Виборна монархія була у Візантії. Вона не є рідкістю. Наприклад, в Екваторіальній Африці досі рада старійшин обирає племінних королів строком на рік, а через рік ця рада знову підтверджує або не підтверджує повноваження обраного короля. В даний час виборна монархія існує і в Малайзії, де главою держави є монарх, що обирається на п'ять років особливим нарадою з представників монархічних штатів, які входять у федерацію.

Основними ознаками класичної монархічної форми правління є:

- Існування одноособового  глави держави, що користується  своєю владою довічно (цар,  король, імператор, шах і т.д.);

- Одноосібний глава  держави, який здійснює владу  за власним правом, а не в  порядку делегації;

- Спадкоємний порядок наступності верховної влади;

- Представництво держави  монарха за своїм розсудом;

- Юридична безвідповідальність  монарха.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   3.2 ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ

              Перевагами монархії як форми правління зазвичай називають:

• Монарх, як правило, з дитинства виховується з урахуванням того, що в майбутньому він стане верховним правителем держави. Це дозволяє йому розвивати якості, необхідні для такої посади і гарантує, що влада в ході демократичних махінацій не отримає людина некомпетентна або зловмисна;
• Заміщення влади відбувається не на підставі чиїх-небудь інтересів, а завдяки випадку народження, що знижує можливість проникнення у владу людей, для яких влада є самоціллю.
• Монарх природно зацікавлений в тому, щоб залишити своєму синові або дочці процвітаючу країну.

У порівнянні з республікою  виділяють також наступні переваги:

• Монархія забезпечує єдність і, як наслідок, міцність системи влади;
• Монарх в силу свого положення вище будь-якої політичної партії і тому є неупередженої політичною фігурою;
• При монархії більше можливості здійснити які-небудь довгострокові перетворення у громадському житті;
• При монархії більше можливості здійснити кардинальні перетворення, необхідні в довгостроковій перспективі, але непопулярні в короткостроковій;
• Монарх набагато більше, ніж обраний керівник держави, усвідомлює свою відповідальність за кероване їм держава.

У порівнянні з республіканською диктатурою виділяють також наступні переваги:

• Монархи зазвичай більше впевнені в міцності своєї влади, тому вони менше схильні до масових політичних репресій;
• Після смерті монарха практично завжди відомий наступник, що знижує ризик політичних потрясінь.

Недоліками монархії називають:

• Монарх не несе юридичної відповідальності перед ким-небудь за своє правління, що може призвести до прийняття рішень, об'єктивно не відповідають інтересам держави. (Правда, монархічні правителі за всю історію монархій на землі взяли значно менше рішень, що не відповідають інтересам держави, ніж які завгодно інші представники владних утворень. І при цьому, набагато більший вплив на монархів, надавали духовна відповідальність перед Богом і борг перед власним народом, а не "юридична відповідальність".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  ВИСНОВОК

Підводячи підсумок виконаної  роботи можна зробити висновки:

Поняття «монархічна  форма державного правління» відповідає на запитання, хто «править» в  державі, тобто хто здійснює в  ньому вищу (верховну) влада.

Характеристика форми  правління вимагає звернути увагу  на наступні моменти:

- Будову вищих органів  державної влади (їх склад,  компетенція, принципи взаємодії);

- Характер взаємовідносин  органів вищої державної влади  з іншими органами держави  і з населенням;

- Порядок утворення;

- Ступінь участі населення  у формуванні.

Як вже говорилося раніше, існує дві основні форми  державного правління - монархія і республіка.

Монархія - єдиновладдя, єдинодержавію (грец. monarchia - єдиновладдя) - форма правління, де вся верховна влада довічно належить одній особі - монарху (фараону, королю, царю, шахові, султану, тощо), який успадковує її як представник правлячої династії , виступає одноосібним главою держави і не відповідає перед населенням за свої владні дії.

Типові риси монархічної форми державного правління:

- Існування одноосібного  носія верховної державної влади;

- Династичне наслідування  верховної влади;

- Довічна приналежність  влади монарху: закони монархії  не передбачають відсторонення  монарха від влади ні за яких обставин;

- Концентрація в руках  монарха всієї повноти влади;

- Влада монарха постає  як непохідних від влади народу (влада набувається «милістю Божою»);

- Відсутність юридичної  відповідальності монарха за  свої дії як глави держави  (щодо Військового статуту Петра I, государ - «самовладний монарх, який нікому на світі про свої справи відповіді дати не повинен»).

Форма правління насамперед залежить від типу суспільства. Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У державах буржуазного типу збереглися лише формальні риси монархічного правління. Разом з тим монархія є вельми гнучкою і життєздатною формою державного правління, безсумнівно має ряд позитивних якостей, не втратили свого значення для сучасності. Наприклад, монархічні настрої існують і в сучасній Росії.

В історичному аспекті  монархії можна поділити на давньосхідні - східні деспотії, засновані на азіатському  способі виробництва (Вавилон, Індія, Єгипет), рабовласницькі античні (наприклад, давньоримська монархія), феодальні (ранньофеодальні, станово-представницькі, абсолютні).

З точки зору повноти  влади монарха можна виділити такі види монархії, як абсолютна (необмежена) і конституційна (обмежена).

В умовах абсолютної монархії як форми державного правління монарх за законом має всю повноту верховної державної влади - законодавчої, виконавчої, судової. У такій державі немає парламенту - законодавчого органу, обраного населенням; немає конституційних актів, що обмежують владу монарха. Такий монархією довгий час було самодержавство в Російській Імперії (до видання царем законів 1906 року). Абсолютної монархії притаманний авторитарний режим.

Конституційна монархія являє собою таку форму правління, при якій влада монарха по конституції обмежена представницьким органом. Конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства і в даний час існує в Англії, Данії, Бельгії, Іспанії, Норвегії, Швеції, Японії та ін

Конституційна монархія може бути дуалістичною і парламентарною. У дуалістичної монархії організація вищих органів державної влади носить двоїстий характер: монарх зосереджує в своїх руках виконавчу владу, формує уряд, відповідальний перед ним, а законодавча влада належить парламенту. Такий монархією була, наприклад, царська Росія після створення в ній Думи. В даний час - Марокко, Йорданія, Малайзія та деякі інші країни. Практично дуалістична монархія як форма державного правління себе зживає.

Для парламентарної монархії характерні такі риси:

- Влада монарха обмежена у всіх сферах державної влади, відсутній який би то не було її дуалізм;

- Виконавча влада здійснюється  урядом, який відповідно до конституції  відповідальний перед парламентом,  а не монархом;

- Уряд формується з  представників партії, що перемогла  на виборах;

- Главою держави стає  лідер партії, що володіє найбільшим  числом депутатських місць у  парламенті;

- Закони приймає парламент,  а підписання їх монархом представляє  формальний акт.

Характерним прикладом  парламентарної монархії є Сполучене  Королівство Великобританії і Північної Ірландії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Венгеров А.Б. Теория государства  и права: Учебник для юридических  вузов. 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528с.

Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник для вузов. 7-е изд. – М.: Питер, 2005. – 510с.

Комаров С.А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. – М.: Юрайт, 1997. – 62с.

Лазарев В.В. Общая теория права и государства: Учебник. 3-е  изд.  перераб. и доп. – М.: Юристъ,  2001. – 520с.

Матузова Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Курс лекций. 2-е изд., перераб. и доп. – М: Юристъ, 2001. – 776с.

Протасов В.Н. Теория права  и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. – М. Новый Юрист, 1999. – 240с.

Протасов В.Н. Теория права  и государства: Пособие для сдачи  экзамена. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт-Издат, 2005. – 218с.

Черепнин Л.В. Земские соборы русского государства XVI – XVII вв. – М.: Изд-во «Наука», 1978. – 420с.

Томас Гоббс. Избранные произведения. Т.1. – М.: Мысль, 1964. – 583с.

Томас Гоббс. Левиафан, или  материя, форма и власть государства  церковного и гражданского. – М.: Мысль, 2001. – 478с.

Страны мира. Современный  справочник. Сост.: Горячкина Т.В., Ярич И.Г. – М.: Дом Славянской книги, 2005. – 608с.

Энциклопедия российских монархов: Великие князья. Цари. Императоры. Символика и регалии. Титулы / Под  ред. В. Бутромеева. – М.: Деконт-Подкова, 2000. – 275.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

¹ Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. 2-е изд. – М.: Омега-Л, 2005. – стр. 120

² Протасов В.Н. Теория права и государства: Пособие для сдачи экзамена. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт-Издат, 2005. – стр. 32

³ Протасов В.Н. Теория права и государства: Пособие для сдачи экзамена. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт-Издат, 2005. – стр. 32

⁴  Томас Гоббс. Избранные произведения. Т.1. – М.: Мысль, 1964. – стр. 358

⁵ Лазарев В.В. Общая теория права и государства: Учебник. 3-е изд.  перераб. и доп. – М.: Юристъ,  2001. – 366 стр.

 

 

 

⁶  Черепнин Л.В. Земские соборы русского государства XVI – XVII вв. М.: Изд-во «Наука», 1978. – стр.6

⁷ Черепнин Л.В. Земские соборы русского государства XVI – XVII вв. М.: Изд-во «Наука», 1978. – стр.398

⁸ Протасов В.Н. Теория права и государства: Пособие для сдачи экзамена. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт-Издат, 2005. – стр. 32