Особа в політичній системі українського суспільства

         МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НА НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦИОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ         імені Володимира Даля

            Інститут юриспруденції та міжнародного права

                               Кафедра правознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

      з дисципліни «Теорія держави і права

Тема №15: «Особа в політичній системі українського суспільства»

 

 

 

                     Студента ЮІз-131,1 курсу

                     Шиліна Максима Володимировича

 

                            Викладач к.ю.н., доцент Кузнєцов О. О.

                                    

                                         Луганськ

                                     2013р.

План

Вступ

1. Співвідношення понять: людина, особа, громадянин.
2. Поняття політичної системи: особовий підхід.
3. Політико-правове становище особи.
4. Взаємовідношення особи з суб’єктами політичної системи

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасний етап розвитку політичної системи українського суспільства  має свою стрімку динаміку. Це пов’язано з нестабільним політичним станом в країні, та як результат – нестабільною і недосконалою законодавчою базою.

Тенденцію до змін можна  легко простежити, якщо проаналізувати хоча б трансформацію типу державного устрою в Україні. Спочатку це була президентсько-парламентська республіка, потім в 2005 році вона стала парламентсько-призедентською, а в 2010 Конституційний суд України визнав неконституційним попередній закон та повернув форму устрою країни до первинного стану.

Центральною фігурою в системі політичного устрою українського суспільства є особа. Від того, який правовий статус вона має, залежить розвиток суспільно-політичного життя та формування громадянського суспільства. Завдяки можливості реалізовувати конституційні права особа (громадянин) впливає на розвиток самоврядування,  що в кінцевому рахунку забезпечує задоволення потреб як самої особи, так і держави та зміцнює її. Але, на жаль, при недосконалості правової бази, на сьогоднішній день, правоздатність зовсім не гарантує реалізації прав. 

Тому важливо чітко  знати та розуміти в рамках якого  правового поля знаходиться та чи інша особа, щоб контролювати діяльність бізнес-сектору та держапарату, дотримуватися принципів демократії, самоврядування і повновладдя!   

1. Співвідношення понять: людина, особа, громадянин

Такі терміни як людина, особа, індивід, громадянин вживаються в юридичній науці та законодавчих і підзаконних актах, нормативно-правових договорах та інших джерелах. Якщо детально не розбиратися, то можна подумати, що вони позначають одне й те саме, але це тільки на перший погляд!

Треба зазначити, що характер взаємодії держави та особи є  дуже важливим показником стану суспільства. Щоб зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину потрібно глибоко вивчати багатоманітні відносини людини і держави. 

Дослідження проблеми співвідношення держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак і взаємодії  категорій «людина», «особа», «громадянин». Саме вони характеризують належність людини як біологічного суб'єкта до суспільства  та держави і визначають особливості  її статусу.

Проблема людини є актуальною у багатьох суспільних науках. У  філософії, соціології, психології, юриспруденції  поняття людини характеризується певними  особливостями, що відображають своєрідність предмета та завдань науки. У сфері  правознавства важливою є характеристика особи з точки зору її правоздатності, дієздатності та спроможності нести  юридичну відповідальність.

Людина є біосоціальною  істотою. Як біологічна істота вона є  продуктом біологічної еволюції живих організмів. Біологічні (природні) властивості людини, що характеризують внутрішній - нервово-психічний механізм її організації, є універсальними. Виходячи з цього, людина сприймається, перш за все, як жива істота природи.

Людина — це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями.

Основними рисами людини є:

— розвинутість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації різних інтересів;

— наявність мови як засобу спілкування  та узгодження діяльності людини;

— необхідність спілкування із собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів;

— чіткий розподіл праці у людському  середовищі, що надає можливість досягти  високого ступеня організованості  відносин.

Як вже було зазначено вище, людина це істота не тільки біологічна, а ще й соціальна. Такі її специфічні ознаки, як мова, мислення, можливість створювати знаряддя праці могли сформуватися та розвинутись лише у суспільстві.

Ця категорія характеризує перший етап розвитку суспільства — його становлення як соціальної системи, для якої характерна наявність біологічних  суб'єктів з повною відсутністю  соціальних зв'язків між ними.

Еволюція та поетапний розвиток суспільства спричинив виникнення специфічних відносин між суб'єктами, що характеризуються певним рівнем усвідомленості та узгодженості. Саме це зумовлює соціальний характер поняття «людина» та його перетворення на соціально-значиму  категорію «особа». Дана категорія  визначається щодо певного етапу  розвитку людського суспільства. Отже, особа має можливість сформуватись на такому етапі розвитку, коли людина отримує відносну незалежність від природи та повну свободу дій.

Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються.

Саме на соціальний характер категорії  «особа» вказують її наступні риси:

1. Розумність, тобто здатність мислити  та приймати осмислені, а не  інстинктивні рішення. Ця ознака  зумовлює можливість упорядкування  процесу спілкування суб'єктів.

2. Свобода, тобто можливість  вибору із встановлених суспільством  варіантів поведінки саме того, який найповніше відповідає інтересам  особи та не порушує прав  інших суб'єктів, що і забезпечує  можливість усвідомленого ставлення  суб'єкта до власної поведінки.

3. Індивідуальність, що виявляється  у наявності специфічних рис,  які виокремлюють особу з маси  собі подібних. Саме це надає  можливість реально визначити  соціальний стан, професію, вік, місце  особи в суспільстві.

4. Відповідальність, що характеризується  як можливість передбачати результати  своїх дій, керувати ними та  самостійно нести відповідальність  у разі невиконання обов'язків  чи порушення прав інших осіб. Ця риса забезпечує певне співвідношення  власної поведінки з інтересами  суспільства та її самооцінку  відповідно до існуючих стандартів.

Особа формується під впливом двох факторів: 1) індивідуальних вроджених  властивостей; 2) соціального середовища, що впливає на людину.

Нерозумно сперечатися, що суспільні  відносини є одним із головних факторів впливу на особу. В той же час, щоб належати до категорії «особи» потрібно відповідати декільком критеріям. По перше, особа потрібна мати волю. Вона виступає як компонент структури особи, характеризується як можливість вибору діяльності та досягнення певної мети. По друге це свідомість, яка є цементуючим елементом, що відображає можливість усвідомлювати дійсність, керувати своїми вчинками. Відсутність самосвідомості особи не надає можливості вести мову про наявність особи. Та остання складова це можливість діяльності. Вона пов'язується з можливістю використання інтелектуальної та фізичної енергії для досягнення певного результату. 

На сьогоднішній день, поняттю особистості надається два діаметрально-протилежних значення. У відповідності з першим варіантом особою вважаються лише видатні люди, що мають виключні таланти й індивідуальність. Інше (що більш сприйнятливе значення) визначає особою будь-яку людину, котра є суб'єктом суспільних відносин.

Як вже було сказано, категорії «людина» та «особа» є продуктами еволюції. З появою держави та владної сфери відносин соціальна категорія «особа» набирає політичного змісту і перетворюється у категорію «громадянин».

Громадянин — це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб'єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин.

1. Це особа, яка належить до  постійного населення певної  держави.

2. Це особа, що користується  правами, наданими державою, та  виконує обов'язки, покладені на  неї.

3. Це особа, котра користується  захистом з боку держави, як  правовим, так і судовим.

4. Це особа, яка несе законодавчо  закріплену відповідальність у  разі порушення чи невиконання  певних рішень, а також у випадку  порушення суб'єктивних прав інших  осіб або невиконання власних  юридичних обов'язків.

Зв'язок громадянина та держави  визначається у процесі характеристики ознак держави:

— державна публічна влада є офіційним  представником суспільства. Саме тому відносини громадянин—держава мають державно-політичний характер;

— держава є територіальним устроєм  суспільства, що забезпечує певний рівень упорядкування суспільних відносин за допомогою спеціальних засобів  — правових норм. Це зумовлює правовий характер взаємодії громадянина  та держави;

— держава за допомогою права  узгоджує інтереси різноманітних суб'єктів  і груп та гарантує взаємну відповідальність громадянина і держави, що визначає громадянина як рівноправного партнера держави [1].

Таким чином, у соціальному аспекті  терміни "особа", "людина", "громадянин" позначають членів суспільства. У політичному аспекті, відповідно до конституції України, особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, а також біженець або примусовий переселенець. Тобто відповідні етапи становлення, розвитку, функціонування та вдосконалення суспільства і держави є поетапною еволюцією і категорій «людина», «особа», «громадянин». Але цивілізована людина має поєднувати у собі одразу якості, як соціальної, так і правової людини.

2. Поняття політичної системи: особовий підхід

 Саме поняття «політичної системи» було введено зовсім нещодавно, а саме в 50-х роках ХХ століття американським політологом Д.Істоном, який створив теорію політичної системи. Це поняття було покликане відобразити два моменти: цілісність політики як самостійної сфери суспільства, що представляє сукупність взаємодіючих елементів (держави, партій, лідерів, має рацію тощо); характер зв'язків політики із зовнішнім середовищем (економічною, соціальною, культурною сферами, іншими державами).

Поняття «політична система» з’явилося зовсім не випадково, а  з конкретної вимоги часу, щоб було легше виявляти чинники, які забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкривати механізми узгодження інтересів різних груп. Поняття «політична система» є дуже широким!

Політична система - це цілісна, інтегрована сукупність політичних інститутів, суспільних структур і цінностей, а також їх взаємодій, в яких реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив.

В політичну систему включаються  не тільки політичні інститути, безпосередньо  ті що беруть активну участь в політиці (держава, партії, лідери), але і економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, що мають політичне значення і опосередковано впливаючи на політичний процес. Призначення всіх вказаних політичних і суспільних інститутів ( в їх політичному значенні) полягає в тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні і т.д.) і спонукати населення до ухвалення цього розподілу як обов'язкове для всіх.

В західній політології виділяють  декілька основних підходів при характеристиці політичної системи суспільства:

• інституційний підхід - визначає політичну систему через державні, інституалізовані політичні організації, систему їх зв'язків і взаємодій;
• системний підхід - політична система визначається не тільки через структуру і функції державних інститутів, але і через правові норми, політичні ролі, реалізовані в політичній поведінці.

Як вже наголошувалося, політична  система складається з підсистем, які взаємозв'язані один з одним  і забезпечують функціонування політичної влади. Різні дослідники називають  різну кількість таких підсистем. Проте за функціональною ознакою  можна виділити певні підсистеми.

• Інституційна - держава, партії, групи тиску, ЗМІ, церква і т.д.
• Нормативна - політичні, правові, моральні норми; звичаї, традиції, символи.
• Комунікативна - форми взаємодії влади, суспільства і індивіда (прес-конференції, зустрічі з населенням, виступи по телебаченню тощо).
• Культурна - система цінностей, релігія, ментальність (сукупність стійких уявлень про суспільство, характер і спосіб мислення).
• Функціональна - засоби і способи реалізації влади ( авторитет, згода, примушення, насильство тощо).