Особа в політичній системі українського суспільства

Індивідуальний статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини.

Виходячи з цього, правове  становище конкретної фізичної особи  складається як сукупність загального, спеціального та індивідуального статусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій. 

Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуальне-правові  статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.). Вони володіють набагато різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальні статуси, бо вони представляють різні соціальні групи [4].

Аналізуючи все вищесказане, приходимо до висновку, що відмежування спеціального статусу однієї особи від усіх інших осіб здійснюється у площині її правосуб'єктності, головним чином дієздатності, оскільки правоздатність є однаковою і рівною для всіх. Наприклад, займатися підприємницькою діяльністю має право кожен, але, щоб його реалізувати, потрібно бути особою, яка належить до соціальної групи підприємців. Для Украйни дуже характерні приклади, коли ти маєш до чогось право, але не можеш їм скористатися, бо на законодавчому рівні все прописано не чітко та можна трактувати неоднозначно, щоб держава мала можливість не виконувати свої обов’язки!

4. Взаємовідношення особи з суб’єктами політичної системи

За нинішньої розбудови  політичної системи України особистість  стає рівноправним суб’єктом суспільних відносин із державою, її органами та посадовими особами. Як ми вже з’ясували, розглядаючи  державу і право, теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна вивчає окремо людину, особу і громадянина, тому і відносини між ними та державою є різні [5].

Отже, з набуттям незалежності, прийняттям Конституції України  ряду законодавчих актів, ситуація почала змінюватися на користь зміцнення ролі й авторитету особи. В Конституції України вже з перших основних положень проголошується, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме права і свободи людини та їх гарантії мають визначати зміст і основну спрямованість діяльності держави. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3).

Таким чином, в правовій державі  першочерговим завданням правосуддя та інших державних органів мають  бути захист економічних, соціально-політичних, фізичних, культурних природних прав і свобод людини та громадянина.

Слід зазначити, що створенні  в минулому правові механізми  були засобом концентрації влади державного апарату над людиною. Держава має забезпечити реальну (фактичну) гарантованість прав і свобод людини та громадянина. Адже декларативне проголошення прав і свобод людини не можна розглядати як гарантії. Зафіксовані в Конституції України гарантії, на жаль, поки юридично виваженими не можна назвати, як того вимагають стандарти правової держави.

Система взаємовідносин між  особою та державою має бути рівноправною. Тут мається на увазі те, що належно  виконувати чинне законодавство  мають усі без винятку суб’єкти політичної системи. Якщо більш детально розглянути діюче законодавство України, то можна побачити ненормальне явище, коли обов’язки та права людини (особи) формуються на конституційному рівні, а права та обов’язки держави та її органів на – в інших нормативних актах або взагалі не кореспондують один одному [6].

Найхарактернішим прикладом зв'язку людини (особи) з державою є її громадянство, як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається в їхніх взаємних правах та обов'язках. Підстави й порядок набуття чи втрати громадянства України передбачені Законом України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 р. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом України, який не повинен суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права і Конституції України. Особа також виступає і як суб'єкт права.

Висновки

Отже детально розглянувши  питання співвідношення понять «людина», «особа», «громадянин», особливості  устрою політичної системи та методологію  її дослідження, дослідивши політико-правове  становище особи та її взаємовідношення з суб’єктами політичною системи  в рамках українського суспільства  ми можемо говорити про положення  людини (особи) в Україні.

У розвинутому демократичному суспільстві, до якого бажає наблизитися  Україна, політика здійснюється для людей і через людей, бо це є реалізацією засадничого принципу верховенства права. Яку значну роль не відігравали б соціальні групи, масові суспільні рухи, політичні партії, в кінцевому рахунку її головним суб'єктом виступає особистість, бо самі ці групи, рухи, партії та інші громадські та політичні організації складаються з реальних особистостей і тільки через взаємодію їх інтересів і волі визначається зміст і спрямованість політичного процесу, всього політичного життя суспільства. Але, нажаль, в рамках українського суспільства, як правило більше значення мають інтереси конкретних осіб, які займають одні з найголовніших місць в політичній системі.

Держава потрібна визнавати  людину, її життя, недоторканність, честь  і гідність як найвищу соціальну цінність. Головним обов’язком держави є забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Українська держава закріпила на конституційному рівні відповідний правовий статус людини і громадянина, але не змогла створити кожній особі рівноправні можливості в користуванні її суб’єктивними правами та виконання своїх обов’язків.

Таким чином особа в  політичній системі українського суспільства  поступається авторитетом іншим  структурним одиницям цієї системи, що суперечить принципам демократичного суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права: Підручник. –   К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
2. http://lib.mdpu.org.ua/ebook/politologiya/eBook/modul_1/tema6.htm
3. Абдулаєв М. І. Теорія держави і права: Підручник. – М.: Фінансовий контроль, 2004. –  410 с.
4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
5. Копейчиков В. В. Правознавство: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.
6. Головченко В., Головченко О. Теоретико-прикладні аспекти правоздатності та суб’єктивних прав особи // Право України. – 2009. – № 5. – с.82-92.