Особливості романо-германської правової сім'ї

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………..…2

1. Особливості романо-германської  правової сім'ї………………………3

2. Основні етапи розвитку  романо-германської правової сім'ї………….7

3. Зв'язок романо-германської правової  сім'ї з римським правом….….11

Висновок…………………………………………………………………..18

Список літератури……………………………………………...…………19 
Вступ

 

Романо-германська правова  сім'я об'єднує правові системи  багатьохдержав сучасного світового  суспільства. Сформувалася вона на території  Європи в латинських (Італія, Іспанія, Португалія) і німецьких країнах (Німеччина, Франція, Швеція, Норвегія, Данія). До романо-германської правовоїсім'ї відносяться правові системи держав континентальної Європи, вся Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу.

Дана правова система  є найбільш стародавньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється не тільки її історичним корінням — (право Римської імперії). Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням суворої юридичної техніки.

 Основною ознакою  цієї правової сім'ї є її  формування на основіримського  права. Вирішальна роль у становленні  її належала середньовічнимуніверситетам  Європи, де було поставлено вивчення  римського і канонічногоправа, а пізніше почався розвиток та національного права. Датою заснуванняромано-германської правової сім'ї вважаються ХІІ-ХІІІ століття. Болонськийуніверситет в Італії був alma mater загального права університетів - романо -германської правової системи. У рамках західно-університетської науки правовивчали в його зв'язки з релігією, філософією, теологією. Вивчення римської правової культури, кодифікації імператора Юстиніана, швидке зростання авторитету римського права, так звана «рецепція римського права». Вивчення римського права, процес становлення самої юридичної науки стимулювалися політичними подіями того часу, перш за все боротьбою між світськими і церковними властями, зростанням бюрократичних структур влади.¹

1. Особливості  романо-германської правової сім'ї

 

   За словами  Р. Давида, романо-германська правова  сім'я є першою сім'єю, з якою  ми зустрічаємося в сучасному  світі. Сьогодні вона справедливо  вважається найпоширенішою і  найвпливовішою правовою сім'єю. Ця своєрідна першість романо-германського  права визнається навіть англійськими й американськими авторами.

   Загальновизнаним  центром романо-германської правової  сім'ї є континентальна Європа. За останні століття спостерігається  активне поширення цієї правової  сім'ї за межі континентальної  Європи. Характерні для романо-германського права принципи та інститути з'являлися в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:

   1) шляхом насильницької  експансії романо-германської правової  сім'ї, що є наслідком колонізації  європейськими країнами інших  країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

   2) шляхом добровільної  рецепції інших регіонів основних  положень романо-германського права  (йдеться, зокрема, про Туреччину,  Японію, Південну Корею).

   Нині романо-германська  правова сім'я охоплює передусім  правові системи країн континентальної Європи.

   Романо-германська  правова сім'я поділяється на  дві групи:романську і германську. До першої групи входять правові  системи Франції, Італії, Іспанії,  Португалії, Бельгії, Люксембургу,  Голландії та деяких інших  країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

   До романо-германського  права тяжіють правові системи  багатьох африканських держав (Бурунді,  Габон, Гвінея, Ефіопія, Єгипет, Конго,  Кот-де-Івуар, Марокко, Руанда, Сенегал, Туніс, Чад тощо), а також держав Близького, Середнього і Далекого Сходу (зокрема, Ліван, Сирія, Ірак, Монголія, Японія, Південна Корея, Тайвань, Індонезія). Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, позаяк воно вступає тут у складну взаємодію з мусульманським і звичаєвим правом. Унаслідок цього в цих країнах формуються своєрідні змішані правові системи, що відрізняються від класичного романо-германського зразка.

   Особливе місце посідають правові системи скандинавських країн і країн Латинської Америки. У порівняльному правознавстві існують три теорії щодо природи скандинавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах системи джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романо-германської правової сім'ї. Інші юристи вважають скандинавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім'ями, що є дуже близькими до романо-германського права. Прихильники третьої теорії також визнають їх самостійними правовими системами, проте зазначають, що вони знаходяться посередині між сім'ями романо-германського та англо-американського права.

   Для позначення  правових систем країн Європи зазвичай використовуються три терміни:

   1) романо-германська  правова сім'я. Цей термін, який  є найпоширенішим у порівняльному  правознавстві, був обраний для  того, щоб віддати належне спільним  зусиллям, що здійснювалися одночасно  університетами латинських і германських країн. Саме їх діяльність відіграла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку романо-германського права;

   2) сім'я континентального  права. Цей термін покликаний  підкреслити принципову різницю  між романо-германським правом, що  виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що виникло на Британських островах;

   3) сім'я цивільного  права. Цей термін активно використовується  компаративістами країн англо-американської  правової сім'ї. Його поява  пояснюється тим, що зазначена правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрідність розглянутої правової сім'ї.

   Особливості романо-германської  правової сім'ї.

   1. Органічний зв'язок  з римським правом. Становлення  цієї правової сім'ї відбувалося на основі римського права. Це — головна особливість романо-германського права. Романо-германські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком його розвитку. Гаслом юристів романо-германської сім'ї може бути відомий вислів Р. Ієрінга: через римське право, проте вперед, далі нього.

   2. Утворення романо-германського  права на основі вивчення римського  права в італійських, французьких  і німецьких університетах. Саме  університети створили у XII—XVI століттях на основі Зводу  законів Юстиніана загальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Ця наука у свою чергу визначила характер романо-германського права.²

   3. Яскраво виражена  доктринальність і концептуальність. Романо-германська правова сім'я  активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розвивається право.

   4. Абстрактний  характер норм права. Норми права встановлюють загальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романо-германське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

   5. Домінуюча роль  закону в системі джерел права.  У романо-германській сім'ї закони  та кодекси — це опорні стовпи  права. Тенденція визнання закону  найважливішим джерелом права  перемогла у країнах романо-германської  правової сім'ї в XIX столітті, коли в їх переважній більшості були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядається як найкращий технічний засіб установлення ясних і точних правил.

   6. Яскраво виражений  кодифікований характер. Кодифікація в романо-германському праві має принципові особливості, що відрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім'ях. Це, зокрема:

   а) наявність  глибоких і міцних історичних  коренів;

   б) глобальний  характер, охоплення практично всіх галузей та інститутів права;

   в) використання  своєрідної юридичної техніки;

   г) наявність  власної ідеології, суть якої  полягає в тому, щоб, кардинально  переробивши, а іноді навіть  анулювавши раніше існуюче право,  створити нову правову реальність.

   7. Поділ на публічне  і приватне право. Хоча такий  поділ сьогодні є цілком звичайним  явищем для багатьох правових  сімей, спочатку він був властивий  лише романо-германському праву.  Це, передусім, обумовлено впливом  римського права, від якого  романо-германське право успадкувало класифікацію норм на норми публічного і приватного права.

   8. Відносно самостійне  існування цивільного і комерційного (торговельного) права. Таке розмежування  підтверджується двома обставинами:

   1) існуванням у  країнах континентального права особливих комерційних судів;

   2) створенням у  більшості країн романо-германської  правової сім'ї кодифікованих  актів комерційного права (торговельних  або комерційних кодексів), що  існують поряд з цивільними  кодексами. Такі кодекси прийняті протягом XIX століття у Франції, Бельгії, Іспанії, Нідерландах,  Австрії, Німеччині та в інших країнах. Ця своєрідна подвійність у законодавстві, що регулює майнові відносини в галузі приватного права, дістала назву “дуалізм приватного права”.

   Проте слід зазначити, що у XX столітті з'являється тенденція відмови від дуалізму приватного права: новітні кодифікації приватного права відбуваються шляхом прийняття єдиних актів — цивільних кодексів.

 

 

2. Основні етапи  розвитку романо-германської правової сім'ї

 

   У своєму розвитку  романо-германська правова сім'я  пройшла досить тривалий шлях, що його звичайно поділяють  на три основні етапи.

   Перший етап  — це період звичаєвого права  (V—XI ст.). На ньому створюються  передумови для формування єдиної  системи континентального права.

   Після падіння Римської  імперії германські народи привнесли  в галузь права свої національні  звичаї, своє національне германське  право. Воно складалося переважно  з неписаних звичаїв, що існували  в народній пам'яті, і часто  були позбавлені належної ясності й визначеності. У той період германські народи розуміли право передусім як набуток людей, народу, племені, продукт колективної совісті, а не як вираз свідомого розуму чи волі, встановлених зверху. У цьому значенні право було схоже на мистецтво, міф, мову. Таке право виражало мудрість племені, за допомогою якої підтримувалося його мирне життя. Право було засобом об'єднання людей у групу, воно прагнуло зберегти її солідарність.

   Кожне плем'я (франки, бургунди, лангобарди, алемани, вестготи, остготи, фрізи, східні сакси, вандали тощо) жило за своїм особливим правом. Проте розбіжності між звичаями племен не слід перебільшувати. Правові ідеї, виплекані германськими народами, мали багато спільного і навіть багато в чому нагадували уявлення інших варварів, що мали племінну організацію і напівкочовий спосіб життя. Ці ідеї розвивалися в контакті з рудиментами римського права і зазнавали тиску політичних і економічних чинників, що мали дещо одноманітний характер по всій Західній Європі. Германське право було досить примітивним, оскільки було пристосоване лише до вкрай нескладних умов натурального господарства, наповнене принципами спрощеного колективізму — родинного, родового, громадського.

   У ті часи особливо  не розрізняли правові норми  і процедури, з одного боку, та релігійні, моральні, економічні, політичні та інші норми та практику — з другого.

   Інститути законодавства  та судового рішення мали зародковий  характер. Королі хоча й ухвалювали  закони, але з конкретних приводів, і в основному для того, щоб від імені всього народу підтвердити або виправити існуючі звичаї.

   У V—VIII століттях закони  германських племен, що переважно  складалися з їх звичаїв, уперше  були записані латиною. Йдеться  про так звані варварські правди (leges barba-rorum), або закони варварів. Найдавніша з тих, що дійшли до нас, — Салічна правда (496). З VI століття більшість германських племен уже мала свої варварські закони.