Особливості романо-германської правової сім'ї

   Система правосуддя в  цей період була роз'єднаною  й аморфною. У судових процесах  панувало звернення до надприродного. Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Не існувало професійних судів.

   Західна Європа на першому  етапі фактично не знала професійних  юристів, юридичних шкіл, юридичних  книг, підручників, юридичної науки.

   Отже, право того періоду мало звичаєвий, племінний, примітивний та архаїчний характер.

   Другий етап — етап  формування романо-германської правовоїсім'ї  (XII—XVIII ст.). На думку багатьох  компаративістів, саме його слід  вважати часом, коли з наукової  точки зору з'являється система романо-германського права.

   Цей етап може бути  умовно розподілений на два  періоди: середньовічний період (XII—XV ст.) та період Відродження  і Просвітництва (XVI—XVIII ст.).

   У середньовічний період  Західна Європа існувала як  відносно цілісне історико-культурне, соціально-політичне, цивілізаційне співтовариство, як регіональна, феодальна романо-германська цивілізація.

   Саме на цьому етапі  суспільство знову усвідомило  необхідність права, почало розуміти, що тільки право може забезпечити порядок і безпеку. Повернення цієї ідеї у XII— XIII століттях стало, безсумнівно, революційним кроком.

   Можна умовно виокремити  п'ять обставин, що суттєво вплинули  на формування романо-германського  права у XII-XV століттях: 

   1. Рецепція римського права. Другий етап формування романо-германського права асоціюється зі сприйняттям римського права. У ці часи Західна Європа звертається до юридичної спадщини античності, передусім до Зводу Юстиніана як втілення правових традицій Давнього Риму.

   2. Діяльність європейських університетів. Ідея рецепції римського права, його нового осмислення і пристосування до умов, що радикально змінилися, вперше була усвідомлена і проведена в життя в університетах завдяки плідній праці глосаторів і постглосаторів. Саме в уні

верситетах право замислювалось  як система, що органічно розвивається, як звід принципів і процедур, що буде будуватись, як і собори, протягом поколінь і століть.

   3. Вплив канонічного права.  На думку деяких вчених, канонічне  право в середні віки мало  навіть більш глибокий вплив на правопорядок і суспільне життя європейських країн, ніж римське право. Невипадково історично першою західною середньовічною правовою системою було нове канонічне право, що з'являється у XII столітті. Лише пізніше під впливом канонічного права складаються правові системи європейських королівств, вільних міст, з'являється торговельне право, маноріальне та феодальне право.

   4. Створення міського права.  На розвиток загальноєвропейської  правової традиції суттєво вплинули  так звані хартії міської свободи, що оформлювали стосунки міста з сеньйором, на землях якого воно стояло, і містили норми конституційного, кримінального, торговельного та іншого права. Особливу увагу можна звернути на магдебурзьке право, що стало моделлю муніципального устрою для міст Німеччини і Центральної Європи.

   5. Створення торговельного  права. Починаючи з XII століття  в Європі формуються основні  поняття та інститути торговельного  права нового часу — lex mercatoria. Поява цієї відносно відокремленої  правової системи обумовлюється активним розвитком торгівлі та швидким ростом стану торговців. Початкова розробка торговельного права здійснюється купцями самостійно. Купці організовують міжнародні ярмарки і ринки, створюють торговельні суди, засновують торговельні представництва по всій Західній Європі. Унаслідок цього з'являються норми, що регулюють застосування кредитних інструментів, накладних та інших транспортних документів, організацію та діяльність ділових асоціацій і спільних підприємств, застосування процедури банкрутства. Старі правові інститути пристосовуються до нових потреб. Піднесенню торговельного права сприяють розвинена система нотаріату, створена наприкінці XI—XII століть, і кодифікації звичаїв, що проводяться європейськими правителями. Характеризуючи торговельне право, слід особливо наголосити на його універсальності: в усіх європейських країнах та містах того періоду керівні принципи та найважливіші правила торгівлі були однаковими або дуже схожими. Ця риса обумовлена транснаціональним, космополітичним характером торгівлі.

3. Зв'язок романо-германської правової сім'ї з римським правом

   Головною особливістю  романо-германського права є його  органічний зв'язок з римським  правом. Він обумовлений рецепцією  римського права, яку здійснили всі країни романо-германської правової сім'ї.

   Рецепція (від лат. receptio — сприйняття, сприймання) — це запозичення правовою системою основних засад і принципових підходів зарубіжного права.

   Рецепція римського  приватного права правовими системами  романо-германської сім'ї відбувалась  декілька разів. Можна виокремити три етапи рецепції римського права:

   - перший етап  рецепції припадає на XII—XIII століття. Рецепція в цей період полягає  головним чином у вивченні, коментуванні  та викладанні римського права  в університетах;

   - другий етап  рецепції відбувається у XIV—XVII століттях, коли римське право активно застосовується на практиці;

   - третій етап  рецепції пов'язується з грандіозним  реформуванням законодавства, що  його викликали буржуазні революції.  Він сягає свого піку під  час кодифікацій, що відбуваються в Європі в XIX столітті.

   Як зауважує  Й. О. Покровський, після падіння  Західної Римської імперії для  римського права настає темна  епоха. Проте з V по XI століття  римське право все ж таки  не припиняло своєї дії в  Західній Європі: підкорене населення — нащадки колишніх римських підданих — продовжувало жити за римським правом. Деякі германські королі навіть видали для своїх римських підданих офіційні збірники римського права. Наприклад, у 506 році король вестготів Аларіх II видав Lex Romana Visigothorum (Римські закони вестготів). Звичайно, це було спрощене, популяризоване і зіпсоване римське право — так зване римське вульгарне право.

   Крім того, римське  вульгарне право якоюсь мірою  вплинуло і на тексти германських  законів. Збереженню римського права сприяло й те, що церква до спорів між церковними установами та її окремими служителями застосовувала саме римське право. Нагадаємо хоча б відомий афоризм тієї епохи: “Церква живе за римським законом”. Слід зазначити, що римське право переважало в південних частинах Західної Європи (сучасні Італія, Іспанія, південна Франція), а германське — у північних (теперішні Німеччина, північна Франція).

   Втім, навряд чи  можна погодитися з думкою, що  рецепція римського права відбувається  на Європейському континенті, починаючи ще з утворення варварських королівств на місці Західної Римської імперії. На наш погляд, рецепція римського права, саме як запозичення зарубіжною правовою системою його основних засад та інститутів, усе ж таки не була проведена в ранньому середньовіччі, передусім через нездатність варварів до сприйняття на-бутків давньоримської цивілізації. На початку епохи середньовіччя в західній половині європейського континенту римське та германське право існували як дві повні протилежності, як два зовсім чужих світи.

   Проте відокремленість  римського і германського права  не могла існувати завжди. Поступово  економічне життя в Європі  розвивається й ускладнюється,  відроджується міжнародна торгівля, набувають розквіту торговельні  міста. На цьому грунті виникає знову, як колись в античному світі, потреба в універсальному позанаціо-нальному праві, що було б здатне об'єднати різні європейські народи, забезпечити свободу господарської ініціативи, регулювати ті тонкі відносини, які звичайно виникають у торгівлі і які зовсім чужі звичаям, що існують серед землеробів. Усім цим вимогам відповідає римське право. Тому ріст впливу римського права в XI—XII століттях не є випадковим. У ці часи починається період відродження римського права і його засвоєння.

   Як на першому, так і на другому етапах рецепція відбувається у двох формах.

   Першою формою  є вивчення та коментування  римського права в університетах.  Як зазначалося, з XII століття  вивчення римського права перебуває  в центрі європейської юридичної  освіти. Засвоєння римського права під час першої рецепції відбувається завдяки діяльності глосаторів. Римське право засвоюється в університетах тисячами студентів, які поширюють його в усіх країнах Західної Європи.

   Рецепція на  другому етапі пов'язується з  діяльністю шкіл постглосаторів та гуманістів (XIV—XVII ст.). Засвоєння римського права в цей період має певні особливості порівняно з аналогічним процесом, .що відбувався у XII— XIII століттях. Наукові роботи постглосаторів мали значний успіх серед європейських юристів.Друга форма — це пряме застосування норм римського права. Так, в Італії вже в XI столітті проголошується, що римське право може бути джерелом для подолання прогалин у місцевому праві; коментарі глосаторів мають велику популярність в іспанських судах. Посилання на наукові праці (загальну думку докторів права) під час судових дебатів завжди вважалися дуже сильними аргументами. Завдяки застосуванню в судах римського права Південна Франція ще в епоху середньовіччя вважається країною писаного права (pays de droit ecrit). Це відрізняє її від Північної Франції — країни звичаєвого права (pays de droit coutumier). Однак друга форма рецепції римського права значно більшого поширення набуває на другому етапі (XIV— XVII ст.). При цьому необхідно мати на увазі, що римське право далеко неоднаково вплинуло на правові системи романо-германської сім'ї. Найповніший вплив воно здійснило в пізньому середньовіччі в Німеччині. Територія Німеччини в середні віки входила до складу Священної Римської імперії, яка вважалася наступницею колишньої Римської імперії. Унаслідок цього імператори Священної Римської імперії були схильні вважати Звід Юстиніана ніби як вітчизняним кодексом, а свої акти — його доповненнями. Ця фікція значно спрощувала шлях римського права до Німеччини.³

   Безпосередньому застосуванню римського права на практиці також сприяли два інших чинники:

   1) трансформація  судів. Починаючи з XIV століття  освічені правники (ті, хто вивчив  римське право) поступово витісняють  з судів неосвічених народних  суддів — шефенів (від нім. Schoeffen — засідатель), які спиралися переважно на звичаєве право, практичну кмітливість, життєвий досвід та інтуїцію. Спочатку освічені правники працюють у судах як секретарі та протоколісти, записуючи рішення шефенів. Потроху юристи починають готувати рішення шефенів, використовуючи при цьому знання римського права. Згодом освічені правники взагалі замінюють шефенів як судді.

   Крім того, в  цей період у Німеччині були  засновані апеляційні суди, до  складу яких відразу залучають  освічених правників. Наприклад, у 1495 році був створений загал ьноімперський суд (Reichskammergericht), половина членів якого повинна була бути вченими-юристами. Через деякий час висувається вимога, щоб і друга половина складу суду обиралася з осіб, які знайомі з римським правом. При вирішенні справ суд повинен був користуватися насамперед загальним правом Імперії, тобто римським правом, і лише брати до уваги “добре” німецьке право — чесні, поважні та добрі правила, установлення і звичаї;

   2) надання університетам  права “офіційних консультацій”. У Німеччині склалася практика надсилання судами в сумнівних випадках спірної справи з усіма матеріалами до юридичних факультетів університетів. При юридичних факультетах були створені комісії з професорів, що надавали свій висновок у справі, спираючись при цьому на положення римського права. Звісно, що такий висновок фактично ставав судовим рішенням. Цей інститут направлення матеріалів справи (Aktenversendung), завдяки якому германське право набуває наукового характеру (тобто раціоналізується і систематизується), зберігався в Німеччині до 1878 року.Унаслідок цього наприкінці XVI—XVII століть римське право в цілому було рецептоване в Німеччині прямо і безпосередньо. Звід Юстиніана став законом, на який посилалися сторони та яким мотивували свої рішення судді.

   У Німеччині  навіть складається винятково  практична течія в юриспруденції,  представники якої (зокрема, І.  Мінсінгер, А. Гайль, Б. Карпцов,  С. Штрик) ставили перед собою  завдання з'ясувати і викласти  те римське право, що діє  і що повинне застосовуватися в судах; жодними іншими більш широкими питаннями вони це цікавилися. Викладаючи це практичне римське право, вони продовжують роботу щодо пристосування його до сучасних потреб, створюючи так зване usus modernus Pandectarum (нове використання пандектного права), або сучасне римське право (heutiges romisches Recht), яке фактично проіснувало до об'єднання Німеччини наприкінці XIX століття.

   Третій етап  рецепції. Принципові зміни в  підходах до рецепції римського  приватного права відбулися в XIX столітті. Вони обумовлені буржуазними революціями, внаслідок яких Європа наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття переживає грандіозні економічні, соціальні та культурні трансформації. Нові буржуазні порядки вимагали, зокрема, вдосконалення правового регулювання майнових відносин: визнання принципів свободи договору, рівності всіх перед законом, широкого права власності. Йдучи назустріч цим потребам, європейські країни в XIX столітті проводять кодифікаційні реформи цивільного права.