Правова культура

Від інших форм людської свідомості правосвідомість відрізняється предметом відображення. Предмет відображення правосвідомості - це правова дійсність. Вона включає в себе: право, що формується - на стадії правоутворення і правотворення; право, що вже сформувалось - позитивне право (його норми, принципи, інститути, галузі); право, що реалізується - у поведінці людей, діяльності юридичних осіб, правозастосовних органів - органів внутрішніх справ, прокуратури та інших [2, с. 6].

Таким чином, можна зробити висновок, що правова дійсність розглядає право в статистиці та динаміці його буття. Це об’єднання понять про «право в книжках» та «право у житті», тобто про те право, яке повинно існувати і про існуюче право  [15, с. 201-209].

Дослідження поняття і змісту правосвідомості передбачає визначення її структури, яка складається з двох взаємозв’язаних і взаємодіючих елементів: правової ідеології і правової психології.

Що стосується правової ідеології то, це сукупність правових поглядів, заснованих на певному соціальному досвіді та наукових знаннях. Існування правової ідеології обумовлюється свідомим ставленням до права. А як систематизований обґрунтований вираз потреб населення, вона пов'язана з пізнанням правових цінностей та їх перетворенням у систему нормативного регулювання поведінки людей в суспільстві. Джерелом виникнення правових ідей та поглядів є об'єктивно існуючі соціально-економічні, політичні відносини в суспільстві, а також юридична практика. Основним завданням правової ідеології є формування правової свідомості, правової культури окремих суб'єктів і суспільства в цілому, підвищення рівня їх правових знань. Провідним елементом правової ідеології є інтелект [22, с. 46-56]. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.

Щодо правової психології, то як елемент правосвідомості вона відображає правові почуття, настрої, думки, навички і традиції, відіграє важливу роль у формуванні і реалізації права, може бути його стимулятором або гальмом. Правова психологія складається з наступних елементів: суспільного інтересу, мотивів діяльності певних соціальних груп, психологічного укладу (традицій, навичок, переконань тощо), уявлень про право; почуттів, емоцій, настроїв, пов'язаних з правом; способів формування уявлень [23, с. 77-88].

Це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Можна сказати, що правова психологія є своєрідним почуттям права і законності. Вона складається стихійно і носить неформальний, несистематизований характер. У той же час у правосвідомості правова психологія має наче первинний характер. Це пов’язано з тим, що, як правило, правові почуття і емоції виникають раніше, ніж правові ідеї. Правова психологія визначає повсякденну ціннісну орієнтацію суб’єктів у правовій сфері.

Аналіз ставлення людей до нормативно-правового акта дозволяє виділити в правосвідомості такі елементи:

Інформаційний – наявність у свідомості того чи іншого суб’єкта певного обсягу інформації про закон. Ця інформація може бути як повною і всебічною, так і поверхневою, отриманою з чиїхось слів.

Оцінний – отримавши інформацію про нормативний акт, людина якось до нього ставиться, якось оцінює, зіставляє з власними цінностями.

Вольовий – дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом [5, с. 41-49].

Зв'язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію ціннісно-нормативними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом для формування правових норм, оскільки, на відміну від правової психології, є більш мобільною, тобто швидко реагує на зміни, що відбуваються в юридичній практиці, відображаючись у почуттях, настроях та поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлення особою правових змін. Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінська ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.

Але було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття - необхідне тло, на якому виявляються правові погляди, ідеї, теорії. Емоції - сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову, тобто правомірну і неправомірну поведінку.

Що ж стосується видів правосвідомості, то існує дві основні класифікації видів - за суб’єктами або носіями, тобто з погляду масовості, розрізняють наступні види правосвідомості: індивідуальну - це сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретної особи, що формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; з одного боку визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права, а з іншого - правовою культурою суспільства; групову - вона виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства; по суті вона є узагальненою характеристикою правосвідомості окремих індивідів; вона характерна для стабільних груп людей: родина, студентський колектив тощо. Усі вони мають свою специфічну правосвідомість; суспільну - ця правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування [8]; масову – така правосвідомість характерна для нестабільних, тимчасових об’єднань людей. До таких об’єднань належать бунтуючи юрба, мітинги, демонстрації тощо. На відміну від групової правосвідомості масова є нестабільною.

Ні один з цих видів правосвідомості не існує сам по собі, відокремлено від інших. Бо суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів та рис характеру. Було б невірним говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп суспільства. Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються, оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Тобто взаємозв'язок даних видів правосвідомості полягає у тому, що суспільна правосвідомість складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.

Види правосвідомості виділяють також за глибиною відображення правової дійсності. Вона може бути: повсякденною (непрофесійною) - вона являє собою життєві, часом поверхневі судження людини про право, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства; професійною - складається в ході спеціальної підготовки, у процесі здійснення юридичної діяльності (правосвідомість юристів). Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом; науковою – характерна для дослідників, науковців, що займаються питанням правового регулювання суспільних відносин [14, с. 377-385].

Також розрізняють такий вид правосвідомості як звичайну (буденну) правосвідомість. Це правосвідомість не юристів. Вона складається стихійно як результат осмислення людьми свого життєвого юридичного «досвіду», оцінки фактів, що відносяться до правової дійсності, з точки зору здорового змісту. Вона є характерною для всіх громадян, адже кожен громадянин знає, що є Конституція, закони; кожен якось ставиться до них тощо.

У той же час досить цікавим є співвідношення професійної і наукової правосвідомості. Ряд дослідників вважає, що професійна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з науковою, так само, як буденна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з професійною.

Зовні це має такий вигляд: буденна правосвідомість переходить у професійну, яка, у свою чергу, переходить у наукову:

Інша точка зору полягає в тому, що професійна та наукова правосвідомість - це абсолютно рівноправні види правосвідомості, і буденна правосвідомість може перейти як у професійну, так і в наукову:

Буденна → професійна;

Буденна → наукова;

Це пов’язано з тим, що професійна правосвідомість - це правосвідомість юристів, що займаються практичною діяльністю, а наукова - це правосвідомість науковців-правознавців, що займаються науковими дослідженнями. Певна річ, іноді, буває так, що юрист-професіонал стає науковцем, однак це не означає, що його правосвідомість автоматично стає науковою, адже його менталітет схиляється не до наукових досліджень, а до практичної діяльності. Інакше кажучи, наукова правосвідомість характеризується певною абстрактно-теоретичною спрямованістю, а професійна - суто практичною.

Правосвідомість являє собою систему взаємозв’язаних компонентів, серед яких виділяють: знання про право як регулятор суспільних відносин; уявлення про власні права і свободи, обов’язки, відповідальність, а також видах діяльності, які регулюються правом; відношення до правових явищ (до права в цілому, до вимог конкретних норм права, до юридичних установ і їх діяльності); установки на здійснення юридично значущих дій.

Крім елементів, у структурі правосвідомості виділяють три рівні:

Звичайний (буденний) рівень. Він виникає під впливом конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду та отриманої освіти. Він характеризує ставлення особи до права на побутовому рівні. Наприклад, переконання у тому, що довічне ув'язнення вбивці - це єдиний спосіб боротьби з такими злочинцями і злочинами.

Професійний рівень. Він характеризує ставлення до права юристів-практиків, державних службовців тощо, тобто осіб, які мають спеціальну освіту, поглиблені і формалізовані знання принципів та норм права, вміння їх застосовувати у практичній діяльності у різних сферах суспільних відносин: господарській, цивільній, шлюбно-сімейній, кримінальній тощо. Професійна правосвідомість відрізняється від звичайної за обсягом і глибиною правових знань, а від наукової - вмінням їх застосовувати.

Науковий рівень. Цей рівень формується в результаті спеціальних науково-дослідних робіт на основі теоретичного узагальнення державно-правових знань у правознавців, які займаються науковими дослідженнями у галузі державотворення, дії правової системи і прогнозування її подальшого розвитку, є джерелом правотворчості і підґрунтям правореалізаційної практики.

Всі ці рівні залежать від ступеня знання права та глибини відображення правової дійсності. Рівні правосвідомості в цілому збігаються з рівнями правової культури. Те ж саме можна сказати і про види правосвідомості [17].

3.2. Функції  правової свідомості

Функції правосвідомості - це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

У літературі можна зустріти велике число функцій правової свідомості. Але, на думку деяких учених, існують три основні функції, а решта функцій, є похідні від них. Ці основні функції пов'язані з функціями права. Це пізнавальна, оціночна і регулятивна функції правової свідомості.

За допомогою пізнавальної функції правосвідомості індивід або група індивідів сприймають існуючу правову дійсність. Пізнавальна функція пов'язана з аналізом суспільного життя, пізнанням соціально-економічних процесів під кутом зору їх правового усвідомлення. При здійсненні цієї функції у індивіда накопичується певний життєвий досвід у сфері права, який осмислюється за допомогою оцінної функції. При цьому у індивіда формується внутрішнє психологічне відношення до відбиваної правової дійсності і того запасу досвіду, який він придбав до цього. Тут виникають у індивіда правові відчуття, емоції, настрої і навики.

Тут починає свою роботу регулятивна функція, в чому ж вона виявляється? По-перше, з регулятивною функцією пов'язана поведінка людини в суспільстві. Індивід, керуючись всіма своїми накопиченими знаннями і життєвим досвідом, здійснює певні дії і вчинки. І залежно від того чи має він уявлення про право і його інститути, індивід поступає правомірно або порушує встановлені правом заборони. Але, звичайно ж, не варто ідеалізувати цей процес, оскільки на поведінку людей окрім правої свідомості робить вплив і етичне, політичне філософське і інші види свідомості. По-друге, з регулятивною функцією пов'язано створення правових норм, тобто позитивного права. Залежно від рівня правової свідомості залежить рівень юридичної техніки. По-третє, за допомогою цієї функції правосвідомості індивід, у разі пропусків в законодавстві, може врегулювати свою поведінку згідно принципам має рацію, які він знає завдяки правовій свідомості. У четвертих, регулятивна функція дозволяє координувати правове регулювання з іншими видами спеціального регулювання, такими як моральним, етичним і іншими. Іншими словами правова свідомість дозволяє визначити межі дії правових норм і соціальних, і погоджувати їх дію в пересічних сферах дії, наприклад в кримінальному праві.

Правосвідомість не просто і не тільки «окрема частина» механізму правового регулювання. Воно пронизує весь цей механізм, відображає його, впливає на нього в цілому. Правосвідомість виступає як ідеологічний і соціально-психологічний чинник функціонування всієї системи правового регулювання [7, с. 82-87].