Правова культура

У науковій літературі соціалістичного періоду можна зустріти цілий ряд функцій, які є похідними від трьох вище згаданих функцій. Це ідеологічна функція, функція моделювання, виховна функція, право твірна функція, прогностична.

Значення ідеологічної функції визначається тим, що предмети відображення правової свідомості - держава і право - це суспільні явища, в яких знаходять вираз глибокі загальнозначущі соціальні процеси, такі як, взаємовідносини особи і суспільства, суспільний розподіл праці та ін. І правильне віддзеркалення таких соціальних явищ і закріплення їх в праві можливо, на думку вчених, тільки з класових позицій, тобто при активній участі ідеологічної функції правосвідомості. Іншими словами ідеологічна функція служить певною призмою, дивлячись через яку людина повинна бачити те, що нав'язане державою, тобто пануючим класом.

Правосвідомість виконує також функцію моделювання. Результатом дії функції правового моделювання є формування певних моделей (правил) поведінки, які оцінюються правосвідомістю як належні, соціально необхідні для успішного розвитку суспільних відносин. Функція правового моделювання полягає в передбаченні того, які норми потрібно застосовувати і яким чином поступати, щоб, закріплені в них права і обов'язки надали найбільш ефективну дію на розвиток суспільних відносин в напрямку, необхідному для досягнення конкретної правової цілі. Правосвідомість бере участь у визначенні моделей належної поведінки не довільно, а на основі усестороннього сприйняття і оцінки людьми всієї сукупності відносин - економічних, політичних, етичних, релігійних і ін. Результатом вивчення і оцінки сукупності різних суспільних відносин є вироблення моделі належної поведінки.

Право твірна функція складає частину регулятивної функції, пов'язаної із створенням норм права. Ця функція виявляється на всіх етапах правотворчості і законотворчості. Починаючи від створення проекту закону до підписання закону вищою посадовою особою (якщо це передбачено) держави.

 

 

 

 

 

 

 

4. Правове виховання як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури

 

Правове виховання розглядають у широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні воно характеризується як вплив усіх правових чинників суспільного життя, в тому числі й правової системи, на формування в індивідів і колективів людей з певними правовими якостями, що відповідають досягнутому в суспільстві рівню правової свідомості та правової культури. У вузькому розумінні — це цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної поведінки.

Процес правового виховання охоплює суб'єкти та об'єкти, основні вимоги і мету. До суб'єктів правової виховної діяльності відносять органи держави, громадські організації, трудові колективи, їх посадових і службових осіб, окремих громадян. Об'єктом правового виховання є свідомість людини, її інтелект і здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища. Метою правового виховання є: формування правосвідомості громадян і підвищення на цій основі їхньої правової культури, виховання поваги до права, щоб його вимоги стали особистим переконанням кожної людини, а повсякденне додержання юридичних норм — звичкою; ознайомлення громадян з питаннями державно-правового будівництва, підвищення їхньої соціальної та політико-правової активності; допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань з різних галузей і сфер функціонування права; сприяння ефективній роботі механізму правового регулювання.

Основними вимогами до правовиховної роботи є: набуття людиною основ правових знань; необхідність формування у свідомості людини переконань, настанов, мотивів активної правомірної поведінки; формування у людей соціально-комунікативних якостей особистості тощо [18, с. 116-132].

Держава і суспільство зацікавлені у формуванні високої правової культури на всіх рівнях і у всіх формах, використовуючи для цих цілей правове просвітництво та правове виховання.

Правове виховання - це цілеспрямоване, систематичне вплив на свідомість і поведінку людини з боку держави, громадських організацій та окремих громадян з метою формування позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, установок, що забезпечують дотримання, виконання і використання юридичних норм.

Правове виховання має відносну самостійність цілей, специфікою методів їх досягнення та організаційних форм. Воно є багатоцільовий діяльністю, яка передбачає наявність стратегічних, довгострокових цілей і цілей тактичних, найближчих, загальних і приватних. Ці цілі можуть конкретизуватися з урахуванням специфіки суб'єкта та об'єкта виховного впливу, використовуваних форм і засобів цієї діяльності, а також інститутів, що здійснюють правове виховання.

Змістом правового виховання є поширення знань про державу і право, законності, права і свободи особистості, вироблення у громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку. Це складний процес, який реалізується в конкретних способах організації виховного процесу і включає в себе ряд складових частин: суб'єкти виховання (органи держави, державні службовці, політики, викладачі, журналісти і т.д.); об'єкти виховання (громадяни, трудові колективи, соціальні групи тощо); зміст виховання (виражається в залученні людей до політичних і юридичних цінностям, ідеям, принципам, інформації, досвіду тощо); методи виховання (переконання, заохочення, покарання та інші прийоми психолого-педагогічного впливу на об'єкт виховання); форми виховання: правове навчання полягає в передачі, накопиченні і засвоєнні правових знань у школі, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах; правова пропаганда полягає у поширенні правових ідей та вимог серед населення за допомогою телебачення, радіо, інших засобів масової інформації; юридична практика сприяє передачі юридичної інформації, знань у вигляді участі громадян у процесі, насамперед правозастосовної діяльності тощо; самовиховання пов'язано з особистим досвідом, самоосвітою, власним аналізом правових явищ.

Необхідно зазначити, що дуже органічно між собою пов'язані правове виховання і правове навчання. Виховує навчання передбачає безперервний зв'язок процесів цілеспрямованого формування свідомості особистості законослухняного громадянина і юриста-професіонала, включаючи правосвідомість, моральні ідеали, правові установки і ціннісні орієнтації, спеціальні, професійно необхідні знання. Дуже важливо сформувати позитивне ставлення до права, правових явищ і потреба до постійного розширення та поглиблення правових знань. Особливо це важливо для юристів-професіоналів, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування.  
Тільки в цьому випадку можна вважати, що людина буде не лише декларувати теоретичні знання, але і що зуміє опанувати ними в належній мірі і правильно застосувати в юридично значимих ситуаціях.

Таким чином, правове виховання і правове навчання полягають у передачі, накопиченні і засвоєнні знань, принципів і норм права, у формуванні відповідного ставлення до права і практики його реалізації, вміння використовувати свої права, дотримуватися заборони і виконувати обов'язки. Звідси виникає необхідність в усвідомленому засвоєнні основних положень законодавства, у виробленні почуття глибокої поваги до права.

Всі отримані знання повинні стати особистими переконаннями, повинні перерости в міцну установку суворо слідувати правовим розпорядженням, а потім - у внутрішню потребу і звичку дотримуватися правовий закон, проявляти правову та професійно-юридичну активність. Правова культура суспільства потребує систематичного раціонально формуванні, стимулюванні, позитивному соціальному розвитку. Система заходів, спрямованих на формування політико-правових ідей, норм, принципів, які є цінності світової і національної правової культури, виступає як правове виховання. Іншими словами, правове виховання - це формування у громадян і в суспільстві правової культури. Даний процес здійснюється державними органами, посадовими особами, навчальними закладами, суспільством в цілому.

Висновки

 

Правова культура є однією з якісних характеристик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права. Існують певні складнощі щодо визначення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначного підходу до розуміння феномену культури - на сьогодні існує понад 250 її різновидів. У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття: антропологічний, згідно з яким культура - це сукупність усіх благ, створених людиною; соціологічний, за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей; найширший, філософський, згідно з яким культура - це певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.

Не менш важливим елементом для підвищення правової культури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмеження державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів. Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм.

Правова освіта і правове виховання передбачають створення системи навчання і виховання, спрямованої на формування нового, вищого рівня правової культури особистості. Стрижнем цієї культури є правосвідомість особистості, яка включає отримання системних наукових знань про право,правопорядок і його охорону та виховання емоційного-оцінного ставлення до права і правопорядку.

Правова культура суспільства як стабільна відповідність способу й результату поведінки всіх і кожного правовим нормам, принципам,цінностям відображає рівень розвитку правосвідомості кожної особистості і вміщує в собі не тільки знання про закон і правопорядок, а й безпосередні дії людини (прояв законослухняності, поваги до права, закону) в різних ,навіть виняткових життєвих ситуаціях, передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити з людьми і серед людей, орієнтуючись на норми права і не виходячи за межи закону. Означена характеристика правової культури як кінцевого результату правової освіти відображає необхідність її системного здійснення в школі,починаючи з молодших класів.

Правове виховання - це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання - дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень.

Правова свідомість (правосвідомість) - це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Правосвідомості притаманні як ті властивості, що є загальними для всіх видів суспільної свідомості, так і ті, що відрізняють її від них. Своєрідність правосвідомості обумовлена, в першу чергу, тим, що вона має свій особливий предмет відображення і впливу - правову дійсність, зокрема, право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку та інші правові явища, правову систему в цілому. Важливу роль у формуванні правової культури суспільства відіграють такі засоби інформації як газетний, журнальний стаття, театральні постановки, кіно і телебачення. Однак більшості журналістських публікації сценаріїв фільмів не вистачає глибини і всебічності при дослідженні проблеми виховання почуття поваги до прав, свобод людей, роз'яснення нових юридичних видів соціалізації людини. «Закони жанру», характерні для засобів масової інформації, припускають сенсаційність при відборі матеріалу. «Це призводить до певного зміщення ракурсу, що розглядається журналістом події на «криваві розборки», опис патології злочинця (сексуальний маніяк та інше), перебільшення витонченості чи жорстокості скоєного злочину». Про яку правову культуру суспільства може йти мова, коли газети і журнали рясніють сценами кримінального життя, на екранах телевізорів грабіж і вбивства на тлі солодкої, безтурботним життя багатих людей. Останнім часом з'явилася тенденція прийняття негативного досвіду зарубіжних країн у справі правового виховання через кінофільми та журнали. Крім розвитку нездорових тенденцій, наслідування кримінальним елементам в молодіжному середовищі, «суспільство виявилося позбавленим об'єктивної картини, що відображає не тільки злочину та його генезис, але також і всі наступні за злочином етапи правозастосовної діяльності».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Список використаних джерел і літератури

 

1. Альчук М., Матвєєва Г. Правосвідомість як чинник стабільності// Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - Вип. 4. - Львів, 2002. - С. 96-101.

2. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. Автореферат дисертації на здобуття канд. юрид. наук. - К.. 2003. - С. 6.

3. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. - 2005. - №4.

4. Губарь О. М. Тенденции развития правосознания молодежи в современной Украине // Молодежь и государство: Материалы Второй международной научно-практической конференции, г. Святогорск, 24 - 26 октября 2003 года. - Донецк, 2003. - С. 69

5. Дмитрієнко, Ю. Українська  правова свідомість як джерело  правової поведінки особистості  - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 36. - С. 41-49

6. Кельман М. С. Загальна теорія права: Підручник. - К.: Кондор, 2002. - 353 с

7. Курочкіна, Н. М. Інтуїтивне  право та правосвідомість: поняття та співвідношення  - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 35. - С. 82-87

8. Легеза Ю. О. Щодо форм  та методів впливу відомчих  засобів масової інформації на  професійну правосвідомість . - // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. 3

9. Лисогор. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян. // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 5. ст. 19-21.

10. Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. // Право і суспільство. - 2009. - № 3. - ст. 8-16.

11. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. // Віче. - 2007. - № 18. - ст. 52-53

12. Марчук В.М. Правомірна поведінка, правопорушення та юридична відповідальність - К., 1996 - 106 ст.

13. Носков В., Кальянов А., Єфросиніна О. Правосвідомість у соціально-політичному розвитку людини // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.125-133

14. Романова А. С. Роль і  місце естетичної культури у  праві  - // Науковий вісник Львівського  державного університету внутрішніх  справ. Серія юридична : Збірник наукових  праць / голов. ред. В. Л. Ортинський : ЛьвДУВС, 2006. - Вип. 3. - С. 377-385

15. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник /пер. з російської - Х.: Консум, 2001 - 656 ст.