Правове регулювання комерційної таємниці в Україні

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту

 

Інститут інтелектуальної  власності Національного університету «Одеська юридична академія» в м. Києві

Факультет інтелектуальної  власності

 

 

Реферат

з дисципліни

“Захист від недобросовісної конкуренції”

на тему:

“Правове регулювання комерційної таємниці в Україні”

 

 

 

Виконала: студентка групи ІВ-24-СД

Краузе А.С.

_________________________

                       (підпис)

 

Викладач: 

Медвєдєв А.І.

__________________________

                        (підпис)

 

 

Київ 2011

 

Зміст

 

1. Вступ………………………………………………………….….3
2. Визначення комерційної таємниці……………………………..4
3. Загальні умови захисту прав комерційної таємниці…...……...9
4. Охорона інформації, що становить комерційну таємницю….12
5. Висновки…………………………………………………...……14
6. Список використаної літератури………………………………15

 

Вступ

 

Визначення  недобросовісної конкуренції наведено у ч.1 ст. 32 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», відповідно до яких недобросовісною конкуренцією є будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим чи іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Зокрема, ст.ст. 16 - 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» до недобросовісної конкуренції прямо віднесені дії щодо неправомірного збирання, розголошення, схилення до розголошення та неправомірного використання комерційної таємниці.

 

Визначення  комерційної таємниці.

Склад і обсяг  відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом  господарювання відповідно до законодавства. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

інформація  за всіма встановленими формами  державної звітності;

дані, необхідні  для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

відомості про  чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

документи про  сплату податків і обов’язкових платежів;

інформація  про забруднення навколишнього  природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

документи про  платоспроможність;

відомості про  участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства, установи та організації зобов’язані  подавати перелічені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної  таємниці, наприклад підприємства, повинні мати такі ознаки:

не містити  державної таємниці;

не наносити шкоди інтересам суспільства;

відноситись до виробничої діяльності підприємства;

мати дієву  або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;

мати обмеження  в доступі тощо.

З цього переліку не потрібно робити висновок про те, що до комерційної таємниці варто відносити значну кількість відомостей. Надмірне “утаємничування“ може викликати втрату клієнтів, а отже прибутку, оскільки умови ринку потребують постійних клієнтів, широкої інформації про діяльність фірми (організації).

Досягнення успіху в підприємницькій  діяльності дуже часто пов’язане  з використанням комерційної  таємниці і неможливістю її використання конкурентами. Виділяють наступні причини, які становлять основу неправомірного використання комерційної таємниці конкурентами [18]:

для поліпшення виробничої та комерційної діяльності організації (конкурента), що протиправно заволоділа комерційною таємницею, підвищення конкурентоспроможності продукції  та ефективності виробництва, вибору оптимальної стратегії реалізації продукції та торгових переговорів;

для завдання шкоди власнику комерційної таємниці, протидії реалізації продукції, руйнування виробничих та торгівельних зв’язків; зриву торгівельних переговорів  та угод; зниження інвестиційних можливостей, підготовки та розповсюдження неправдивих відомостей про власника комерційної таємниці тощо.

Отже, основними положеннями щодо комерційної таємниці передбаченими Цивільним кодексом України згідно ч.1 ст. 420, ч.1, 2 статті 505 якого комерційна таємниця є об’єктом права інтелектуальної власності та до неї відноситься інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невід’ємною та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Дещо схоже визначення містить і ст. 162 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. При цьому згідно ч.1 ст. 36 Господарського кодексу України відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

За таких обставин до комерційної  таємниці можуть відноситись відомості  технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, що відповідають наступним ознакам:

1) відомості  є невідомими для інших осіб  у зв’язку із чим вони мають  комерційну цінність;

2) до відомостей відсутній  вільний доступ третіх осіб  та такі відомості не відносяться до інформації, що згідно закону не може належати до комерційної таємниці (має загальнодоступний характер);

3)  володілець таких  відомостей визначив їх як  комерційну таємницю та вживає  інші належні заходи щодо охорони  їх конфіденційності.                

За загальним  правилом, передбаченим ст. 506 Цивільного кодексу України, майнові права  інтелектуальної власності на комерційну таємницю, до яких в тому числі належить право на використання, виключне право  дозволяти використання комерційної  таємниці іншим особам, належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею. При цьому згідно ч.2 ст.162 Господарського кодексу України, ст. 508 Цивільного кодексу України комерційна таємниця  та права інтелектуальної власності на комерційну таємницю охороняються доти, доки така комерційна таємниця відповідає зазначеним вище ознакам.

Варто також зазначити, що особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною  таємницею, має право використовувати  цю інформацію на свій розсуд, проте якщо ця інформація здобута протиправним шляхом, то відповідальність за ці дії настає відповідно до діючого законодавства.

Загалом, законодавство України  передбачає кримінальну (ст.ст. 231, 232 Кримінального  кодексу України), адміністративну (ст.164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення), цивільно-правову та іншу відповідальність за порушення законодавства в сфері захисту комерційної таємниці. Зокрема, стаття 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачає, що за вчинення суб'єктами господарювання дій, що підпадають під визначення недобросовісної конкуренції органами Антимонопольного комітету України може бути накладений штраф у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, а у випадках, коли доходу (виручки) немає або відповідач не надав відомостей про розмір доходу (виручки) - до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Більш того, відповідно до ч.3 ст.162 Господарського кодексу України особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону.

Як вже зазначалось  вище, треті особи несуть відповідальність не тільки за неправомірне використання комерційної таємниці, яким визнається впровадження у виробництво або  врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять комерційну таємницю, а й за її неправомірне добування протиправним способом, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання; розголошенням комерційної таємниці, а саме ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання; схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

 

 

Загальні  умови захисту прав комерційної  таємниці

Загальні умови  захисту прав інтелектуальної власності, зокрема комерційної таємниці, визначаються Цивільним кодексом України. Реалізація майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю забезпечується:

правом на використання комерційної  таємниці;

виключним правом дозволяти  використання комерційної таємниці;

виключним правом перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці, в тому числі  забороняти таке використання.

Закон України  “Про інформацію” визначає, що громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією, в тому числі комерційного характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Разом з тим, впроваджуючи систему захисту комерційної таємниці, її власник повинен враховувати економічну доцільність такої системи. Тут важливими стають два моменти:

витрати на забезпечення економічної безпеки повинні бути, як правило, меншими в порівнянні з можливими збитками;

заходи безпеки  мають сприяти підвищенню економічної  ефективності підприємництва.

Основними документами  для ведення комерційної діяльності підприємством є Статут підприємства та Установчий договір, зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Документами, які регламентують взаємовідносини усередині підприємства є Колективний договір, Правила внутрішнього трудового розпорядку та Перелік відомостей, які містять комерційну таємницю підприємства.

Статут підприємства – це основний документ, в якому  обов’язково повинно бути зафіксовано  положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю та організацію її захисту. В статуті  повинно бути встановлено, хто визначає порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають підприємству можливість вимагати захисту його інтересів у державного та судового органу, включати вимоги про захист комерційної таємниці у всі види угод, домагатися відшкодування заподіяної шкоди у випадку викрадення комерційної таємниці, видавати нормативні документи що стосуються питань охорони комерційної таємниці, створювати структурні підрозділи для захисту своєї комерційної таємниці.

В Установчому  договорі повинна бути обов’язково зафіксована вимога до учасників товариства про необхідність дотримання комерційної таємниці та відповідальність за виток такої інформації. В Колективному договорі необхідно передбачити взаємні обов’язки адміністрації та колективу працівників підприємства щодо забезпечення збереження комерційної таємниці [19].