Правове регулювання комерційної таємниці в Україні

Слід підкреслити, що на відміну від відомих, традиційних  для права об’єктів, інформація, зокрема що становить комерційну таємницю, характеризується специфічними особливостями та юридичними властивостями, які багато в чому визначають і відношення, які виникають при її обігу між суб’єктами та характер їх поведінки. До таких особливостей та властивостей можливо віднести наступні:

інформація  при включенні в обіг відокремлюється від автора або власника, упредметнюється у вигляді символів та знаків і внаслідок цього існує окремо та незалежно від автора або власника. Звідси виникає юридична властивість інформації – можливість виступати в якості об’єкта, що передається від одного суб’єкта іншому та потребує юридичного закріплення факту її приналежності суб’єктам, які приймають участь у такому її використанні;

після передачі інформації від одного суб’єкта до іншого одна і та сама інформація може залишатися у суб’єкта, який передає, та виникати у суб’єкта, який її отримує. Тобто однакова інформація одночасно може належати двом учасникам інформаційних відносин. Це основна відмінність інформації від речі. Юридична властивість інформації в зв’язку з цим – її фізична невідчужуваність від автора, власника та користувача. Така властивість потребує розробки та застосування до інформації при її використанні особливих правових механізмів, які замінюють механізм відчуження речі;

інформація  при включенні в обіг документується та відображується на матеріальному носієві. Юридична властивість, яка випливає з цієї особливості, полягає в єдності інформації та матеріального носія, на якому закріплюється інформація. Ця властивість дає можливість ввести для документованої інформації поняття складної складової речі – інформаційної речі, що складається з носія інформації та самої інформації, яка відображена на носії.

Розглядаючи інформацію з точки зору суспільного обігу, необхідно виділити, що інформація повинна бути розглянута в двох аспектах. Як зазначалось вище, загально недоступна інформація має свою комерційну цінність завдяки невідомості третім особам. Відповідно, повинна будуватися і правова охорона такої інформації.

Водночас, є  загальнодоступна та загальновідома інформація, яка може мати комерційну цінність, що виникає в результаті її представлення в необхідній для споживача формі та не є результатом творчої праці. Для обробки такої інформації, тим не менш, потрібні певні витрати. Ця інформація теж повинна захищатися. Таким чином, під час правової охорони інформації можливий захист її змісту, а можливо і форми.

Охорона інформації, що становить комерційну таємницю.

Умовно виділяють  два види охорони інформації, що використовуються в підприємницькій  діяльності, тобто два види інформаційної  безпеки: пасивну й активну.

Пасивна охорона  характеризується тим, що власник інформації надає їй режим відкритості, доступності  для всіх зацікавлених осіб, але  ці особи не можуть використовувати  її в комерційних цілях. Саме власникові належить виключне право дозволяти кому-небудь використовувати цю інформацію. Таку охорону інформації встановлюють патентне та авторське право. Захист інтересів власника інформації у випадку її несанкціонованого використання реалізується в судовому порядку на підставі законодавства України.

Прикладів інформаційних  об’єктів, на які їхні власники поширюють  пасивну охорону, досить багато: винаходи, корисні моделі, промислові зразки (дизайн), товарні знаки, фірмові  найменування, музичні, драматичні, аудіовізуальні, літературні, письмові здобутки різного характеру, комп’ютерні програми, лекції тощо.

Активна охорона  інформації, що більше підходить для  охорони комерційної таємниці від  несанкціонованого власником використання, пов’язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації вузьким колом фахівців з числа персоналу, організує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, що роблять неможливим несанкціоноване копіювання тощо.

Прикладом інформації, що може підпадати під активну  охорону, та становити комерційну таємницю можуть служити відомості типу “ноу-хау”, тобто відомості технічного характеру – режими, методики, технологічні карти тощо, результати різних досліджень, методи управління, а також інформаційні об’єкти, що мають настільки значну комерційну цінність, що власник – з міркувань доцільності або безпеки – надає цій інформації режим обмеження доступу.

На сьогоднішній день втратам комерційної таємниці в Україні сприяє безсистемність її захисту. Спостерігається роз’єднаність  зусиль держави і приватних підприємців у забезпеченні цілісності інформації, відсутність у власників комерційної таємниці організаційного досвіду щодо її захисту, недостатність правової підготовки та інформаційної культури.

При застосуванні організаційно-правового механізму захисту комерційної таємниці постає цілий ряд невирішених питань, серед яких відсутність чіткого визначення поняття “комерційна таємниця” з урахуванням інтересів як юридичних, так і фізичних осіб; розробки механізму здійснення прав власності на інформацію, віднесену до комерційної таємниці; методики визначення її вартості; визначення органу державної виконавчої влади, що буде формувати й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю тощо.

Що стосується визначення органу державної виконавчої влади, який буде формувати й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, Законом України “Про Службу безпеки України” в статті 25 визначено, що до обов’язків СБУ віднесено “сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України”. Як бачимо, формулювання даної норми не дозволяє чітко визначити, чи є СБУ саме тим органом державної виконавчої влади, який буде формувати і реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, чи ні. Крім того, законодавець не визначає, що розуміється під поняттям “сприяти”, а також механізм реалізації цього “сприяння”.

Необхідно зважати  на досить невеликий досвід України  щодо захисту комерційної таємниці. В умовах планової соціалістичної економіки  СРСР для комерційної таємниці –  атрибута ринкових відносин – не існувало ані економічної, ані юридичної  основи. Комерційна таємниця в колишньому СРСР замінювалась системою відомчої секретності. Тому важливим є вивчення досвіду компаній провідних країн світу, адаптація іноземного законодавства, що стосується захисту комерційної таємниці до українських реалій.

Висновок:

Підсумовуючи  викладене, необхідно зауважити, що коли інформація стає об’єктом власності, виникають певні питання щодо правомірності її використання. Це пов’язують з тим, що власність звичайна або інформаційна – це певного  роду монополія особи на об’єкт права. Монополія дозволяє отримувати прибутки за дозвіл використовувати об’єкт. А ця можливість – мрія будь-якої структури, як приватної так і державної. Як підкреслюють деякі науковці [1], інформація – це об’єкт який не споживається, який можливо продати безліч разів. Небезпека цього очевидна, адже монополія – це не тільки право дозволяти за гроші, але й забороняти з примхи.

Список використаної літератури:

1. А.І. Медведєв Контрольза дотриманням законодавства у сфері конкуренції: навч. Посіб. /А.І.Медведєв. К. : Київ. НАЦ. ТОРГ.-ЕКОН. УН-Т, 2010. – 228 с.
2. Цивільний кодекс України від 16.1.2003 р. – К. : Істина, 2003.
3. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996 р. № 236/9ВР, нова редакція.
4. Законодавство України про захист економічної конкуренції: Юридичний збірник / голова редкомісії О. Костусєв. – К.: Фенікс, 2008.
5. Закон України: Про захист економічної конкуренції: Коментар на основі порівняльного аналізу з правилами конкуренції Європейського Союзу / за ред.. Г.Штрьотера. – К. : Альфа-Прайм, 2006.
6. Андрощук Г.А., Крайнев П.П. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. – Монография. – К.: Издательский Дом «Ин Юре», 2000. – 400 с.